Боббіо, Норберто

Боббіо, Норберто (Bobbio Norberto)
Народження	18.10.1909
Місце народження	Турин
Смерть	09.01.2004
Місце смерті	Турин
Alma mater	Туринський університет, Марбурзький університет імені Філіппа
Місце діяльності	Італія
Напрями діяльності	юридичні науки, філософія права, політичні науки, філософія політики, політична філософія
Традиція/школа	Юридичний позитивізм

Бо́ббіо, Норбе́рто (італ. Bobbio Norberto; 18.10.1909, м. Турин, Італія — 09.01.2004, м. Турин, Італія) — філософ, історик, філософ права, політичний мислитель, член Академії деї Лінчеї (з 1966); член-кореспондент Британської академії (з 1965); один із найвпливовіших інтелектуалів 20 століття. Представник ліберального соціалізму.

Життєпис

Народився у заможній родині лікаря. Навчався у класичному ліцеї Массімо д’Адзельйо в м. Турині разом із майбутніми діячами культури Л. Гінзбургом (1909; тепер Україна — 1944; Італія) і Ч. Павезе (1908–1950; Італія). Закінчив юридичний (1931) та філософський (1933) факультети Туринського університету. Продовжив навчання в Марбурзькому університеті імені Філіппа, де ознайомився з ідеями феноменології та екзистенціалізму.

Викладав філософію права в університетах Камеріно (1935–1938), Сієни (1938–1940) та Падуї (1940–1948). Від 1948 — професор філософії права в Туринському університеті. 1972 перейшов на кафедру філософії політики на новоствореному за його участі факультеті політичних наук. 1972–1979 — професор політичної філософії Туринського університету; від 1979 — професор-емерит. Член Сенату Італії (1979), довічний сенатор Республіки (1984).

У Сенаті належав до групи незалежних лівих. Був учасником суспільно-політичних дебатів, послідовно виступав на захист демократії, прав людини та миру.

Співпрацював із провідними італійськими газетами (напр., «Преса», «італ. La Stampa») та журналами. Співзасновник Центру з вивчення науки логіки (1952). Член редакції журналу «Теорія політики» («італ. Teoria Politica», від 1979). Співредактор журналу «Філософський огляд» разом із Н. Аббаньяно (1901–1990).

Діяльність

Основні ідеї

Інтелектуальна спадщина охоплює філософію права, політичну філософію, теорію демократії та історію політичної думки. Розвивав ідеї ліберального соціалізму, поєднував цінності індивідуальної свободи та соціальної справедливості. Інтелектуальний вплив на вченого справили Г. Кельзен, Б. Кроче, П. Гобетті (1901; Італія — 1926; Франція), К. Росселлі (1899; Італія — 1937; Франція).

Політична діяльність

1928 формально вступив до Національної фашистської партії (італ. Partito Nazionale Fascista), як і багато молоді того часу. Подальші політичні та правові погляди вченого формувалися під впливом політичного і культурного середовища м. Турина. На нього впливали авторитетні антифашисти А. Монті (1881–1966; Італія), Л. Гінзбург, М. Міла (1910–1988 Італія), Дж. К. Пайетта (1911–1990; Італія), В. Фоа (1910–2008; Італія), Дж. Ейнауді (1912–1999; Італія), Ф. Антонічеллі (1902–1974), сприяли звільненню його світогляду від тоталітарних ідеологій (див. Тоталітаризм).

У середині 1930-х приєднався до антифашистського руху (див. Антифашизм). Став членом групи «Справедливість і свобода» («італ. Giustizia e Libertà»), за що був заарештований (1935). Вступив (1942) до підпільної антифашистської Партії дії (італ. Partito d'Azione), яка дотримувалася концепції ліберального соціалізму, сформульованої К. Росселлі. У грудні 1943 знову заарештований у м. Падуї за участь у Русі Опору. Провів у вʼязниці три місяці.

Після Другої світової війни тривалий час був близький до Італійської соціалістичної партії. 1966 став членом Обʼєднаної соціалістичної партії (італ. Partito Socialista Italiano Unificato), створеної внаслідок обʼєднання соціалістів та соціал-демократів, однак через три роки ця партія розділилася. 1996 приєднався до Демократичної партії лівих сил (італ. Partito Democratico della Sinistra; від 1998 — партія «Ліві демократи», італ. Democratici di Sinistra). Послідовно критикував політичний режим С. Берлусконі (1936–2023; Італія).

Філософія права та держави

1934 опублікував першу книгу — монографію про феноменологічний підхід у філософії права та соціальній філософії. Ранні дослідження пов’язані з німецькою філософією (неокантіанство, феноменологія, персоналізм). Під її впливом також зацікавився поглядами Т. Гоббса та Г. Кельзена.

У філософії права схилявся до юридичного позитивізму (Г. Кельзен). Аналізував право як формальну систему норм, методологічно відокремлену від моралі. Водночас наголошував на фундаментальній важливості верховенства права та конституціоналізму як гарантій свободи. Досліджував співвідношення права і влади, форми держави та правління, вважав право необхідним інструментом обмеження влади.

Політична філософія та теорія демократії

Центральне місце у творчості вченого посідає теорія демократії. До 1946 розробив теоретичну платформу Партії дії. Метою платформи була реформа держави через демократію як метод, що поєднує загальну волю з волею всіх на основі федералізму (як системи розмежування та реорганізації унітарної держави) та ліберального соціалізму (як ідеології перерозподілу повноважень у демократичних рамках).

Аналізував поняття свободи у працях М. Вебера, Г. Кельзена, Ж. Бенди (1867–1956; Франція), Р. Арона, К. Р. Поппера, І. Берліна. Сформулював власні визначення лібералізму (як ідеології обмеження політичної влади задля захисту індивідуальної свободи) та демократії (як форми правління, спрямованої на розподіл влади серед громадян). 1960-х концептуалізував різницю між негативною та позитивною свободою, порівнявши ліберальну концепцію свободи з соціалістичною. Значна частина його роботи була присвячена пошуку форм поєднання лібералізму й демократії, лібералізму й соціалізму.

Поглядам теоретиків еліти та майстрів реалізму політичного присвячена збірка «Нариси політичної науки в Італії» (1969), де висвітлено ідеї В. Парето та Г. Моски щодо ролі олігархій, меж демократизації, функції ідеологій. Спираючись на цих авторів, учений формулював свою оцінку непередбачуваних перешкод і недотриманих обіцянок демократії.

Період політичної діяльності від 1966 позначений боротьбою проти виродження італійської демократії. Ілюзії щодо демократичної еволюції реального соціалізму розвіялися. Стало очевидним, що соціалізм недосяжний демократичним шляхом, а сама демократія далека від виконання своїх обіцянок. На думку вченого, домінування приватних та корпоративних інтересів, непрозорих практик підриває довіру громадян до демократії. Це розчарування знайшло відображення у працях, у яких проаналізовано політичну культуру Італії: «Політика та культура» (1955), «Який соціалізм? Обговорення альтернативи» (1976), «Майбутнє демократії» (1984).

У 1990-х під час дискусії про сенс поділу на лівих і правих в Італії Н. Боббіо запропонував критерії ставлення до ідеї рівності: ліві прагнуть до егалітарного суспільства (див. Егалітаризм), праві — захищають нерівність. Втручання в економіку розглядав як ліву політику лише тоді, коли її метою є зменшення соціальної нерівності, зазначав, що поняття рівності відносне й залежить від трьох змінних: суб’єктів розподілу благ, самих благ та критерію розподілу (2003).

Права людини та мир

Був послідовним захисником прав людини («Епоха прав», 1990), вважав їх основою сучасної політичної легітимності та критерієм прогресу. Простежив історичну еволюцію ідеї прав людини від природного права до сучасних міжнародних декларацій, підкреслював їхню універсальність та необхідність для обмеження державної влади.

Значну увагу приділяв проблемі війни та миру в ядерну епоху («Проблема війни та шляхи до миру», 1979). Виступав за розвиток міжнародного права та посилення ролі міжнародних організацій як засобів запобігання конфліктам та обмеження державного суверенітету в питаннях війни.

Критика ідеологій

Проаналізував тоталітарні ідеології 20 ст. — фашизм та марксизм-ленінізм, викривав їхній антидемократичний та антигуманний характер, протиставляв їм цінності ліберальної демократії та відкритого суспільства. Водночас визнавав певні позитивні аспекти марксистської традиції як інструменту соціальної критики, але відкидав її претензії на науковість та тотальне перетворення суспільства.

Незважаючи на вплив національної спіритуалістичної традиції (див. Спіритуалізм) в Італії, раннє знайомство з філософією К. Каттанео (1801; Італія — 1869; тепер Швейцарія) спрямувало Н. Боббіо до повоєнного неопросвітництва. Цей досвід сформував його роль войовничого інтелектуала, який критично ставився до будь-яких догм та партійних зобовʼязань. У праці «Політика та культура» (1955) вчений критикував лібералізм Б. Кроче. Однак Н. Боббіо визнавав вплив Б. Кроче на розуміння зв’язку між політичною практикою та інтелектуальною діяльністю, а також на метаполітичну концепцію лібералізму. Відкидав гегелівську метафізику Б. Кроче (історія як прозріння свободи). Будучи неоемпіриком, запропонував ідею історії як прогресивного розвитку прав.

У книгах «Політика і культура» та «Ідеологічний профіль ХХ століття» (1969) розглядав роль інтелектуала у критичному дослідженні ідеологій. Наголошував на використанні методу сумніву для протистояння догматизму та екстремізму, а також для налагодження діалогу між різними політичними таборами (лібералами, соціалістами, секуляристами тощо). При цьому не поступався принциповими питаннями у протистоянні з комуністичними лівими та рішуче заперечував можливість компромісних стратегій між диктатурою та демократією парламентською. У праці «Похвала поміркованості» (італ. «Elogio della mitezza», 1994) обґрунтовував важливість діалогу та поміркованості. В одній з останніх праць («Епоха прав», 1990) вказував на можливість конвергенції лібералізму, соціалізму та соціального християнства.

Ключовими питаннями сучасності мислитель вважав проблеми миру, демократії та прав людини, аналізував їх на перетині філософії, юридичних і політичних наук за допомогою концептуального аналізу та критики ідеологій. Загалом його характеризують як прихильника ліберального соціалізму, правового позитивізму та демократії, який виступав за діалог та вважав демократію, права людини та мир взаємопов’язаними ідеалами. Праці вченого продовжують впливати на сучасну політичну філософію та теорію права.

Нагороди і визнання

Почесний професор Туринського університету (1979). Почесний професор або почесний доктор університетів Болоньї, Парижа (1984), Мадрида (1985), Буенос-Айреса, Шамбері.

Іноземний член Афінської академії (з 1986).

Лауреат премій: Міжнародної премія Віареджо-Версілія (1981), Європейської премії Шарля Вейонна за есеїстику (1981), Бальцана (1994), Аньєллі (1995), Гегелівської премії (2001).

Праці

L’indirizzo fenomenologico nella filosofia sociale e giuridica. Torino : Istituto Giuridico della R. Università, 1934. 158 p.
L’analogia nella logica del diritto. Torino : Istituto Giuridico della R. Università, 1938. 216 p.
La filosofia del decadentismo. Torino : Chiantore, 1944. 124 p.
Teoria della scienza giuridica. Torino : Giappichelli, 1950. 240 p.
Studi sulla teoria generale del diritto. Torino : Giappichelli, 1955. 166 p.
Politica e cultura. Torino : Einaudi, 1955. 282 р.
Diritto e stato nel pensiero di Emanuele Kant. Torino : Giappichelli, 1957. 286 p.
Teoria della norma giuridica. Torino : Giappichelli, 1958. 244 p.
Teoria dell’ordinamento giuridico. Torino : Giappichelli, 1960. 218 p.
Il positivismo giuridico. Torino : Cooperativa Libraria Universitaria Torinese, 1961. 324 p.
Locke e il diritto naturale. Torino : Giappichelli, 1963. 288 р.
Italia civile. Manduria : Lacaita editore, 1964. 326 p.
Da Hobbes a Marx Saggi di storia della filosofia. Napoli : Morano, 1965. 270 p.
Giusnaturalismo e positivismo giuridico. Milano : Edizioni di Comunita, 1965. 242 р.
Saggi sulla scienza politica in Italia. Bari : Laterza, 1969. 254 p.
Studi per una teoria generale del diritto. Torino : Giappichelli, 1970. 202 p.
Quale socialismo? Discussione di un'alternativa. Torino : Giulio Einaudi, 1976. 110 р.
L’età dei diritti. Torino : Giulio Einaudi, 1990. 252 р.

Література

Lanfranchi E. Un filosofo militante. Politica e cultura nel pensiero di Norberto Bobbio. Torino : Bollati Boringhieri, 1989. 258 p.
Meaglia P. Bobbio e la democrazia. Le regole del gioco. San Domenico di Fiesole : Edizioni Cultura della pace, 1995. 240 p.
Diritto e democrazia nella filosofia di Norberto Bobbio / A cura di L. Ferrajoli, P. Di Lucia, Torino : Giappichelli, 1999. 294 p.
Sbarberi F. L’utopia della libertà eguale. Il liberalismo sociale da Rosselli a Bobbio. Torino : Bollati Boringhieri, 1999. 218 p.
Greco T. Norberto Bobbio. Un itinerario intellettuale tra filosofia e politica. Roma : Donzelli, 2000. 272 p.
Miguel A. R. Política, historia y derecho en Norberto Bobbio. México : Fontamara, 2000. 196 p.
Barberis M. Diritti e democrazia. Un’interpretazione pluralista di Bobbio // Teoria politica. 2004. № 3. P. 103–126.
Ferrajoli L. L’itinerario di Norberto Bobbio: dalla teoria generale del diritto alla teoria generale della democrazia // Teoria politica. 2004. № 3. P. 127–143.
L’opera di Norberto Bobbio. Itinerari di lettura / A cura di V. Pazé. Milano : FrancoAngeli, 2005. 174 p.
Portinaro P. P. Introduzione a Bobbio. Roma : Laterza, 2008. 198 p.
Zolo D. L’alito della libertà. Su Bobbio. Milano : Feltrinelli, 2008. 182 p.
Impegno per la ragione. Il caso del neoilluminismo / A cura di W. Tega. Bologna : Mulino, 2010. 282 p.
Salvadori M. L. Il liberalismo di Bobbio tra etica, politica e progresso sociale // Liberalismo italiano. I dilemmi della libertà. Roma : Donzelli, 2011. P. 153–168.
Dahrendorf R. Versuchungen der Unfreiheit. Die Intellektuellen in Zeiten der Prüfung. 3 aufl. München : C. H. Beck, 2021. 240 p.
Losano M. Norberto Bobbio: Uma biografia cultural / Trad. do it. São Paulo : Editora Unesp ; Instituto Norberto Bobbio, 2022. 534 p.

Автор ВУЕ

І. В. Музика

Покликання на цю статтю: Музика І. В. Боббіо, Норберто // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боббіо, Норберто (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.08.2025