Баптизм

Баптизм. Водне хрещення.jpg

Бапти́зм (від грец. βαπτίζω — занурювати у воду, тобто хрестити) —
напрям у протестантизмі, який вирізняє здійснення таїнства хрещення у дорослому віці, на знак свідомого сповідання віри в Ісуса Христа.

Поширення

Баптизм — одна з найчисельніших протестантських конфесій (від 70 до 100 млн осіб). Більшість світової спільноти баптистів мешкають у США (за оцінками — близько третини усіх вірян-протестантів країни). Значною є кількість послідовників баптизму (понад 0,5 млн осіб) у Нігерії, Конго, Танзанії, Кенії, Ефіопії, Руанді, Бразилії, Індії, М’янмі, Південній Кореї, Філіппінах. Чисельні спільноти діють і в європейських країнах — Німеччині, Великій Британії, Україні, Росії, Румунії тощо.

Баптистський рух координують регіональні, загальнонаціональні та міжнародні організації різного типу (найчастіше ради, альянси, асоціації), діють також численні незалежні церкви-громади. Найбільша серед міжнародних організацій — Всесвітній альянс баптистів (The Baptist World Alliance, BWA, засн. 1905): станом на 2020 охоплював майже 170 тис. конгрегацій з 126 країн світу, бл. 47 млн членів у 241 деномінації. 1973 Альянс набув статусу неурядової організації при ООН.

Історична довідка

Джон Сміт (бл. 1554–1612)
Перша баптистська церква у США, м. Провіденс, шт. Род-Айленд

Релігійний принцип усвідомленого і добровільного акту прийняття віри був притаманний ще радикальним рухам раннього етапу Реформації.

Співіснують розбіжні погляди на витоки баптизму. Домінує підхід, за яким баптизм зародився в кінці 16 ст. під впливом сепаратистського церковного руху в Англії (головно пуритан і конгрегаціоналістів).

Згідно з іншою версією, баптизм розглядається як історичне відгалуження анабаптизму (спільність назви і практик). Йдеться і про сполучення обох векторів упливу. На формування баптизму помітно вплинули погляди менонітів, армініанства, кальвінізму.

Засновником напряму вважається священик Джон Сміт, який разом з однодумцями вийшов з Англіканської церкви (див. Англіканство) і створив незалежну громаду в м. Гейнсборо (графство Лінкольншир, Англія). Рятуючись від переслідувань, спільнота одновірців перебралася до м. Амстердама (тепер Нідерланди), де була створена перша конгрегація (1609). За кілька років частина вірян повернулися в Англію, де 1611–1612 заснували першу церкву т. з. загальних баптистів. З нею пов’язують оформлення віровчення баптизму та утвердження самої назви конфесії.

Поряд із тим, у 1-й пол. 17 ст. переслідувані в Європі анабаптисти емігрували в англійські колонії у Північній Америці.

Перша громада т. з. осібних баптистів виникла в Північній Америці з англійських переселенців під проводом Роджера Вільямса в 1639 (за ін. версіями — 1635, 1638), у новозаснованій колонії в місцевості Род-Айленд (тепер однойменний штат США). Цього ж року церква осібних баптистів заснована і в Англії, у Саутворку (тепер р-н м. Лондона).

Отже, в межах баптизму вже на ранньому етапі виокремилися дві основні течії:

1) загальні (або генеральні) баптисти, які під впливом армініанства дотримувалися вчення про універсальну благодать спасіння — вірували в те, що жертовна смерть Ісуса Христа спокутувала гріхи всього людства;

2) осібні (або партикулярні, реформатські) баптисти, які сповідували кальвіністське вчення про передвизначення та обраність до спасіння, за яким Ісус постраждав не за всіх, а лише за обраних Богом людей, котрі й дістануть спасіння; вважали особисту віру наслідком дії Святого Духа й свідоцтвом обраності людини.

Після поразки Англійської революції й реставрації монархії баптисти були піддані суворим гонінням. Державну політику щодо протестантів пом’якшив Акт про віротерпимість 1689 («An Act for Exempting their Majestyes Protestant Subjects dissenting from the Church of England from the Penalties of certaine Lawes»).

1891 було засновано Баптистський союз Великої Британії та Ірландії — першу добровільну конгрегацію генеральних і партикулярних баптистів на національному рівні.

У Північній Америці масове поширення баптизму припало на кін. 18 — поч. 19 ст., як серед європейців-переселенців, так і серед пригноблених афроамериканців. До початку Громадянської війни в США 1861–1865 вже діяли регіональні й національні організації баптистів. У релігійному середовищі ідеям фундаменталізму, поширеним у південних штатах (напр., Південна баптистська конвенція, 1845), протистояли ліберальні настрої — у північних.

Серед найбільших баптистських об’єднань, що натепер діють в США — Національна баптистська конвенція, США (National Baptist Convention, USA, NBC USA, засновано 1880–1895), Американські баптистські церкви США (American Baptist Churches USA, ABC USA, 1907), Американська баптистська асоціація (American Baptist Association, 1924), Прогресивна національна баптистська конвенція (Progressive National Baptist Convention, PNBC, 1961) та ін.

Від початку 19 ст. зусиллями американських і британських місіонерів баптизм поширюється в континентальній Європі, на Індостані, в Австралії (так, у Бірмі баптистські церкви виникли вже 1814, в Австралії — 1831, у Новій Зеландії — 1854).

У 1840–1880-х помітну роль у поширенні баптизму з Німеччини в інші європейські країни (зокрема і на терени України) відіграв Йоганн Онкен (заснував понад 280 громад, склав т. з «Катехизис Онкена», 1872). З другої половини 19 ст. баптизм набув послідовників у Російській імперії (ширився переважно з Півдня України, Закавказзя, Прибалтики), Південній Америці, країнах Африки, Далекого Сходу (напр., в Японії — з 1860, Китаї — з 1870, Бразилії — з 1880 тощо).

1905 на І Міжнародному конгресі баптистів у м. Лондоні засновано Всесвітній альянс баптистів. 1949 — Європейську баптистську федерацію. З поширенням баптистського руху в його межах сформувалися різні течії — від поміркованих до фундаменталістських.

Віровчення і релігійні практики

Доктрина загальних баптистів (баптистів-армініан) вперше викладена в «Ортодоксальному віровченні генеральних баптистів» (1678); партикулярних (баптистів-кальвіністів) — у «Лондонському сповіданні віри» (1644), «Сповіданні віри партикулярних баптистів» (1677). Єдиним джерелом віри й богопізнання в баптизмі визнається Святе Письмо (66 книг Біблії), поділяється вчення про виправдання вірою. Віровчення суголосне ортодоксальній християнській догматиці, що склалася у 4–6 ст.: визнання триєдності Бога (див. Трійця), спокутної жертви боголюдини Ісуса Христа, Його воскресіння і вознесіння, Другого пришестя і Царства Небесного.

Людину розуміють як істоту, природа якої зіпсована гріхом, і чиє спасіння можливе лише завдяки Божій благодаті (а не власними силами). Щире покаяння перед Богом за свої провини, рішення утриматися від гріха і почати нове життя, втілюючи Христові заповіді, вважають зламним моментом буття людини, її наверненням до Христа, «новим» (духовним) народженням.

І загальні й осібні баптисти практикують хрещення у дорослому віці, після катехитичного навчання. На відміну від інших християнських течій, які практикують хрещення немовлят, вважають, що спасіння дається Богом лише завдяки свідомим зусиллям і бажанню увірувати. Повноправними членами громади вважаються тільки ті, хто прийняв водне хрещення через занурення.

Головні складники богослужіння — читання Біблії, проповідь релігійно-морального змісту, молитви, співи духовних пісень. З церковних таїнств визнають тільки два — хрещення і причастя (ламання хліба на згадку про Таємну вечерю), що символізують духовне єднання з Христом. Також серед практик — молитва з рукопокладенням (при посвяті пресвітерів, при вступі у шлюб, над тяжко хворими тощо).

З-поміж християнських свят баптисти відзначають ті, що пов’язані з особою Ісуса Христа (Різдво, Стрітення, Вхід в Єрусалим, Воскресіння, Вознесіння та ін.), а також мають власні свята — передусім свято Жнив.

Заперечують авторитет Священного переказу, особливий статус духовенства як посередників між вірянами і Богом, не визнають культу Богородиці і богородичних свят, а також мощів, ікон, чернецтва тощо.

Церковна організація

Центром релігійного і громадського життя є церква-громада, членами якої «наново народжені» («відроджені»), котрі прийняли водне хрещення. Кожна громада є незалежною від світської влади, автономною у вирішенні внутрішніх питань, а всі її члени — рівноправними. Вважається частиною невидимої Всесвітньої церкви Ісуса Христа.

Баптистські церкви організовані на пресвітеріансько-конгрегаціоналістських засадах: загальне священство, допуск усіх членів громади до проповіді, виборність пресвітерів (яким допомагають диякони і проповідники).

Обов’язком кожного вірянина є активна євангелізація, поширення християнства. Баптисти особливу увагу приділяють додержанню християнських моральних норм, принципів взаємодопомоги і служіння; регулярно відвідують молитовні збори, утримуються від алкоголю, тютюну, наркотичних засобів.

Баптистські конфесії поділяють цінності релігійної свободи, відокремлення церкви від держави, міжконфесійного діалогу. Провадять активну доброчинну, культурно-освітню, громадську діяльність, соціально орієнтоване служіння (медично-оздоровче, виховне, капеланське, піклування про сиріт, реабілітація осіб з алкогольною та наркотичною залежністю тощо).

Баптизм в Україні

Баптистська церква Дім Євангелія, м. Вінниця
Дім молитви Першої Одеської церкви ЄХБ, м. Одеса

На теренах України баптизм стає відомим (початково під назвою «штундизм») від 1860-х завдяки німецьким поселенцям. Перша громада баптистів виникла 1867 в с. Карлівка на Херсонщині (першим прийняв хрещення від німецьких одновірців Юхим Цимбал). Практично одночасно (1861–1862) на Одещині зародився й автентичний євангельський рух, що став наслідком духовних пошуків православного селянства (Ф. Онищенко, М. Ратушний). Через схожість релігійної практики з німецьким «штундизмом» спільнота отримала назву «української штунди».

Наприкінці 19 ст. баптизм поширився з Півдня України у Катеринославську, Київську, Волинську, Полтавську, Чернігівську тощо губернії, попри протидію царського уряду і Російської православної церкви. На кінець 19 ст. кількість баптистів сягнула до 5 тис. вірян.

1884 у м. Санкт-Петербурзі утворено Союз російських баптистів, який поділяв засади партикулярного баптизму і керувався катехизисом Онкена. До Союзу увійшли й українські віряни (учасники з’їзду вже на 5-й день його роботи були арештовані й вислані зі столиці). Того ж року в Таврійській губернії утворено Союз баптистів Південної Росії та Кавказу. 1905 делегація з України взяла участь у І Міжнародному конгресі баптистів у м. Лондоні.

Одночасно з півночі імперії поширювалися ідеї генерального баптизму. Цей рух у Росії та Україні дістав назву євангельського християнства. Перша церква в Україні з такою назвою діяла у м. Севастополі з 1898. Від 1908 в Україні збиралися з’їзди церков євангельських християн, 1910 — утворено Союз євангельських християн з центром у м. Санкт-Петербурзі.

Взаємодія партикулярного баптизму і євангельського християнства визначила своєрідність традиції вітчизняного баптизму.

Перша світова війна потягла за собою гоніння на вірян, активна проповідь Євангелія стала можливою лише після Лютневої революції 1917. У 1918 в м. Києві відбувся Перший Всеукраїнський з’їзд баптистів (110 делегатів); 1921 у м. Єлисаветграді (тепер м. Кропивницький) — Другий з’їзд, де було проголошено створення Всеукраїнського союзу баптистів з центром у м. Києві. Серед вірян переважало українське населення, проповіді та служіння проводили українською мовою. У першій половині 1920-х баптистські церкви з’явилися і в Західній Україні, де ідеї баптизму поширювали українці, що верталися зі США. 1925 зібрався Перший з’їзд баптистів Галичини.

З кінця 1920-х євангельські віряни були піддані спрямованим і систематичним переслідуванням, зокрема депортаціям з України до Сибіру, Казахстану, Далеко-Східного регіону. Керівництво баптистських та євангельських союзів, пресвітери й активні віряни були репресовані, релігійні громади масово знімали з реєстрації, позбавляли культових приміщень.

Під час Другої світової війни з дозволу влади у м. Москві відбулося об’єднання Союзу євангельських християн і Союзу баптистів (а також деяких споріднених за віросповіданням конфесій — п’ятидесятників, менонітів) у Всесоюзну раду євангельських християн-баптистів (ВР ЄХБ, 1944).

Друга хвиля переслідувань релігійних громад наплинула у 1950-1960-х. Керівництво ВР ЄХБ вимушено погодилося на максимальні поступки владі. Ухвалення 1959 «Положення про ВР ЄХБ» та «Інструктивного листа старшим пресвітерам» мало наслідком розкол організації та утворення чисельних незалежних і незареєстрованих громад, які піддавалися суворим гонінням. Значна частина таких громад у 1961 об’єдналися у новий Союз церков ЄХБ, інша — діяли як автономні церкви. ВР ЄХБ діяла до розпаду СРСР, потому розділилася на національні об’єднання, які увійшли до Євразійської федерації союзів ЄХБ. Союз церков ЄХБ зберіг єдину структуру на пострадянському просторі (перейменований на Міжнародний союз церков ЄХБ, МСЦ ЄХБ).

Відродження вільної діяльності баптистських та євангельських церков відбулося у переддень незалежності України та в період утвердження її державності. На поч. 1990-х діяло понад 1100 церков, що об’єднували, за оцінками, понад 95 тис. вірян. Станом на 2021 баптизм — найбільша серед протестантських конфесій в країні. За офіційною статистикою, на 01.01.2021 діяло 3034 релігійних організацій баптистів і 382 організації євангельських християн, 59 духовних закладів освіти (50 і 9 відповідно), 1435 недільних шкіл (1355 і 80), 116 місій (102 і 14). Богослужіння у церквах євангельсько-баптистського братства відвідують близько 300 тис. осіб.

Найчисельніша з деномінацій (і з-поміж баптистських союзів Європи) — Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів (ВСЦ ЄХБ), охоплює 2672 організацій. ВСЦ ЄХБ є членом Всесвітнього альянсу баптистів, Європейської баптистської федерації, співзасновником Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, та Ради євангельських протестантських церков України. Також діють релігійні організації Міжнародної ради церков ЄХБ (39), Братства незалежних церков і місій ЄХБ України (29), Асоціації місіонерських церков євангельських християн України (22), інші релігійні організації баптистів та євангельських християн.

Баптизм поширений і серед української діаспори, зокрема в Німеччині, Канаді, США, Австралії.

Додатково

Богослови вказують на спільність засадових принципів баптизму з первісним християнством — за Євангеліями, Ісус прийняв хрещення водою від Івана Хрестителя у дорослому віці (напр., Мв. 3:13–17, Мк. 1:9–11; Ів. 1:29–34).

Література

  1. McBeth H. L. A Sourcebook for Baptist Heritage. Nashville : Broadman Press, 1990. 544 р.
  2. Любащенко В. І. Історія протестантизму в Україні. 2-е вид., допов. і випр. Київ : Поліс, 1995. 350 с.
  3. Митрохин Л. Н. Баптизм: история и современность. Санкт-Петербург : Русский христианский гуманитарный институт, 1997. 480 с.
  4. Головащенко С. Історія християнства. Київ : Либідь, 1999. 352 с.
  5. Савинский С. Н. История Евангельских христиан–баптистов Украины, России, Белоруссии : в 2 т. Санкт-Петербург : Библия для всех, 1999–2001.
  6. Решетников Ю., Санников С. Обзор истории евангельско-баптистского братства в Украине. Одесса : Богомыслие, 2000. 246 с.
  7. Johnson R. E. A Global Introduction to Baptist Churches. New York : Cambridge University Press, 2010. 444 p.
  8. Kidd Th., Hankins В. Baptists in America: A History. Oxford : Oxford University Press, 2015. 346 с.
  9. Beale D. Baptist History in England and America: Personalities, Positions, and Practices. Maitland : Xulon Press, 2018. 640 р.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Баптизм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Баптизм (дата звернення: 12.05.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
15.04.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ