Алексій II

Алексій II

Алексі́й II (в миру — Рі́діґер Олексі́й Миха́йлович; 23.02.1923, м. Таллінн, Естонія — 5.12.2008, дачне селище Передєлкіно, на території поселення Внуківське Новомосковського адміністративного округу; похований в Богоявленському соборі м. Москви, РФ) — церковний діяч, Патріарх Московський і всієї Русі, предстоятель Російської православної церкви (1990–2008).

Алексій II

Справжнє ім’я Олексій
Справжнє прізвище Рідіґер
Рік народження 1923
Місце народження Таллінн, Естонія
Рік смерті 2008
Місце смерті Передєлкіно, Новомосковський адміністративний округ, Росія
Місце поховання Москва, Росія
Напрями діяльності релігія

Життєпис

Походив з родини дворян-емігрантів знатного німецького роду (фон Рідіґер). Батько — Михайло Олександрович, від 1942 пресвітер Естонської апостольської православної церкви, наприкінці Другої світової війни перейшов до новоствореного Московського патріархату. Значний вплив на світогляд і виховання Алексія здійснив Олександр Кисельов — настоятель Коппельского Микільського храму м. Таллінна, де юнак у 1941–1944 служив алтарником.

1947–1953 навчався в Ленінградських духовних закладах (семінарії та академії), які закінчив зі ступенем кандидата богослов'я. 15.04.1950 висвячений у сан диякона, 17.04 — в сан пресвітера. Свяченням передувало вінчання з В. Алексєєвою, дочкою настоятеля Олександро-Невського собору м. Таллінна. Шлюб був нетривалим (менше року).

Священниче служіння Алексія ІІ проходило в Естонії: 1950–1957 настоятель Богоявленського храму в Йихві, 1957–1961 — настоятель Успенського собору в Тарту і благочинний (декан). 3.03.1961 пострижений в чернецтво (отримане за жеребом ім’я на честь св. Алексія, митрополита Московського збіглося з власним); 3.09.1961 висвячений на єпископа Талліннського і Естонського. Керував Талліннською єпархією 31 рік (1961–1992). 1964 зведений до сану архієпископа, 1968 — митрополита; 1986–1990 митрополит Ленінградський і Новгородський (лишався тимчасово керуючим Талліннською єпархією).

1961–1964 — заступник голови Відділу зовнішніх церковних зносин Московського патріархату, 1964–1986 — керуючий справами Московської патріархії і постійний член Священного Синоду. Заступник голови комісії РПЦ з підготовки та проведення святкування 1000-річчя Хрещення Русі (1980–1988). 7.06.1990 на Помісному Соборі Російської православної церкви (далі — РПЦ ) обраний Патріархом Московським і всієї Русі.

Останнє богослужіння здійснив 4.12.2008 у Донському монастирі м. Москви. Обставини смерті станом на 2019 непрояснені.

Діяльність

Служіння в Талліннській і Естонській єпархії

Керуючи Талліннською єпархією, протидіяв ліквідації парафій, зміні призначення культових споруд. Домігся збереження найдревнішої дерев’яної споруди м. Таллінна — храму Казанської ікони Божої матері (всупереч генеральному плану забудови міста); відстояв культове призначення кафедрального Олександро-Невського собору м. Таллінна. Захистив від закриття єдиний в Естонії Пюхтицький Успенський монастир. Від кінця 1960-х тут відбувалися Пюхтицькі міжконфесійні семінари, на які Алексій запрошував представників від церков–членів Конференції європейських церков, у т.ч. Вірменської апостольської церкви, Грузинської православної церкви, Євангелічно-лютеранських церков Латвії, Литви, Естонії, Реформатської церкви Закарпаття та ін.

За його очільництва Талліннська і Естонська єпархія станом на 01.01.1965 охоплювала 90 парафій, у т.ч. 57 естонських, 20 російських і 13 змішаних; мала 88 храмів і 2 молитовні будинки; підтримувала зв’язки з естонськими православними громадами в еміграції. Поряд із тим, за даними оприлюднених Естонією у 2000 архівів, Алексій ІІ співпрацював від 1958 із Комітетом державної безпеки СРСР. Згідно з матеріалами спеціальної Комісії Верховної Ради Росії з розслідування діяльності Державного комітету з надзвичайного стану (1991), до 1990 згадується під агентурним псевдонімом «Дроздов».

Дипломатична і політична діяльність

Працюючи у Відділі зовнішніх церковних зносин Московського патріархату, став активістом екуменічного руху: брав участь в асамблеї Всесвітньої ради церков (ВРЦ) у Нью-Делі 1961, міжконфесійних богословських співбесідах і міжнародних конференціях; був членом керівних органів ВРЦ. 1987–1992 обраний головою президії Конференції європейських церков. Неодноразово виступав із заявами про спільну приналежність протестантських церков (див. Протестантизм) разом із православ’ям до єдиної «невидимої Церкви Христової». 13.11.1991 виголосив перед рабинами м. Нью-Йорка промову «Ваші пророки — наші пророки», яка викликала негативний резонанс серед консервативної православної громадськості та різнобічну богословську критику. За патріаршества Алексія ІІ РПЦ підписала Шамбезійську (1990) і Баламандську (1993) декларації, що були неоднозначно сприйняті помісними церквами. Значний обсяг дипломатичної та церковно-адміністративної роботи обмежував можливості Алексія ІІ приділяти увагу пастирському служінню.

1963–1990 член правління Радянського фонду миру, що акумулював кошти на підтримку прорадянських режимів в країнах «третього світу» і комуністичних партій Заходу. 1975–1991 входив до ради Товариства «Батьківщина» (рос. — «Ро́дина»), зорієнтованого на пропагандистську роботу серед російських емігрантів. Був підкреслено лояльним до радянської влади; підтримав рішення про позбавлення О. Солженіцина громадянства та видворення його з СРСР; допомагав владним органам у боротьбі з церковними дисидентами.

Після обрання М. Горбачова Генеральним Секретарем ЦК КПРС (1985) писав і виступав з питань перебудови системи церковно-державних відносин та перегляду застарілого законодавства про релігійні об’єднання. 1989–1991 обраний народним депутатом СРСР; був членом комісій з пакту Молотова-Ріббентропа та підготовки закону про свободу совісті.

Алексій ІІ і Україна

За підсумками таємного голосування при обранні Патріарха Московського і всієї Русі на Помісному Соборі РПЦ (7.06.1990), випередив із незначною перевагою (у 23 голоси) Володимира (Сабодана).

Підписав Визначення Архієрейського собору РПЦ (25–27.10.1990) про Українську Православну Церкву (далі — УПЦ) та «Благословенну Грамоту», згідно з якими найменування «Український екзархат» було скасовано; його наступниця — УПЦ — отримувала більшу самостійність і незалежність у вирішенні внутрішньо-церковних питань, однак лишалася в колишній юрисдикції (з’єднаною з Вселенським православ’ям через Російську православну церкву). 28.10.1990 в м. Києві урочисто передав документи предстоятелю УПЦ митрополиту Філарету (Денисенку).

Перший візит Алексія ІІ до Києва в сані патріарха супроводжувався акціями протесту Народного Руху України та інших патріотичних організацій, які боролися за державну незалежність України.

Головував на Архієрейському соборі 31.03–5.04.1992, що розглядав питання про надання автокефального статусу УПЦ. Більшістю учасників собору глава церкви митрополит Філарет, який звернувся з офіційним проханням про автокефалію (за дорученням Собору УПЦ 01–03.10.1991), був звинувачений в «автокефалістському розколі». За ініціативою Алексія ІІ Священний синод РПЦ доручив митрополиту Харківському і Богодухівському Никодиму (Руснаку), всупереч чинному Статуту УПЦ, скликати Архієрейський собор УПЦ з тим, щоб звільнити митрополита Філарета з Київської кафедри та обрати нового предстоятеля Церкви. Собор, який відбувся в м. Харкові 27–28.05.1992, ухвалив рішення про обрання на митрополичий престол Володимира (Сабодана).

Згодом Алексій ІІ двічі відвідав Україну з короткотерміновими візитами (1997 і 2008).

За патріаршества Алексія ІІ загострилися відносини РПЦ з Римо-католицькою церквою з причин активного відродження Української греко-католицької церкви.

Патріарше служіння. Нова роль РПЦ

На добу патріаршества Алексія ІІ припав розпад СРСР, що супроводжувалося не тільки етнополітичними, а й гострими релігійними конфліктами. Ставив за мету зберегти єдність РПЦ та її вплив на теренах нових суверенних держав. Засудив рішення Румунського патріархату про відновлення Бессарабської митрополії на території Республіки Молдова (1992). 1997 тимчасово перервав канонічне спілкування з Константинопольським патріархатом через відновлення структур останнього в Естонії. На вимогу консервативних кіл Московської патріархії участь РПЦ у Всесвітній раді церков була згорнута.

За Алексія ІІ Ювілейний Архієрейський Собор 13.09.2000 схвалив нову редакцію Статуту РПЦ (який серед іншого скасував чітку періодичність скликання Помісних соборів); програмний документ — «Основи соціальної концепції РПЦ»; затвердив спеціальні Визначення у зв’язку зі становищем православ’я в Україні та Естонії, а також канонізував останнього російського імператора Миколу ІІ та членів його родини.

Під час ухвалення нового Закону РФ «Про свободу совісті та релігійні об’єднання» (1997) неодноразово звертався до вищих органів влади, турбуючись про законодавче убезпечення особливої ролі православ’я в житті Росії та обмеження діяльності «неорелігійних культів» на «канонічній території» РПЦ. 17.05.2007 підписав Акт про канонічну єдність РПЦ із частиною Російської православної церкви за кордоном.

Брав участь у багатьох державних і громадських заходах разом із Президентом РФ та іншими посадовцями (повноважними представниками Президента, депутатами Державної Думи, міністрами, губернаторами, військовим командуванням тощо); 2000, 2004, 2008 здійснював урочисті молебні при вступі на посаду Президента РФ (двічі В. Путіна, Д. Медведєва).

Активно підтримував зближення РПЦ з державою, наслідком чого стає підписання Угод про співробітництво з Російською академією наук, Міністерством освіти, Міністерством охорони здоров’я, Пенсійним фондом тощо. Великого значення надавав взаємодії РПЦ з військовими силами, формуванню інституту військового духовенства.

Праці

Основною богословською і науковою працею Алексія ІІ вважається дисертація «Нариси з історії Православ'я в Естонії», за яку 1984 отримав звання доктора богослов'я. Книга «Православ’я в Естонії», підготовлена на її основі, видана російською та естонською мовами.

  • Православие в Эстонии. Москва, 1999. URL: http://www.sedmitza.ru/lib/text/430042/
  • Церковь и духовное возрождение России: Слова, речи, послания, обращения, 1990-1998. Москва : Издательство Московской Патриархии, 1999. 912 с.
  • Войдите в радость Господа своего: Размышления о вере, человеке и современном мире. Москва : Издательский Совет Русской православной церкви, 2004. 255 с.

Література

  1. Речь патриарха Алексия ІІ к раввинам г. Нью-Йорка 13 ноября 1991 года и ересь жидовствующих. Москва : Паллада, 1992. 299 с.
  2. Поспеловский Д. В. Русская православная церковь в ХХ веке. Москва : Республика, 1995. 511 с.
  3. Русская православная Церковь в советское время (1917–1991): Материалы и документы по истории отношений между государством и Церковью : в 2 кн. / Сост. Г. Штриккер. Москва : Пропилеи, 1995.
  4. Цыпин В., протоиерей. История Русской Церкви : в 11 кн. Москва : Издательство Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1997. Кн. 9: 1917–1997. 832 с.
  5. Основы социальной концепции Русской православной Церкви: юбилейный Архиерейский Собор Русской православной Церкви, 13-16 августа, Москва, 2000 г. Москва : Свято-Успенский Псково-Печерский монастырь, 2000. 135 с.
  6. Цыпин В., протоиерей, Кравец С. Л. Алексий ІІ // Православная энциклопедия : в 50 т. Москва : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2000. Т. 1. С. 698–720. URL: http://www.pravenc.ru/text/64696.html
  7. Коновалов В. И., Сердюков М. В. Патриарх Алексий II: Жизнь и служение на переломе тысячелетий. Москва : Эксмо, 2012. 320 с.
  8. Сегень А. Ю. Алексий ІІ. Москва : Молодая гвардия, 2015. 480 с.
  9. Сегень А. Ю. Предстоятель. Жизнеописание Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Алексия II. Москва : Вече, 2017. 976 с.

Автор ВУЕ

О. В. Солдатов

Покликання на цю статтю:
Солдатов О. В. Алексій II // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алексій II (дата звернення: 18.11.2019).