Баламандська декларація 1993

Баламандський монастир – місце проведення 7-ї пленарної сесії Мішаної міжнародної комісії з теологічного діалогу

Балама́ндська деклара́ція 1993 (Баламандський документ) — документ Мішаної міжнародної комісії з теологічного діалогу між Католицькою та Православною церквами, оприлюднений 23 червня 1993.

Історична довідка

Документ під назвою «Уніатизм, метод єдності в минулому та теперішній пошук повного сопричастя» оприлюднено 23.06.1993 у Баламандському монастирі (Ліван) під завершення 7-ї пленарної сесії Мішаної міжнародної комісії з теологічного діалогу.

Актуалізація питання уніатизму в екуменічному діалозі (див. Екуменізм) між Католицькою і Православною церквами в кін. 1980-х — на поч.1990-х значною мірою була зумовлена виходом із підпілля Української греко-католицької церкви (УГКЦ) та швидким загостренням відносин між греко-католиками і православними в Західній Україні. Прямим ініціатором розгляду цього питання стала Російська православна церква.

На 5-й пленарній сесії Мішаної міжнародної комісії (19–27 червня 1988) було створено спеціальну підкомісію, підсумком роботи якої було формулювання принципових тез про заперечення уніатизму як моделі еклезіальної єдності.

На 6-й пленарній сесія Мішаної міжнародної комісії (6–15 червня 1990) проблема уніатизму стала головною темою обговорення. Вироблена учасниками Фрайзінґська декларація містила узгоджену дефініцію уніатизму й заперечила останній як спосіб віднайдення єдності між Католицькою і Православною церквами. Для глибшого вивчення питання було створено три підкомісії.

10–15 червня 1991 Координаційний комітет в м. Арічча (Італія) за результатами роботи підкомісій створив редакційний комітет для випрацювання підсумкової версії декларації. Відповідальність було покладено на богословів Е. Ланна (Emmanuel Lanne, 1923–2010; Бельгія) і П. Дюпре (Pierre François Marie Joseph Duprey, 1922–2007; Франція-Ватикан). Запропонований ними проєкт містив дві частини: доктринальну і практичну, збережені у структурі Баламандського документа.

Зміст

Концепція Баламандської декларації уґрунтована на таких положеннях:

різні спроби досягти єдності між Західною і Східною церквами у минулі епохи не мали успіху, а навпаки, загострили відносини між ними; кожна Церква керувалася теологічною візією своєї виняткової (ексклюзивної) ролі щодо спасіння тільки в ній;
унійні ініціативи останніх чотирьох століть у різних регіонах Сходу, які з’єднали окремі християнські спільноти з Римською церквою, одночасно призвели до їхнього розриву з материнськими Православними церквами;
уніатизм надалі не може бути прийнятним ані як «метод для застосування», ні як «модель досягнення єдності між Церквами», але став болісною і складною екуменічною проблемою;
Католицька і Православна церкви взаємно визнають себе Церквами-Сестрами, екуменічні зусилля яких спрямовані на досягнення «повного і цілковитого сопричастя», яке стало б зустріччю в правді й любові, а не поглинанням чи підпорядкуванням;
східні католицькі (уніатські) церкви мають право існувати й діяти для задоволення духовних потреб своїх вірних, не можна домагатися їх ліквідації чи дозволити їхню ізоляцію; у перспективі — східний католицизм стане зайвим як осібне явище.

Поряд із тим, Баламандська декларація містила практичні настанови Католицьким церквам латинського і східного обрядів щодо входження в екуменічний процес:

Римо-католицька церква допомагатиме греко-католикам підготуватися до повного сопричастя між Католицькою і Православною церквами;
Католицькі церкви (латинського і східних обрядів) не схилятимуть своїх вірних до переходу з однієї Церкви до іншої й не здійснюватимуть прозелітизму серед православних вірян;
католицькі й православні єпископи, юрисдикція яких поширюється на одну територію, мають проводити спільні консультації щодо планування своїх душпастирських заходів;
ефективні екуменічні кроки потребують підготовки кадрів нових священнослужителів, які б не сповідували застарілу еклезіологію уніатизму;
на порядку денному — підготовка об'єктивної презентації церковної історії, узгодженої й спільної історіографії Православної та східно-католицьких церков.

Крім того, Баламандський документ підкреслив важливість поняття «Церкви-Сестри» та запропонував його за основу для еклезіології міжцерковної єдності; було наголошено на взаємному визнанні апостольського наступництва, хрещення, Євхаристії та інших таїнств.

Значення

Рецепція Баламандської декларації у церковних середовищах була різною — від схвалення (як досягнення на шляху конструктивного діалогу з Православною церквою) — до категоричного засудження (як документа, підготовленого на догоду Православній церкві шляхом нехтування інтересів східних католиків, та навіть як спроба нової унії). Водночас звертали увагу на український контекст проблеми: східні унійні церкви, зокрема й УГКЦ, стали заручниками ситуації, в якій уніатизм спричинив Ватикану позірні труднощі в екуменічному діалозі та дипломатичних контактах з Вселенським православ’ям.

У підсумку, Баламандський документ не задовольнив остаточно жодну зі сторін, проблематика уніатизму з еклезіального погляду лишилася невирішеною, порозуміння довкола неї у міжцерковному діалозі не знайдене, а ступінь нормативності документа для різних церков є спірним.

Попри всю неоднозначність рецепції, Баламандська декларація увійшла до корпусу документів православно-католицького діалогу та стала одним із джерел еклезіології.

Джерела

Заява Змішаної міжнародної комісії з богословського діалогу між Римо-Католицькою та помісними Православними Церквами на VII пленарній сесії (Баламанд, 17-24 червня 1993 р.) [Баламандська декларація] // Знаки часу: До проблеми порозуміння між Церквами / Упоряд. З. Антонюк, М. Маринович. Київ : Сфера, 1999. 504 с.

Література

Borelli J. The Quest for Unity: Orthodox and Catholics in Dialogue: Documents of Joint International Commission and Official Dialogues in the United States 1965–1995. Crestwood : St. Vladimir’s Seminary Press, 1996. 251 р.
Catholiques et orthodoxes: les enjeux de l’uniatisme. Dans le sillage de Balamand. Paris : Bayard, 2004. 462 р.
Яроцький П. Л. Баламандський документ: основні положення, практичні висновки // Релігієзнавство. Сучасні релігійні процеси у світі й Україні. Київ : Кондор, 2013. С. 108–110.
Говорун К. Мета-еклезіологія: Хроніки самоусвідомлення Церкви / Пер. з англ. О. Панич. Київ : Дух і Літера, 2018. 328 c.
Курилець Т. Поняття уніатизму: історія та сучасність // Наукові записки УКУ. 2019. Ч. XII. Серія: «Богослов’я». Вип. 6. С. 221–242. URL: https://er.ucu.edu.ua/bitstream/handle/1/1857/Kurylets_Poniattia%20uniatyzmu.pdf?sequence=1&isAllowed=y
Ранця І. Баламандська декларація 1993 року та її рецепція в різних церковних середовищах: до 25-річчя історії документа // Наукові записки УКУ. 2019. Ч. XII. Серія: «Богослов’я». Вип. 6. С. 243–272. URL : https://er.ucu.edu.ua/bitstream/handle/1/1858/Rantsia_Balamandska%20deklaratsiia.pdf?sequence=1&isAllowed=y

Автор ВУЕ

П. Л. Яроцький

Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Баламандська декларація 1993 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Баламандська декларація 1993 (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.03.2021