Іоанн III Схоластик

Стародрук «Номоканону» церковнослов’янською мовою (аркуш з передмовою). Київ, 1624.

Іоа́нн ІІІ Схола́стик (Іван ІІІ; грец. Ιωάννης Γ΄ Σχολαστικός; бл. 503, м. Антіохія, за іншими відомостями — с. Серімій поблизу Антіохії, тепер територія м. Антак’я, пров. Хатай, Туреччина — 31.08.577, м. Константинополь, тепер м. Стамбул, Туреччина) — богослов, Константинопольський патріарх (565–577), каноніст, один із перших кодифікаторів церковного права Східних християнських церков.

Іоанн III Схоластик (Ιωάννης Γ΄ Σχολαστικός)
Народження	бл. 503«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.503.
Місце народження	Антіохія
Смерть	31.08.577
Місце смерті	Константинополь
Місце діяльності	Візантійська імперія
Напрями діяльності	кодифікація права, богослов'я, церковне управління
Традиція/школа	християнство

Життєпис і діяльність

Вивчав право в м. Антіохії, займався юридичною практикою, працював адвокатом.

У зрілому віці вступив до антіохійського кліру: патріарх Домн ІІ Антіохійський (посідав Антіохійську кафедру в 545–559) постриг його в ченці, пізніше висвятив на диякона та пресвітера. 548/549 був направлений патріархом у м. Константинополь як його апокрисіарій (грец. ἀποκρισιάριος — посланник, адвокат з церковних справ). У той самий час антіохійським апокрисіарієм Александрійського патріарха був Анастасій І Синаїт (дата нар. невідома — 599), який після смерті Домна ІІ став Антіохійським патріархом (559–570).

У столиці Іоанн уславився як «учений схоластик» (схоластик у ті часи — чин адвоката). Своїми правничими заняттями та кодифікацією канонів у дусі державних юристів він привернув увагу імператора Юстиніана І Великого.

Невдовзі Константинопольський патріарх Євтіхій (552–565) розпочав боротьбу з уже померлими богословами, яких звинуватив у монофізитстві й засудив на П’ятому Вселенському (Другому Константинопольському) соборі (553), де він головував. Це могло обурити імп. Юстиніана І, який неоднозначно ставився до монофізитів, їм співчувала і покійна імператриця Феодора. Згідно з автором «Житія Євтіхія» Євстафієм (кін. 6 ст.), Іоанн Схоластик засудив Євтіхія на соборі та схвалив його вигнання в Амасію. Хроніст Михаїл Сирієць (12 ст.) також писав, що Іоанн виголосив анафему Євтіхію.

Обраний на Константинопольський престол (ймовірно, 12 або 15.04.565) у перший рік правління імп. Юстина ІІ (правив у 565–578), племінника Юстиніана І.

У 569–570 спалахнув конфлікт між Іоанном ІІІ і Антіохійським патріархом Анастасієм I Синаїтом через Іоанна II Александрійського, якого Іоанн ІІІ поставив у Константинополі «патріархом» александрійської громади халкідонітів без погодження з думкою єгипетської пастви. Анастасій I вважав це втручанням Константинополя в справи Александрійської церкви і прямим утиском її прав.

За свідченнями Іоанна Ефеського, у 570 в столиці з ініціативи Юстина II відбувся диспут між традиційними монофізитами і прибічниками партії тритеїстів, що виділилися з їхнього середовища (визнавали три іпостасі Бога, але заперечували їхню субстанційну єдність, див. Антитринітаризм). Іоанн ІІІ виступав на диспуті як третейський суддя. Проте диспут не привів сторони до згоди, і влада посилила тиск на монофізитів.

У 571 Іоанн ІІІ, як запевняв Іоанн Ефеський, за своєю ініціативою затримав 4 єпископів-монофізитів, які тривалий час мешкали в столиці: самого Іоанна Ефеського, Павла Афродійського, Стефана Кіпрського та Єлисея. Патріарх запропонував заарештованим піти на угоду з халкідонітами, взявши за основу документ про церковне примирення, укладений у 433 між Кирилом Александрійським та архієп. Іоанном Антіохійським. Монофізити погодилися за умови проголошення анафеми Халкідонському Собору 451, але у відповідь отримали ухильну обіцянку Іоанна ІІІ, що це буде здійснено після відновлення церковної єдності за погодженням із Римом. Монофізити сприйняли цю заяву як знущання, після чого демонстративно розірвали спілкування та знову були заарештовані. Спроба залагодити справу на засіданні столичного синкліту також провалилася: єпископи відкрито виголосили анафему вченню про дві природи, після чого були відправлені в заслання. Проте переслідування монофізитів мало демонстративний характер і не поширилося на провінції імперії. Іоанн Ефеський був повернутий до столиці в 574 і міг залишатися в місті, проте під суворим наглядом чиновників.

Від 574 Юстин ІІ «впав у божевілля», усамітнився, і владу фактично перейняв усиновлений ним начальник імператорської гвардії Тіберій ІІ Костянтин (574–582). Іоанн ІІІ брав участь у церемонії проголошення Тіберія кесарем і співправителем Юстина II (07.12.574). За нього просунувся полководець Маврикій (Маврікій; майбутній імператор), якому, можливо, імпонували правничі студії Іоанна ІІІ.

Іоанн Ефеський повідомляв, що в останні два роки життя Іоанн ІІІ тяжко хворів.

Праці

Богословські й екзегетичні твори Іоанна втрачено.

Хроніст Іоанн Нікіуський (кін. 7 ст., Єгипет) згадував про «Містагогію» (565) патріарха Іоанна. Відома також його катехуменічна проповідь (568) чи трактат «Про Трійцю» (грец. Περί Τράδος), виклад якого зберігся в «Бібліотеці» патріарха Фотія. Можливо, він збігається за текстом із «Містагогією» або з її частиною. Розмірковування Іоанна ІІІ про єдиносутність Осіб Святої Трійці спричинили, згідно з Фотієм, критику з боку філософа-неоплатоніка й тритеїста Іоанна Філопона. Проте немає підстав сумніватись у прихильності Іоанна ІІІ до халкідонського православ'я (що підтверджує його критик-монофізит Іоанн Ефеський).

Діячу належить заслуга створення компілятивної «Синагоги божественних і священних правил» (Συναγωγὴ κανόνων ἐκκλησιαστικῶν; до 565) — зводу церковних канонів, поділених за темами на 50 розділів (титулів, звідси — назва «Номоканон у 50 титулах»). До її складу увійшли 85 Правил (канонів) апостолів (див. Апостольські правила), ухвали перших чотирьох Вселенських соборів і шести помісних соборів (Анкірського, Неокесарійського, Гангрського, Антіохійського, Лаодикійського і Сардикійського), а також 68 правил Василія Великого, вилучених із двох його послань (2-ге й 3-тє) до Амфілохія Іконійського. Втім, ця праця не була самостійною: автор, як він сам заявляв, користувався чиїмось збірником, мабуть із Антіохійської церкви, який до нас не дійшов. Згодом він уклав збірник цивільних імперських законів «Різні постанови виданих після Кодексу божественних новел блаженної пам’яті Юстиніана, узгоджені з божественними та священними канонами...» (після 565), що стосувалися Церкви і були розділені на 87 глав (звідси — «Зібрання у 87 главах»). Це була виписка з Юстиніанових новел (546–565), які спеціально узгоджували з церковними канонами. Обидві ці праці були спричинені започаткованим у Візантії прагненням до об’єднання Церкви і держави (див. Цезаропапізм) і були укладені з ініціативи імп. Юстиніана І.

Із цих збірників згодом був складений перший «Номоканон» («Синтагма», грец. Σύνταγμα) — збірка церковних правил у 50 заголовках, уведена в церковне судочинство. Спершу творцем усього «Номоканона» вважали Іоанна ІІІ. Подальші дослідження довели, що за нього цю справу тільки започатковано на основі узгодження двох збірок. В цілому «Номоканон» постав лише за часів імп. Маврикія шляхом нового впорядкування і сполучення церковних і світських законів та суттєвого збільшення чисельності світських законів.

Іоанн ІІІ був творцем церковних піснеспівів: «Херувимської пісні» (Χερουβικός Ὕμνος), включеної до чину літургії за часів імператора Юстина II (573), і тропаря «Вечері Твоєї Таємної» («Το δειπνού σου τοῦ Μιστικοῦ»; назва — за першими словами).

Визнання

Юридичні збірники, укладені Іоанном ІІІ Схоластиком, стали одним із головних джерел церковного й канонічного права візантійської церкви; частиною релігійної, правової та культурної традиції у християнізованих слов’янських землях, зокрема в Давній Русі. Найдавнішу пам’ятку перекладу тексту «Синагоги...» (скорочено) старослов’янською мовою приписують Мефодію Солунському. «Зібрання у 87 главах» перекладена, ймовірно, у 10 ст. у Болгарії.

Православною церквою Іоанн ІІІ Схоластик шанується як святий, у чині святителя. За грецькими календарями пам’ять Іоанна відзначають 21 лютого (за юліанським календарем).

Додатково

Іоанн Ефеський писав про Іоанна ІІІ як тирана і гонителя монофізитів, який мав вплив на слабкого імператора Юстина. Він згадував, що навіть халкідоніти, знаючи жорстокість Іоанна ІІІ, співчутливо ставилися до заарештованих монофізитських єпископів. Для Іоанна Ефеського Іоанн ІІІ залишався «напівнесторіанином».
Кафедру Константинопольського патріарха після смерті Іоанна ІІІ знову посів Євтіхій (577–582), який повернувся з вигнання.

Джерела

The Third Part of Ecclesiastical History of John, Bishop of Ephesus / Ed. by W. Cureton. Oxford : University Press, 1860. 482 p.
Номоканон, сиречь законоправильник, имея по сокращению Правил Св. Верховных Апостолов и Св. Вселенских седми Соборов и Поместных некиих и проч. Киев, 1624 // Електронна бібліотека «Історична спадшина України». URL: https://omeka.nibu.kyiv.ua/s/nibu/item/1402#?c=0&m=0&s=0&cv=0
Eustathius. Vita Sancti Eutychii // Patrologiae cursus completus. Series Graeca / Аccurante J.-P. Migne : in 161 vol. Paris : Apud Garnier, 1865. Vol. 86b. Col. 2320–2321.
Nicheph. Callist. Catalog // Patrologiae cursus completus. Series Graeca / Аccurante J.-P. Migne. Paris : in 161 vol. Paris : Apud Garnier, 1865. Vol. 147. Col. 455.
Victor Tununensis. Chronicon // Patrologiae cursus completus: Series Latina / Аccurante J.-P. Migne. Paris: in 221 vol. Paris : Apud Garnier, 1866. T. 68. Col. 937.
Nicephori archiepiscopi Constantinopolitam opuscula historica / Ed. by C. de Boor. Lipsiae : In Aedibus B. G. Teubneri, 1880. 348 p.
Chronique de Michel le Syrien, Patriarche jacobite d’Antioche : еn 4 vol. Paris : J.-B. Chabot, 1899. Vol. 2. 329 p.
The Ecclesiastical History of Evagrius with the Scholia / Ed. by J. Bidez, L. Parmentier. Amsterdam : A. M. Hakkert, 1964. 285 р.

Література

Haury J. Johannes Malalas identisch mit dem Patriarchen Johannes Scholastikos? // Byzantinische Zeitschrift. 1900. Bd. 9. Р. 337–356.
Beck H.-G. Kirche und theologische Literatur im Byzantinischen Reich. München : Beck, 1959. 835 p.
Ven P. van den. L’accession Jean Le Scholastique aux siège patriarchal de Constantinople en 565 // Byzantion. 1965. Vol. 35. P. 320–352.
Allen P. Neo-Chalcedonism і Patriarchs of Late VIth Cent. // Byzantion. 1980. Vol. 50. P. 5–17.
Лаба В. Патрологія. Життя, письма і вчення Отців Церкви. Львів: Свічадо, 1998. 551 с
Maksimovič K. Aufbau та Quellen des altrussischen Ustjuger Nomokanons // Fontes Minores. 1998. Bd. 10. S. 477–508.

Автор ВУЕ

І. П. Мозговий

Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Іоанн III Схоластик // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Іоанн III Схоластик (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.02.2026