Василій Великий

Святий Василій. Мозаїка, 11 ст., Софія Київська

Васи́лій Вели́кий (грец. Μέγας Βασίλειος; лат. Basilius Magnus), Василій Кесарійський (грец. Βασίλειος Καισαρείας; 329, м. Кесарія Каппадокійська, тепер м. Кайсері, регіон Центральна Анатолія, Туреччина — 379, там само) — церковний діяч, християнський богослов, організатор чернечого руху в Малій Азії, Отець церкви, святий. Брат Григорія Нисського.

Василій Великий (Μέγας Βασίλειος)
Народження	329
Місце народження	Кайсері
Смерть	379
Місце смерті	Кайсері
Місце діяльності	Туреччина
Напрями діяльності	богослов'я, проповідництво, організація чернецтва, церковне управління
Традиція/школа	християнство

Життєпис

Походив з відомої в м. Кесарії християнської родини юриста й викладача риторики.

Отримав кращу класичну освіту в містах Кесарії, Константинополі та Афінах, де почалася його дружба зі Григорієм Богословом. Після повернення додому почав світську кар’єру, але під впливом своєї благочестивої сестри Макрини (пізніше черниці та абатиси) навернувся до аскетичного життя. З групою друзів заснував чернечу спільноту в сімейному маєтку в Аннесі (Понт, тепер північно-східні терени Туреччини).

357 здійснив подорож монастирями Єгипту, згодом відвідав обителі Сирії, здійснив паломництво до м. Єрусалима. Узяв участь 360 у Константинопольському синоді, асистував каппадокійським єпископам. Спочатку був на боці Євстафія та «гомоусійців», напіваріан, які вчили, що Бог Син був подібної природи з Богом Отцем і Святим Духом, але згодом став твердим захисником Нікейського Символу віри. Після 362 був висвячений у священники і допомагав єпископу Євсевію Кесарійському. Ревнощі та нелюбов останнього до аскетизму ускладнили відносини між діячами, і Василій повернувся до Аннесі.

365 його викликали до м. Кесарії, коли Церкві загрожував імператор-аріанин Валент. Після смерті Євсевія Кесарійського (370), попри протидію кількох єпископів, обраний його наступником.

Був архієпископом Кесарії, митрополитом (церковним предстоятелем провінції) Каппадокії; його єпархія охоплювала значну частину Східної Каппадокії. Заснував благодійні заклади для допомоги бідним, хворим, вдовицям, сиротам, подорожнім та ін., які отримали назву «василіяди». Коли імп. Валент проїжджав Кесарію у 371, Василій не виконав його вимоги впокоритися та категорично відмовився визнати правдивість аріанського вчення. Як наслідок, Валент поділив 372 провінцію (митрополитом Західної Каппадокії став Антимій Тіанський), що скоротило канонічну територію Василія та послабило його позиції в Церкві. Цього ж року Василій поставив своїх прибічників: Григорія Богослова в м. Сасими в Анатолії, а брата Григорія — в м. Ниссу.

Через слабке здоров’я і, можливо, внаслідок суворого аскетичного життя рано пішов з життя.

Погляди і праці

Вів активне життя пастиря, богослова, провідника чернецтва, церковного лідера.

Був ревним противником аріанства. Аріани стверджували, що Христос, Бог Син є нижчим за Бога Отця, не єдиносущний Йому і є посередником між людиною і Богом. У своїй церковній та богословській діяльності Василій намагався об’єднати проаріан із прихильниками Нікеї завдяки формулі «три особи (іпостасі) в одній субстанції (усії)», що зберігала як єдність, так і необхідні розрізнення в богословській концепції Бога.

Численні та впливові твори Василія поділяють на такі жанри.

• Догматично-полемічні: «Проти Євномія» (3 перші книги його авторства, 2 інші — атрибуція сумнівна) і «Про Святого Духа». У першому трактаті Василій захищає божественну природу Сина проти аргументів лідера «аномейського» аріанства. У другому — розкриває божественну природу Святого Духа, що імпліцитно присутня в Святому Письмі та церковній традиції, та спільність Його природи з Отцем і Сином. Богослову належить визначення термінів «усія» (грец. οὐσία — сутність/субстанція) та «іпостась» (грец. ὑπόστᾰσις — особа/реальність) та класичне формулювання «три Особи однієї природи».
• Аскетичні: «Довгі Правила», «Короткі Правила», «Моральні правила» (сам Василій ніколи не називав ці праці «правилами») та ін., які відбивають його аскетичний досвід в Аннесі та керівництво монастирями Каппадокії. Надавав перевагу кіновійній (спільнотній) формі чернецтва на противагу анахорезі (відлюдництву) через необхідність практики братської любові.
• Екзегетичні: «Бесіди на шість днів», 9 проповідей (йдеться про створення світу та його красу); «Бесіди на Псалми», 15 проповідей; «Коментар на пророка Ісаю». Був шанувальником Орігена та його духовного тлумачення Св. Письма, але й виступав проти невиправданих спроб використання алегоричного методу.
• Проповіді: 28, назагал стосуються етичних та соціальних проблем (наприклад, проти лихварства, про голод у 368). Одна з найвідоміших — «Звернення до молоді» захищала вивчення язичницької літератури християнами, оскільки і там трапляються корисні для душі істини.
• Листи: 365 або 366, багато з яких стосуються щоденних справ, інші це короткі богословські та етичні трактати. Деякі з його «Канонічних послань», що стосувалися питання дисципліни, стали частиною канонічного права Православної церкви.

Можливо, йому належить текст «Літургії святого Василія», а євхаристійна анафора (найдавніша й головна частина літургії) відбиває дух його творчості та, ймовірно, використовувалася за його життя в Кесарії.

Вважається Отцем східного чернецтва. Запровадив поміркованість у суворі аскетичні практики, які раніше характеризували чернече життя. Намагався віднайти баланс між фізичною працею та молитвою.

Чинив вплив на Західну церкву через Бенедикта Нурсійського, який радив своїм ченцям, окрім Святого Письма, читати також Отців церкви і «Правило святого Василія».

Визнання

В історії християнської церкви відомий як один з трьох великих святителів (поряд із святими Григорієм Богословом та Іваном Золотоустим) та один із трьох отців-каппадокійців (разом з Григорієм Богословом та Григорієм Нисським).

У Західній церкві отримав титул Доктора Церкви завдяки своєму внескові в полеміку щодо природи Трійці, а особливо щодо божественності Святого Духа. Історик та церковний письменник 4 ст. Руфін Аквілейський переклав його правила латинською мовою.

Церква досить скоро почала шанувати Василія як святого і поминати день його смерті 1 січня (коли Василія було висвячено в єпископи).

Монастирський устав Феодора Студита був узасаднений на правилах святого Василія.

Вважався небесним покровителем Київського князя Володимира Святославича, хрещеного як Василій. На честь святого у Руській землі було зведено кілька храмів.

Один із головних чернечих орденів Української греко-католицької церкви (УГКЦ) — Чин Святого Василія Великого (ЧСВВ; офіційна назва з 1931 — Василіянський Чин Святого Йосафата, див. Василіяни) — створений і діє на основі правил чернечого життя Василія Великого для спільножитніх монастирів. У м. Києві розташована греко-католицька церква Святого Василія Великого при монастирі отців-василіян.

Додатково

Родина св. Василія відома відданим служінням Церкві. Старше покоління — дідусь із бабусею зазнали гонінь за часів імп. Діоклетіана. Один із дядьків став єпископом, як, пізніше, і брати Василія — Григорій Нисський та Петро Севастійський (340‒391; тепер Туреччина). Він сам, матір Емілія і ще четверо з 9-ти його братів і сестер канонізовані Церквою.

Праці

• Patrologia Graeca : in 161 vol. Paris : J. P. Migne's Imprimerie Catholique, 1857–1866. Vol. 29‒32.
• У к р. п е р е к л. — Гомілії / Пер. з давньогрецьк. Л. Звонська. Львів : Свічадо, 2006. 312 с.
• Морально-аскетичні твори / Пер. з давньогрецьк. Л. Звонська. Львів : Свічадо, 2006. 380 с.
• Гомілії на псалми / Пер. з грецьк. о. С. Фединяк. 2-ге вид. Жовква : Місіонер, 2009. 240 с.
• Науки св. Василія Великого для народу / Пер. з грецьк. о. Й. Чепіль. Жовква : Місіонер, 2010. 271 с.
• Творіння : в 2 т. Київ : Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2010.

Література

1. Basil of Caesarea: Christian, Humanist, Ascetic / Ed. by P. J. Fedwick. Toronto : Pontifical Institute of Mediaeval Studies, 1981. 764 p.
2. Rousseau Ph. Basil of Cæsarea. Berkeley; Los Angeles; London : University of California Press, 1998. 412 p.
3. Сидор О. Святий Василій Великий в українському мистецтві. Львів : Місіонер, 2008. 512 с.
4. Єроніма Р. М. Святий Василій Великий. Життя і твори. 2-ге вид. Жовква : Місіонер, 2010. 136 с.
5. Radde-Gallwitz A. Basil of Caesarea: A Guide to His Life and Doctrine. Eugene : Cascade Books, 2012. 178 p.
6. Hildebrand S. M. Basil of Caesarea, Foundations of Theological Exegesis and Christian Spirituality. Grand Rapids : Baker Academic, 2014. 204 p.
7. Hildebrand S. M. Basil of Caesarea. The Early Church Fathers. London : Routledge, 2018. 240 p.
8. Jones M. Basil of Caesarea: His Life and Impact. Fearn : Christian Focus, 2020. 174 p.

Автор ВУЕ

Ю. В. Розумна

Покликання на цю статтю: Розумна Ю. В. Василій Великий // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Василій Великий (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.12.2024