Александрійська православна церква

Логотип

Александрі́йська правосла́вна це́рква, Патріархат Александрійський та всієї Африки — автокефальна (помісна) Православна церква, канонічною територією якої є країни Північної, Центральної та Південної Африки. Одна з п’ятнадцяти взаємовизнаних Православних церков (посідає друге місце у диптиху).

Історична довідка

Церква отримала назву від м. Александрії (Єгипет). Заснована, за переказами, у цьому місті апостолом Марком близько 43 н. е. На ІV Вселенському (Халкидонському) соборі (451) від Александрійської православної церкви відокремилися копти, які не визнали рішень собору.

Після захоплення Єгипту арабами (639–646) Александрійська православна церква зазнавала утисків. У 11 ст. резиденція патріарха була перенесена з м. Александрії до нової столиці Єгипту — м. Каїру. Після завоювання Єгипту турками-османами (1517) упродовж 16 — поч. 19 ст. в країні лишилися діючими 8 православних храмів і 2 монастирі; александрійські патріархи були вимушені переселитися до м. Константинополя (до 1811).

Принципові зміни у розвитку Церкви пов’язані з ім’ям патріарха Мелетія ІІ (1926–1935), який відновив синодальну систему управління Церквою; запровадив новий календарний стиль; склав правила самоуправління патріархату (зокрема обрання патріарха кліриками та мирянами) й зумів домогтися їх затвердження урядом країни; поширив юрисдикцію Церкви на всю Африку; сприяв побудові нових храмів, благодійницьких установ тощо.

1968 запроваджено нові комісії (із спілкування з православними та неправославними Церквами, господарську та інші), замінено традиційний одяг кліриків на цивільний костюм (ряси збережено лише для богослужінь у храмі та офіційних церемоній).

Александрійська православна церква відкрита до змін, що сприяють зростанню авторитету та збільшенню кількості вірян: 1994 запроваджено обрання єпископату із представників негроїдної раси (серед священиків таких 4/5), 2016 відновлено інститут дияконіс (особлива категорія жінок, що несли служіння в Церкві; існував у перші століття християнства), церковні комісії працюють над питанням застосування правил посту в реаліях Африки, новими формами місіонерської роботи тощо.

Александрійська православна церква — член Всесвітньої Ради Церков (від 1948).

Характеристика

Структура

Александрійською православною церквою управляє патріарх, його офіційний титул — Папа і Патріарх Великого Граду Александрії, Лівії, Пентаполя, Ефіопії та всієї Африки, Отець отців, Пастир пастирів, Архієрей архієреїв, Тринадцятий Апостол та Суддя Всесвіту. Резиденції патріарха розташовані в містах Александрії та Каїрі.

При патріархові діє Священний Синод (засідання — 1–2 рази на рік). Члени Священного Синоду — митрополити.

Найвищий керівний орган Церкви — Архієрейський собор (скликається 1–2 рази на рік).

У Церкві біля 1000 парафій, які поділені на 31 єпархію (27 митрополій та 4 єпископії). Клір складається з 41 архієрея, понад 500 священиків. У Церкві діють 3 чоловічі та 3 жіночі монастирі. Кількість вірян у патріархаті — близько 5 млн. осіб.

Богослужбові мови — візантійська, грецька, арабська, англійська, французька, понад 50 африканських мов.

Діяльність

Підготовка кліриків здійснюється у чотирьох вищих духовних школах: Александрійській духовній семінарії Св. Афанасія; Аласорській та Кіншаській духовних семінаріях; Найробійській патріаршій духовній семінарії архієпископа Макарія ІІІ.

Церква видає часописи:

  • «Пантен» («Πάνταινος»; з 1908), офіційний патріарший журнал;
  • «Еклізіатікос Фарос» («Εκκλησιαστικὸς Θάρος»; «Церковний маяк», з 1908), науково-богословський журнал, від 1910 виходить зі щорічним додатком-календарем;
  • «Аналекта»(«̓Ανάλεκτα»; «Вибране», з 1952), церковно-історичний збірник.

При патріархаті є бібліотека, спадкоємиця Александрійської бібліотеки. В її фондах — понад 500 грецьких рукописів, архівні матеріали (від 16 ст.), близько 2 тис. томів стародруків (англійською, французькою, латинською, німецькою й арабською мовами), а також десятки тисяч богословських видань.

Література

  1. Робертсон Р. Восточные христианские церкви. Церковно-исторический справочник / Пер. с англ. Г. И. Беневич. Санкт-Петербург : Высшая Религиозно — Философская Школа, 1999. 192 с.
  2. Саган О. Н. Вселенське православ’я: суть, історія, сучасний стан. Київ : Світ Знань, 2004. 910 с.
  3. Шахнович М. М. Религиоведение. Санкт-Петербург : Питер, 2012. 444 с.
  4. Walker W. A History of the Christian Church. New York : Scribner, 2014. 768 p.
  5. Πατριαρχείου Αλεξανδρείας και πάσης Αφρικής. URL: http://www.patriarchateofalexandria.com/

Автор ВУЕ

О. Н. Саган

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Саган О. Н. Александрійська православна церква // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Александрійська православна церква (дата звернення: 20.09.2020).

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ