Інокентій II

Папа Інокентій II, мозаїка в базиліці Санта-Марія-ін-Трастевере, м. Рим, Італія

Іноке́нтій II [ лат. Innocentius II; світське ім’я та прізвище — Григоріо Папарескі деі Гвідоні (італ. Gregorio Papareschi dei Guidoni; лат. Gregorius Papareschi dei Guidonibus); дата народження невідома, м. Рим, тепер Італія — 24.09.1143, м. Рим, тепер Італія] — релігійний діяч, Папа Римський (14.02.1130 — 24.09.1143).

Інокентій II (Innocentius II)
Справжнє ім’я	Григоріо Папарескі деі Гвідоні
Місце народження	Рим
Смерть	24.09.1143
Місце смерті	Рим
Місце поховання	Рим
Місце діяльності	Італія
Напрями діяльності	церковне управління
Традиція/школа	католицизм

Життєпис

Походив зі знатного римського роду. Із м. Римом пов’язана і його церковна кар’єра: канонік Латеранської базиліки, абат бенедиктинського монастиря. 25.04.1116 папа Пасхалій II призначив діяча кардиналом-дияконом.

Виконував численні легатські місії. У 1119 та 1122 супроводжував кардинала-єпископа Остії Ламберта (майбутнього папу Гонорія II) на перемовини в Німеччині, які передували укладанню Вормського конкордата 1122. У 1123–1124 разом із кардиналом П’єтро П’єрлеоні (бл. 1190–1138, майбутній антипапа Анаклет ІІ) був легатом у Франції; 1124 — легат у Німеччині. 1129 призначений кардиналом-єпископом.

На конклаві (були присутні не більш як 36 або 37 кардиналів із 43-х) за Григоріо проголосували 16 кардиналів, молодших за віком, вихідців із Північної Італії та Франції (під впливом канцлера Римської курії кардинала Аймерика та могутнього римського роду Франджіпані). Того ж дня більшість кардиналів (старші за віком, представники римської знаті, вихідці з Південної Італії) обрали папою представника багатого римського сімейства кардинала П’єтро П’єрлеоні. 22.02 Інокентій II був висвячений на священника.

Обидва папи були висвячені 23.02.1130 в м. Римі: Інокентій II — у церкві Санта-Марія-Нова (тепер Санта-Франческа-Романа), Анаклет II — у соборі Святого Петра.

Розкол у церкві тривав 8 років, увиразнив конфлікт між старшим і молодшим поколіннями церковних реформаторів. Анаклета ІІ підтримали римське духовенство та народ, його визнали у Папській області, м. Мілані, Сицилійському королівстві, Шотландії та Аквітанії. Інокентія II — в імперії, Франції та Англії, завдяки підтримці клюнійцев на чолі з Бернаром Клервоським і засновника ордена премонстрантів Норберта з Ксантена (1080–1134).

Понтифікат

Через напади прихильників Анаклета Інокентій II був змушений втікати в родинну фортецю в Трастевере, а потім через міста Пізу й Геную до Франції. Його підтримали король Людовик VI та французький єпископат: собори в Етампі (за участі короля та світської знаті), Ле-Пюї-ан-Велі та Клермоні. Зусилля Норберта Ксантенського, архієпископа Магдебурзького Конрада Зальцбурзького (1106–1147) та папських легатів сприяли визнанню Інокентія II німецьким єпископатом на Вюрцбурзькому соборі 1130 у присутності німецького короля Лотаря III (правив у 1125–1137) та світських князів. У березні 1131 Інокентій II зустрівся з Лотарем III у м. Льєжі: король пообіцяв папі підтримку в обмін на імператорську коронацію. Папа відвідав монастирі в Клюні й Сен-Дені. 25.10.1131 на Реймському соборі були присутні численні церковні ієрархи та представники світської знаті, посли англійського, кастильського та арагонського королів. Інокентій II коронував сина французького короля — майбутнього Людовика VII. На П’ятидесятницю 1132 папа провів собор у м. П’яченці. Собори підтверджували основні положення церковної реформи.

Король Лотар III очолив похід до Італії на підтримку Інокентія II. 1133 папа разом із військом Лотаря III повернувся до м. Рима, 04.06 коронував Лотаря імператорською короною в Латеранській базиліці (собор Св. Петра та замок Св. Ангела лишалися в руках прихильників антипапи Анаклета II). На вимогу Лотаря III папа скасував архієпископство в Лунді (1134) і підпорядкував католицькі єпископства Данії, Швеції, Норвегії та Гренландії архієпископам Гамбурга та Бремена. Після повернення імператора до Німеччини Інокентій II перед загрозою військ Анаклета II був змушений знову залишити м. Рим і втекти до м. Пізи.

У травні-червні 1135 папа скликав собор у м. Пізі, на який, окрім єпископів з Італії, прибули ієрархи з імперії, Іспанії, Англії, Франції. Собор підтвердив постанови, прийняті в Клермоні та Реймсі.

1136 імператор Лотар III на прохання Інокентія II здійснив новий похід до Італії проти Анаклета II і сицилійського короля Рожера ІІ (1130–1154): через епідемію чуми похід виявився безрезультатним, Анаклет зберіг контроль над частиною м. Рима. Після смерті Анаклета II (25.01.1138) кардинали обрали нового антипапу Віктора IV (Грегоріо Конті). Зречення Віктора IV під впливом св. Бернарда Клервоського формально поклало край схизмі в Католицькій церкві. Проте король Сицилії Рожер II і римські патриціанські сім'ї відмовилися визнати Інокентія II.

Для викорінення наслідків схизми та зміцнення свого становища в Церкві Інокентій ІІ навесні 1139 провів у м. Римі Другий Латеранський собор. На ньому були засуджені антипапа Анаклет II та його прихильники; Рожер II відлучений від церкви. Собор визнав єретичними вчення Петра де Брейса (помер бл. 1139) та Арнольда Брешіанського (1100–1155); підтвердив постанови Клермонського та Реймського соборів.

У 1139 Інокентій ІІ виступив у військовий похід проти короля Рожера ІІ. Папські війська зазнали поразки при Галлуччо, папа потрапив у полон і був змушений піти на компроміс: згідно договору в Міньяно (липень 1139) він віддав Рожеру II в лен королівство Сицилію, герцогство Апулію, князівство Капую.

Інокентій ІІ втрутився у конфлікт між королем Леона та Кастилії Альфонсо VII та графом Афонсу І Енрікішем, який оголосив 1139 про відокремлення Португалії від Леоно-Кастильського королівства і створення самостійної держави. У 1143 Афонсу I Енрікіш склав васальну присягу за своє королівство Інокентію ІІ. Проте статус Португалії як королівства був визнаний тільки в 1179 папою Александром III.

29.03.1139 папа санкціонував створення ордена тамплієрів (булла «Omne datum optimum»).

Гробниця Інокентія ІІ у церкві Санта-Марія-ін-Трастевере, м. Рим, Італія

Важливим аспектом діяльності Інокентія ІІ було стимулювання звернень до папського суду як найвищої судової інстанції. Понтифік зарезервував за Папським престолом всі «causae maiores» — винесення вироків з тяжких церковних та кримінальних злочинів. Кількість виданих при Інокентії ІІ грамот істотно зросла (збереглися бл. 600).

07.07.1136 папа оприлюднив буллу «Ex commisso nobis a Deo», відому як «Гнезненська булла», якою передав церкву в Польщі під юрисдикцію Магдебурзького архієпископа. Водночас окреслив території, підпорядковані єпископу Гнезно. Документ містить понад 400 топонімів, уперше написаних польською мовою.

Папа вів активну діяльність з канонізації святих. При ньому були відреставровані та перебудовані кілька римських базилік, зокрема Санта-Марія-ін-Трастевере, Латеранська базиліка, церкви Сан-Паоло, Санто-Стефано-Ротондо.

Від 1141 тривала суперечка папи з французьким королем через призначення архієпископа Буржа: Інокентій II оголосив відлучення Людовика VII від церкви.

1143 в ході повстання в м. Римі був повалений папський префект. Сенат, сформований повсталими, оскаржив право папи на світську владу в Римі та обрав патриція Джордано П’єрлеоні (брата антипапи Анаклета II), наділивши його виконавчою владою. Арнольд Брешіанський став ідеологічним вождем «римської республіки».

Інокентій ІІ помер у м. Римі під час правління «комунальної республіки», похований у Латеранській базиліці у порфіровому саркофазі, який начебто належав імператору Адріану. За папи Євгенія III перепохований у церкві Санта-Марія-ін-Трастевере (1150).

Джерела

Romanorum Pontificum : in 2 Vol. / Ed. by J. M. Watterich. Lipsiae : G. Engelmann, 1862. Vol. 2. P. 174–275.
Patrologiæ cursus completus : in 221 vol. / Еd. by J. P. Migne. Parisiis : Apud Garnieri Fratres, 1855. Vol. 179. Col. 21–674.
Regesta Pontificum Romanorum : in 2 vol. / Еd. by P. Jaffé. Lipsiae : Veit et comp., 1885. Vol. 1. P. 840–911.

Література

Pellegrini L. La duplice elezione papale del 1130 // Raccolta di studi in memoria di G. Soranzo. Milano : Vita e Pensiero, 1968. P. 265–302.
Maleczek W. Das Kardinalskollegium unter Innozenz II. und Anaklet II. // Archivum Historiae Pontificiae. 1981. Vol. 19. P. 27–78.
Reuter T. Zur Anerkennung Papst Innocenz II. // Deutsches Archiv für Erforschung des Mittelalters. 1983. Bd. 39. P. 395–416.
Pope Innocent II (1130–1143): The World vs the City / Еds.: J. Doran, D. Smith. London; New York : Routledge, 2016. 420 р.
Павлюх О. А., Санжаров В. А., Бинюк Н. М. Значення соборного законодавства для реформи Церкви та розвитку канонічного права в ХІІ столітті: Латеранські Собори 1123, 1139, 1179 років // Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 4. С. 50–54. URL: http://www.lsej.org.ua/4_2022/10.pdf
Санжаров В. А., Мацелик М. О., Санжарова Г. Ф. Правове підґрунтя середньовічної папської дипломатії: інститут легатів // Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 8. С. 576–579.

Автор ВУЕ

В. А. Санжаров

Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Інокентій II // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Інокентій II (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.03.2024