Гонорій II
Гоно́рій ІІ [ лат. Honorius IІ; італ. Onorio IІ; світське ім’я — Ламберто Сканнабеккі (італ. Lamberto Scannabecchi); 09.02.1060, м. Фаньяно, тепер м. Казальф’юманезе, область Емілія-Романья, Італія — 13.02.1130, м. Рим, тепер Італія] — церковний діяч, дипломат, Папа Римський у 15.12.1124, 21.12.1124 — 13(14).02.1130.
|
Гонорій II (Honorius IІ) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Ламберто Сканнабеккі |
| Народження | 09.02.1060 |
| Місце народження | Казальф’юманезе |
| Смерть | 13.02.1130 |
| Місце смерті | Рим |
| Місце поховання | Латеранська базиліка в Римі |
| Місце діяльності | Італія |
| Напрями діяльності | канонічне право, дипломатія, церковне управління |
| Традиція/школа | католицизм |
Життєпис
Походив із селянської родини; достеменних відомостей про ранні роки життя немає. Записи про начебто приналежність діяча до шляхетного роду Фаньяно датують не раніше 16 ст.
Студіював церковне право у м. Пізі. Приєднався до ордену регулярних каноніків Святого Августина.
Непересічні юридичні знання Ламберта були помічені, що посприяло його церковній кар’єрі: отримав призначення на посаду єпархіального представника при папському дворі. Згодом виконував обов’язки архідиякона Болоньї.
1099 папа Урбан ІІ призначив Ламберто кардиналом-священником із титулом Санта-Прасседе. 1117 папа Пасхалій ІІ звів його у сан кардинала-єпископа Остії. Був серед кардиналів, які супроводжували папу Геласія ІІ у вигнання (1118–1119), лишалися з ним до його смерті.
За Каллікста ІІ був папським радником, виконував важливі легатські місії: 1119 направлений із делегацією до Німеччини для підготовки та укладання мирної угоди з імператором Священної Римської імперії Генріхом V. Перемовини пройшли успішно, укладений Вормський конкордат (23.09.1122) завершив багаторічний період боротьби за інвеституру, після чого настав період миру між папством та імперією.
Після смерті Каллікста ІІ обрання нового папи було обтяжене політичною боротьбою між двома впливовими римськими кланами П’єрлеонів та Франжипанів, кожен із яких просував на престол свого кандидата. 15.12.1224 колегія кардиналів обрала новим папою римлянина, кардинала-священника Теобальдо Боккапекору, який узяв ім’я Целестін II. Натомість опозиційна родина Франжипанів організувала збройний виступ і, перервавши церемонію освячення, силою змусила Целестіна ІІ зректися престолу на користь Ламберто Сканнабеккі, проголосивши його папою Гонорієм ІІ. Щоби уникнути розколу в церкві через неканонічний спосіб обрання, Ламберто заявив про свою готовність відмовитися від Апостольського престолу і скласти повноваження. Проте більшість кардиналів зібралися вдруге і 20.12.1124 провели нові вибори, на яких підтвердили повноваження Гонорія ІІ.
Понтифікат
Історики церкви наголошують на тому, що понтифікат Гонорія ІІ був позначений передусім зовнішньополітичними досягненнями, а вже потім — внутрішньоцерковними.
Гонорій ІІ підтримав кандидатуру герцога Саксонії Лотаря фон Супплінбурга, який був коронований 30.08.1125 як король Німеччини (див. Лотар ІІ). Понад те, відлучив від церкви його суперника Конрада ІІІ (1128).
Втрутився в пізанське повстання 1226, надавши архієпископу Пізи право висвячувати єпископів Корсики. Конфліктував із великим графом Рожером ІІ Сицилійським, який став королем Сицилії (1130–1154). Папа спробував підбурити проти нього повстання, використавши для цього союз міст півдня Італії. У військовому конфлікті з папою Роджер ІІ отримав перемогу, змусив Гонорія ІІ визнати його герцогство і право на корону та, зі свого боку, в обмін на землі Апулії та Калабрії, присягнув папі на вірність. У такий спосіб регіони південної Італії були об’єднані в межах кордонів папського суверенітету. Уклав мир із Равенною, яка тривалий час підтримувала антипапу Григорія VIII.
Попри всі намагання, не зміг перешкодити Людовику VI втручатися у справи Церкви Франції.
Гонорій ІІ ініціював скликання церковних соборів (в Англії, Іспанії та Франції), скерованих на питання юрисдикції, зміцнення церковної дисципліни супроти проявів симонії, конкубінатів духовенства та інших зловживань. Папа підтримував створення нових чернечих орденів, зокрема ордену премонстрантів (1126), зажив відомості підтримкою ордену цистерціанців, затвердив орден тамплієрів (1128) тощо. Намагався перебрати контроль над традиційними чернечими центрами — абатствами Клюні та Монте-Кассіно.
Помер у монастирі Сант-Андреа-ін-Челіо (тепер церква Сан-Грегоріо-Маньо-аль-Челіо) після важкої хвороби в ніч проти 14 лютого. Того ж дня був таємно похований без належних папському сану почестей, згодом гідно перепохований у Латеранській базиліці в Римі поряд із Каллікстом ІІ.
Збереглося понад 110 листів і грамот папи.
Додатково
Підписи Ламберто дійшли на понад 20-ти папських буллах від квітня 1117 до червня 1124.
Література
- Cerrini S. Onorio II, papa // Enciclopedia dei Papi : in 3 vol. Roma : Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2001. Vol. 2. P. 255–259.
- Ullman W. A short history of the papacy in the Middle Ages. Taylor&Fracis, 2016. 412 p.
- Mann H. K. The Lives of the Рopes in the Early Middle Ages : in 18 vol. London : Forgotten Books, 2018. Vol. 8: The Popes of the Gregorian Renaissance, St. Leo IX. To Honorius II., 1049–1130; 1099–1130. 337 р.
- Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап: монографія: у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 2: Римські папи від розділення Східної і Західної церков у 1054 році до Вестфальського миру 1648 року. С. 50–51.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Гонорій II // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гонорій II (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.04.2024
