Надія

Наді́я — очікування блага, здійснення бажаного; сподівання на сприятливий для людини розв’язок ситуації; у низці філософських та релігійних етичних систем — позитивна цінність, духовна чеснота.

Зміст

1 Історична довідка
2 Характеристика
3 Додатково
4 Цитати
5 Література
6 Автор ВУЕ

Історична довідка

У давньогрецькій і давньоримській філософії надія мала позитивні й негативні інтерпретації. У версії легенди про Пандору поета Гесіода надія залишилася на дні глека (пітосу), коли зло втекло з нього у світ. Фукідід зауважував про її переваги і небезпеки. Платон, з одного боку, пов’язував її з помилковими насолодами, з другого, — наголошував на її значенні в житті людини. Аристотель згадував про неї, міркуючи про чесноту мужності й хоробру вдачу. Луцій Анней Сенека наголошував на зв’язку надії та страху, що заважало людині пристосовуватися до теперішнього.

У християнській релігійно-філософській традиції надія — духовна чеснота поруч із вірою і любов’ю. За Аврелієм Августином надія на майбутнє вічне життя становила основу справжнього людського щастя та була передумовою спасіння. Тома Аквінський розрізняв надію-пристрасть та надію-чесноту.

Р. Декартназивав її слабкою формою впевненості, Т. Гоббс — складною пристрастю і насолодою розуму, Д. Г’юм — безпосередньою пристрастю (англ. direct passion). Б. Спіноза трактував надію як принципово ірраціональну, відмежовував від бажання та описував як одну з причин марновірства. І. Кант зауважував про її раціональний потенціал і значення для морального вдосконалення. А. Шопенгауер називав надію безумством серця, хоч визнавав її мотиваційну силу. С. К’єркегор наголошував на ірраціональному характері надії, пов’язував із релігійною вірою та вважав протиотрутою від розпачу. Ф. Ніцше критикував надію, але зараховував до сильних емоцій та наголошував на необхідності заміни старих надій новими. А. Камю відкидав позитивний смисл будь-яких надій.

Г. Марсель називав екзистенціал надії альтернативою трагізму людського існування, що не має зовнішнього об’єкта і не може бути пізнаний розумом. О. Ф. Больнов зараховував її до темпоральних екзистенціалів людського існування та пов’язував із довірою до майбутнього. Е. Фромм акцентував на притаманній надії парадоксальності — пасивна надія гальмує саморозвиток людини, активна є суттю людського існування. Е. С. Блох вважав її основоположною людською здатністю, що вказує на засадниче спрямування людського життя в майбутнє. П. Рікер наголошував на зв’язку надії і свободи. Г. Арендт називала надію поруч із вірою природними характеристиками людської екзистенції, але зауважувала її негативні аспекти, пов’язані з поширенням пасивності сподівань.

Епістемологічні й етичні аспекти надії представлені у філософії прагматизму, аналітичній філософії, політичній філософії, філософії дії, аксіології. Сучасні філософські дискусії передбачають обговорення її епістемологічної цінності та практичної раціональності.

Характеристика

Надія перебуває в опозиції до відчаю і туги, пов’язана з очікуваннями та оптимістичними уявленнями про майбутнє. Традиційне філософське визначення надії передбачає вказівку на бажання чогось та віру в можливість цього. Його критеріями є те, що об’єкт сподівань повинен бути бажаним тим, хто сподівається, та те, що цей об’єкт має бути з-поміж тих можливостей, які передбачають неймовірне і заперечують логічно можливе. Питання щодо вичерпності стандартного визначення надії дискусійне. Здатність надії заперечувати відчай відкриває її можливості поза межами її зведення до єдності бажань і віри. Розширити стандартне визначення можна через додавання переконань до її визначення, опису надії як різновиду перцепції або розрізнення ідеї планування та феноменологічної (див. Феноменологія) ідеї майбутнього, характерної для сподівань. У сучасній філософії надію тлумачать як моральну та інтелектуальну чесноту. Як цінність надія пов’язана з вірою, любов’ю, довірою, як екзистенціал вказує на часову проблематику людського існування. У ній поєднані пізнавальний та емоційно-вольовий компоненти і проявляються особливості взаємодії особи зі світом. Надія-ілюзія може вести до пасивної життєвої позиції, натомість активна надія спонукає до особистісного зростання. Надія пов’язана з самопізнанням та має цінність інструментальну (допомагає досягнути бажаного стану) та внутрішню (приносить задоволення, покращує саморозуміння, може бути передумовою любові до себе та інших). Активні надії є внутрішнім психологічним ресурсом у житті людини. Їх втрата супроводжується руйнацією внутрішньої рівноваги в стосунках особи з самою собою та психологічного добробуту.

Додатково

О. Ф. Больнов у полеміці з М. Гайдеґґером наполягав на первинності екзистенціалу надії над екзистенціалом турботи.

Е. Фромм запропонував образ Homo esperans — людини, спроможної сподіватися, бачити альтернативи і припускати можливість неможливого.

Екзистенціал надії має виняткове значення в гуманістичній психології та позитивній психотерапії. На основі власної теорії надії психолог Ч. Р. Снайдер (1944–2006; США) розробив шкалу диспозиційної надії дорослих, яку використовують у психологічних дослідженнях.

Цитати

Блез Паскаль: «…ми ніколи не живемо, а тільки сподіваємося жити і, постійно готуючись бути щасливими, з неминучості ніколи щасливими не стаємо».
Цит. за: Паскаль Б. Думки / Пер. з фр. А. Перепаді, О. Хоми. Київ : Дух і Літера, 2009. С. 24–25.

Габріель Марсель: «Надію дуже важко собі чітко уявити, вона ніби не бажає піддаватись уяві».
Цит. за: Марсель Г. Homo viator. Пролегомени до метафізики надії / Пер. з фр. В. Шовкун. Київ : Видавничий дім «KM Aсademia» ; Університетське видавництво «Пульсари», 1999. С. 43.

Емілі Дікінсон : «Надія — це пташина
Між віт Душі — яка
Без слів співає пісню —
Й ніколи не змовка»
Переклад з англ. Олександра Гриценка
Цит. за Дікінсон Е. Лірика / Пер. з англ. Київ : Дніпро, 1991. С. 80.

Література

Bollnow O. F. Neue Geborgenheit. Das Problem einer Überwindung des Existenzialimus. Stuttgart : W. Kohlhammer, 1979. 248 p.
Марсель Г. Homo viator. Пролегомени до метафізики надії / Пер. з фр. В. Шовкун. Київ : Видавничий дім «KM Aсademia» ; Університетське видавництво «Пульсари», 1999. 320 с.
Особистісний вибір: психологія відчаю та надії / За ред. Т. М. Титаренко. Київ : Міленіум, 2005. 334 с.
Fromm E. The Revolution of Hope: Toward a Humanized Technology. New York : American Mental Health Foundation Books, 2010. 159 p.
The Economy of Hope / Ed. by H. Miyazaki, R. Swedberg. Philadelphia : University of Pennsylvania Press, 2017. 208 p.
Calhoun Ch. Doing Valuable Time: The Present, the Future, and Meaningful Living. Oxford : Oxford University Press, 2018. 200 p.
Масюк О. П. Феномен соціального сподівання. Запоріжжя : КСК-Альянс, 2019. 336 с.
Historical and Multidisciplinary Perspectives on Hope / Ed. by St. C. van den Heuvel. Cham : Springer, 2020. 263 p.