Утиски християн у 1 ст.
У́тиски христия́н у 1 ст. — ранні вияви насильницької політики щодо християн у Римській імперії.
Зміст
У юдейському середовищі
Християнство, яке зароджувалося в єврейському середовищі, поступово розривало з ним ідейний, обрядовий і нормативний зв’язок (див. Юдеохристиянство, Апостольський Єрусалимський собор). Тож і першими гонителями християн ставали їхні одноплемінники та колишні одновірці — юдеї, які з цієї причини і в Євангеліях зображені негативно.
Вже із сер. 30-х н. е. відкрито список християнських мучеників: близько 34 н. е. за рішенням Синедріону натовп ревнителів Закону побив камінням диякона Стефана як «відступника» (Дії 7: 54–60; див. Стефан Першомученик). У 44 н. е., під час нетривалого правління юдейського царя Ірода Агріппи (40–44 н. е.), вбито апостола Якова Зеведеєва, брата ап. Іоанна Богослова. Інший учень Ісуса Христа, ап. Петро, був заарештований і дивом уникнув страти (Дії 12:1–10). Так само переслідували ап. Павла. Близько 62 н. е., після смерті намісника Юдеї Феста і до прибуття його наступника Альбіна, за вироком первосвященника Анана ІІ Молодшого був побитий камінням керівник християнської громади у м. Єрусалимі апостол від 70-ти «брат Господній» Яків Праведний та інші особи (про що згадують Йосип Флавій, Євсевій Кесарійський).
Активне поширення християнства у перші десятиліття існування Церкви поза Палестиною — в єврейській діаспорі, насамперед серед еллінізованих юдеїв та прозелітів із язичників, — зустріло серйозну опозицію з боку консервативно налаштованих юдеїв. У їхніх очах проповідник Христа — «згубний чоловік, який провокує колотнечу між усіма юдеями в цілому світі», «провідник назорейської єресі» (Дії 24:5). Юдеї переслідували апостолів, змушуючи їх переходити з міста до міста, підбурювали народ до виступу проти них (Дії 13:50–51; 17:5–14). Суперники апостолів намагалися нацькувати на них і світську владу, проте зіткнулися з її небажанням втручатися у конфлікт (як у внутрішню справу юдеїв, до яких спочатку відносили й християн). Так, бл. 53 н. е. у м. Коринфі проконсул пров. Ахая Луцій Юній Галліон (брат філософа Сенеки) відмовився розглядати справу ап. Павла, вказавши обвинувачам-юдеям: «…коли суперечка йде про принципи, про імена та про ваш Закон, розглядайте самі, [бо] в цьому я не бажаю бути суддею!» (Дії 18:12–16). Римська влада у цей період ще не була відверто ворожою ні апостолам, ні їхній проповіді. Дійшли записані Євсевієм Кесарійським легенди про доброзичливе ставлення до християн імператора Тіберія.
З боку римської влади
Римська влада «помітила» християнство лише за правління імператора Клавдія (41–54 н. е.), коли були здійснені певні кроки, спрямовані проти Церкви (49–50 н. е.): влада обмежилася висилкою зі столиці «юдеїв, яких постійно підбурював Хрест». На думку дослідників, йдеться про християн, яких влада на той час розглядала як відгалуження в юдаїзмі.
Нерон (54–68 н. е.)
За часів імператора Нерона відбулося перше серйозне зіткнення між Церквою та римською владою, пов’язане з великою пожежею в м. Римі (19.07.64). Римський історик Таціт повідомляв, що народний поголос запідозрив у підпалі самого імператора, і тоді Нерон, «щоб перебороти чутки, відшукав винуватих і запровадив витончені страти для тих, хто своїми мерзотами накликав на себе загальну ненависть і кого натовп називав християнами» (Ann. 15, 44. 2–8). Влада, і народ Риму розглядали християнство як шкідливе марновірство, юдейську секту, адепти якої були винні «не так у злочинному підпалі, як у ненависті до роду людського». Спочатку були заарештовані «ті, хто відкрито визнавав себе належними до цієї секти», а потім, за їхніми свідченнями, «і велика кількість інших...». Їх жорстоко вбивали: віддавали на поталу звірам, розпинали на хрестах, сплювали живцем «задля нічного освітлення». Жорстокості Нерона навіть у римлян викликали співчуття до переслідуваних. Відомості Таціта підтверджують Светоній, за словами якого «покарані християни, прихильники нового і шкідливого марновірства», а також Тертулліан, Лактанцій, Сульпіцій Север (бл. 363 — бл. 420–425), Євсевій Кесарійський і апокрифи («Діяння ап. Петра й Андрія», «Діяння Павла», «Діяння Павла і Фекли», «Мучеництво ап. Павла», «Пристрасті ап. Петра й Павла» та ін.).
Жертвами гонінь бл. 67 н. е. стали апостоли Петро (1-й Римський єпископ, див. Папа Римський) та Павло. За словами Тертулліана (Scorp. 15): «Нерон перший закривавлює у Римі колиску віри. Тоді Петро, прибитий до хреста, був підперезаний чужою рукою; Павло [...] відродився новим життям через мученицьку достославну свою смерть». За Переданням, перший був розіп’ятий на хресті вниз головою, другий, як римський громадянин, обезголовлений.
Агіогафічна традиція називає також римських мучениць і мучеників (бл. 68 н. е.) на о. Керкірі (тепер Греція), у містах Медіоланумі (тепер Мілан, Італія), Равенні, Філіппах у Македонії (тепер не існує, неподалік м. Кавала, Греція). Відмову християн підкоритися наказам влади і зректися віри розглядали як порушення громадського порядку, що спричиняло їх осудження без апеляції до закону.
У цей період Юдейські війни, зокрема Велике єврейське повстання 66–73 н. е., cпричинили руйнування м. Єрусалима та Другого Храму (70 н. е.), масове побиття й вигнання євреїв. Згідно з церковною традицією, яку більшість істориків ставлять під сумнів, рання християнська громада заздалегідь втекла з Єрусалима в уже «умиротворене» місто Пеллу, на схід від р. Йордана.
Доміціан (81–96 н. е.)
Нова атака на християнство сталася в останні місяці 15-річного правління Доміціана. Він вжив заходів до викорінення юдейських звичаїв, що особливо поширилися в м. Римі серед сенаторської аристократії за правління його батька Веспасіана (69–79 н. е.) і брата Тіта (79–81 н. е.). З метою поповнення державної скарбниці Доміціан провадив жорстку фінансову політику, послідовно збираючи з юдеїв особливий податок (лат. fiscus judaicus) — дідрахму на користь Юпітера Капітолійського. Цим податком були обкладені не тільки «ті, хто відкрито вів юдейський спосіб життя», але й ті, «хто приховував своє походження». До останніх влада могла зарахувати і християн.
Серед жертв Доміціана у 95 н. е. стали його близькі родичі, звинувачені в безбожництві та дотриманні юдейських звичаїв: страчені консул 91 н. е. Аціл Глабріон і внучатий племінник Веспасіана; консул 95 н. е. християнин Тіт Флавій Клемент, а його дружину Флавію Доміціллу (онука Веспасіана й племінниця Доміціана) заслано на о. Понтію чи Пандатерію. Євсевій Кесарійський зазначав, що Доміцілла «разом із багатьма іншими» постраждала «за сповідання Христа». Подружжя стратили без огляду на те, що двох їхніх синів імператор усиновив і назвав своїми спадкоємцями. Він дав їм нові імена — Доміціан (якого, мабуть, проголосив цезарем) і Веспасіан, їхнім учителем призначив ритора Квінтіліана. Проте, очевидно, і вони були страчені разом зі своїм батьком. (Ця кара мала невдовзі наслідком смерть самого Доміціана від руки прислужника Флавії Доміцілли Стефана, хоч і не йдеться, щоб він був християнином). Про гоніння Доміціана згадують Лактанцій, Сульпіцій Север, Єронім Стридонський.
Гоніння поширилося на провінції Малої Азії. Серед постраждалих був єпископ Пергама Антіпа. Апостол Іоанн Богослов після допиту в м. Римі був засланий на о. Патмос. Зачепило переслідування й християн Палестини. Єпископ Мелітон Сардський (дата нар. невідома — бл. 180) і Тертулліан називали Доміціана новим імператором-гонителем (хоч він і звільнив декого з-поміж заарештованих вихідців із Палестини).
В цілому роль Доміціана як гонителя християн перебільшена.
Див. також:
Антихристиянські кампанії 2 ст.
Переслідування християн у 3 ст.
Велике гоніння 303–313
Джерела
- Sulpicius Severus. Historia sacra libri duo // Patrologiae curcus completus: Series latina / Аccurante J.-P. Migne : in 221 vol. Paris : Apud Garnier, 1845. Vol. 20. P. 95–160.
- Eusebii Pamphili opera omnia // Patrologiae curcus completus: Series graeca / Аccurante J.-P. Migne : in 161 vol. Paris : Apud Garnier, 1857. Vol. 20. 1588 р.
- Flavius Josephus. The Works / Transl. bу W. Whiston. London : Ward, Lock, 1878. 858 р.
- Suetonius : in 2 vol. Cambridgе : Harvard University Press; London : W. Heynemann, 1979.
- Lactantius. De mortibus persecutorum / Ed. by J. L. Creed. Oxford : Clarendon Press, 1984. 148 р.
- Корнелій Таціт. Аннали. Київ : Український письменник, 2013. 700 с.
- Євсевій Кесарійський. Церковна історія. Львів : [б. в.], 2023. 340 с.
Література
- Canfield L. H. The Early Persecutions of the Christians. New York : Columbia University, 1913. 228 р.
- Barnes A. S. Christianity at Rome in the Apostolic Age. London : Methuen, 1938. 222 р.
- Barnard L. W. Clement of Rome and the Persecution of Domitian // New Testament Studies. 1963. Vol. 10. P. 251–260.
- Duchesne L. Early Hystory of the Christian Church : in 2 vol. New York : Longmans, Green & Co., 1922. Vol. 2. 544 p.
- Setzer C. Jewish Responses to Early Christians: History and Polemics, 30–150 C.E. Minneapolis : Fortress Press, 1994. 254 р.
- Мозговий І. П. Неоплатонізм і патристика, або Світло в присмерках великої цивілізації. Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2009. 471 с.
- Мозговий І. П. Утвердження християнства (І–ІІ ст. н. е.): античні писемні джерела. Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2011. 372 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Утиски християн у 1 ст. // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Утиски християн у 1 ст. (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.06.2026
