Самаритянство
Самаритя́нство, самарянство, самарійство, самаритянізм [від старослов. самаранинъ, букв. — мешканець Самарії, з грец. Σαμάρεια — Самарія (колишнє місто та область у Палестині), від івр. שֹׁמְרוֹן (Šōmrōn) — Шомрон] — монотеїстична авраамічна релігія, яка виокремилась з юдаїзму; належить до найстародавніших релігій світу, що збереглися до нашого часу.
Зміст
Cамаритяни
Назва релігії (івр. הַדָּת הַשּׁוֹמְרוֹנִית — шомронітська релігія) походить від етнорелігійної групи самаритян (самарян, самарійців), представники якої вважають себе нащадками стародавніх ізраїльтян, а в релігійному сенсі — сповідниками оригінальної Тори.
Окремі біблійні тексти містять вказівку на те, що самаритяни є нащадками тих 10 колін Ізраїлю (див. Дванадцять колін Ізраїля), які після розпаду єдиного Ізраїльського царства [на Ізраїль (10 племен) та Юдею (2 племені), прибл. 928 до н. е.] заснували нове однойменне царство зі столицею у м. Самарії. Втім, більшість дослідників етногенезу самаритян відносять їх до часу падіння нового Ізраїльського царства внаслідок завоювання ассирійцями (прибл. 725‒722 до н.е.). Ті, забравши в полон переважну більшість ізраїльтян, заселили завойовану територію язичниками з Вавилону, Ассирії та Сирії (див.: 2 Цар. 17:6, 24‒29; Езд. 5:1, 9‒10). Заселенці поступово змішувалися з рештками ізраїльтян, залишених у краї, внаслідок чого утворилася нова етнічна спільність, пізніше відома під назвою самаритян.
Із Біблії, з одного боку, висновують, що самаритяни етнокультурно, буттєво, звичаєво були радше язичниками, ніж юдеями, та лише за окремими релігійними рисами уподібнювалися до євреїв (2 Цар. 17). З іншого боку, для євреїв самаритяни уособлювали (попри процеси етнічної фузії) рештки відпалих 10 колін Ізраїля (див.: 2 Хр. 30:6, 10, 18; 34:6, 9). Самі самаритяни також усвідомлюють себе нащадками тих 10 колін. Низка новозавітних текстів яскраво ілюструють традиційно негативне ставлення євреїв до самаритян, а водночас доводять, що станом на 1 ст. євреї сприймали їх як окремий народ, а їхню релігію — як язичництво.
Самаритянську мову відносять до західної гілки середньоарамейських мов (див. у ст. Арамейські мови), нею укладено так звану Самаритянську Тору, мідраш до П'ятикнижжя та літургійну поезію. Самаритянське письмо — графічна система, сформована на базі палеоєврейської писемності (див. Єврейське письмо) без впливу квадратного письма.
У 56 до н. е. офіційний Рим (див. Римська імперія) надав самаритянам автономію, назва якої (Самарія) походила від столиці колишнього Ізраїльського царства. Область була географічно розташована між Юдеєю й Галілеєю.
Генетичне дослідження (2004) підтвердило генетичну близькість самаритян до євреїв.
Віровчення
Існує два погляди на походження самаритянства. Прихильники першого вважають цю релігію юдейською сектою, оскільки обстоюване нею віровчення, хоч і ґрунтується на Торі, але сформувалося під впливом язичництва (цей погляд є традиційним для юдеїв). Дійсно, на початках самаритянство являло собою здебільшого «з’язичнену версію» юдаїзму, проте з часом вивільнилось від язичницьких елементів на користь сповідування «чистої Тори». Згідно з другим, ця релігія уособлює строго-консервативний юдаїзм, який практикували в Ізраїлі до часу його розпаду на два царства.
Самаритянство проголошує, що після Вавилонського полону юдейська традиція була спотворена, а початкові настанови Тори — занедбані. Лише завдяки самаритянам був збережений Завіт із Всевишнім, а отже, саме вони, а не євреї, начебто становлять «істинний Ізраїль» і є правдивими нащадками біблійних патріархів Якова та Йосифа.
Головний зміст Символу віри: «Увірував я в Тебе, Господи, і в Моше, сина Амрама, раба Твого, і в Святу Тору, і в гору Гарізім, і в Бет-Ел, і в День відплати, і в Салим».
Культова споруда — синагога, за улаштуванням схожа на юдейську. Головна відмінність полягає в тому, що вона географічно орієнтована на гору Гарізім.
Попри суголосність релігійних практик із юдейськими, деякі обряди самаритян суттєво відрізняються. Шерег відмінностей містить календарна система, зокрема наявні розбіжності у визначенні святкових днів, та ін.
Святе Письмо
Основу самаритянського віровчення та релігійних практик становлять викладені у Мойсеєвому П’ятикнижжі 613 заповідей (міцвот). Як і юдеї, самаритяни з особливою пошаною дотримуються заповіді про суботу та одночасно зневажають юдеїв за легковажне ставлення до шабату, критикують їхні усні приписи та звичаї.
Самаритянство відкидає всі пізніші юдейські тексти та настанови (зокрема талмудичну традицію, див. Талмуд), бо за Святе Письмо визнають тільки Пʼятикнижжя. Його тексти в окремих фрагментах відрізняються від юдейських. Самаритянська Тора, у порівнянні з масоретською версією (див. Масорети), містить близько 6 000 відмінностей, водночас бл. 1 900 позицій збігаються зі Септуагінтою.
Таеб (Тахеб)
Самаритяни вірять у День суду (Судний день). Як і юдеї, чекають на прихід Месії — Таеба (Тахеба; від арам. תוב — повертатися). Утім, є й суттєві розбіжності: якщо в юдаїзмі Месія постає майбутнім Спасителем юдеїв і тих з-поміж язичників, котрі приєднаються до них як прозеліти, то в самаритянстві Таеб — це Відновлювач і Спаситель винятково «самаритянського світу», а всі інші можуть урятуватися з милості Таеба й через навернення у самаритянство.
Вірять, що за часів Таеба відновляться всі коліна Ізраїля, станеться воскресіння померлих, а на горі Гарізім (Грізім, Гар-Гарізім) буде відбудована Скинія Завіту. У добу Таеба також буде відроджена прадавня єврейська мова, а всі народи, і передусім євреї, повернуться до сповідування правдивої (самаритянської) Тори. За взірцем юдеїв, самаритяни обстоюють тезу, що Таеб не лише принесе добу благоденства, а й перетворить їхню релігію на світову.
На відміну від юдеїв, які вірять, що прийдешній Месія буде царем відновленого Ізраїлю, самаритяни вбачають у Таебі пророка, подібного до Мойсея, — його місія полягає в тому, щоби привести Ізраїль до каяття. Самаритянське богослов'я виходить з того, що Таеб за своєю роллю й статусом буде подібним до Мойсея. Головним аргументом є вірш із П’ятої книги Тори (Деварім; див. Второзаконня), що переказує звернення Господа до Мойсея: «Я підніму їм Пророка з-поміж їхніх братів, як тебе. Я вкладу Мої слова в Його уста, і Він говоритиме їм усе, що Я Йому накажу» (Втор. 18:18). З огляду на те, що тільки Мойсея вважають одночасно і вождем, і пророком, і законодавцем, і посередником між Богом і людьми, який розмовляв із Всевишнім «устами до вуст» і «побачив Господню подобу» (Чис. 12:8), і Святе Письмо жодного з пророків не прирівнює до Мойсея, — самаритяни переконані, що йдеться тут саме про Таеба. За самаритянською традицією, подібно до того як Мойсей звільнив євреїв з єгипетського рабства і надав їм Тору, так і Таеб навчить людей виконувати Закон і в такий спосіб звільнить їх від гріха.
Таеба вважають смертною людиною, він помре і буде похований. Однак його справа і утверджене царство благоденства триватиме і після нього (тут теж прослідковують аналогію з Мойсеєм, який лише побачив обриси Обіцяної землі, до якої вів народ, але так і не увійшов до неї).
Якщо Месія юдеїв походить з роду царя Давида, то родовід самаритянського Таеба непрояснено. Щодо цього існує три версії: згідно з першою, він є нащадком священника Аарона, за другою — походить з Мойсеєвого роду, за третьою — буде нащадком Ісуса Навина.
Священна гора
Причиною постійних суперечок між євреями і самаритянами є питання про місце поклоніння, вказане Богом. Євреї обстоюють позицію, що таким місцем є м. Єрусалим, натомість самаритяни — гора Гарізім (Ів. 4:20; пор. Лк. 9:25 та ін.). З горою пов’язують кілька священних сюжетів: тут Авраам на виконання Божої волі збирався принести в жертву свого сина Ісаака; на цій горі Ягве наказав зробити йому жертовник (Втор. 12:5); саме тут було споруджено Скинію Завіту; тут лежать 12 каменів, які Ісус Навин приніс із середини р. Йордану (Іс. Нав. 4:3‒6) і які лишатимуться до часу з’явлення Таеба; саме тут, на Гарізімі, має обʼявитися Месія. Чотири рази на рік (на свята Песах, П’ятидесятниці, Кущів, Дня Очищення) на гору Гарізім здійснюють урочисту ходу, тут відбуваються практично всі релігійні обряди, зокрема, у відповідності до настанов Тори, приносять пасхальні жертви.
Ставлення самаритян до юдеїв як боговідступників, порушників Завіту й Тори, стало підставою не визнавати Єрусалим, передусім Єрусалимський храм, як місце присутності Ягве. «Новий Єрусалим», згідно з самаритянським віровченням, уособила священна гора Гарізім. На ній самаритяни колись вибудували, на противагу єрусалимському, і Храм Ягве, який проіснував до 2-ї пол. 2 ст. до н. е. (прибл. у 120 до н. е. був зруйнований юдейським царем Йохананом Гірканом, правив у 134–104 до н. е.).
Самаритяни, юдеї та ранні християни
Оскільки юдеї вважали самаритян язичниками (гоями), то навіть дотик до них уже сприймали як занечищення, намагалися уникати будь-яких контактів із ними. Через це, юдеї відмовлялися навіть ходити коротшим і легшим шляхом із Галілеї до Юдеї через м. Самарію, але обирали кружну дорогу за р. Йорданом (Мт. 10:5‒6; Iв. 4:9, 8:47‒49). Серед юдеїв вважалося однією з найбільших образ назвати одновірця «самаритянином».
У євангельських текстах згадано, що опоненти Ісуса Христа, прагнучи виставити Його богохульником, обзивали: «ти самарієць і біса маєш» (Ів. 8:48).
На відміну від юдаїзму християнство провадило ставлення до самаритян, як до людей добрих, милосердних. Це виразно демонструє притча Христа «про доброго самарійця» (Лк.10:29‒37).
Сучасний стан
Нечисельна спільнота самаритян мешкає на своїх історичних теренах дотепер. Згідно з офіційними даними, загальна кількість становила 840 осіб (на 2021). Більшість представників цієї етнорелігійної спільноти мешкає на г. Гарізім (м. Наблус, Палестина), а також у м. Холоні та частково у м. Хайфі (обидва — Ізраїль). Самаритяни переважно є громадянами Держави Ізраїль, незначна кількість має палестинське громадянство.
Самаритяни зберегли до нашого часу релігійні та культурні традиції, мову, письмо. У повсякденному житті самаритяни-ізраїльтяни спілкуються сучасним івритом або його діалектом, натомість самаритяни-палестинці — арабською мовою. Шлюб зазвичай укладають з одноплемінниками, однак трапляються й випадки змішаних шлюбів.
У самаритянській спільноті продовжує існувати первосвященство (тоді як після руйнування римлянами м. Єрусалима в 70 н. е. юдейський інститут первосвященства припинив існування). Главою релігії, відповідно до вимог Тори, є Коен га-Ґадоль (букв. — великий священник, головний священник), якого вважають прямим нащадком Аарона. За традицією, інститут первосвященника є спадковим, претенденти походять з коліна Левія (див. Левіти). Водночас самаритянство відкидає пізнішу юдейську рабиністичну традицію. Самаритянські громади традиційно очолюють священники-коени.
Натепер відомо про 4 чинні синагоги: 2 у м. Холоні та 2 на г. Гарізім. Богослужбовою мовою є староєврейська.
Додатково
Самаритянське П’ятикнижжя (Тора шомроніт; תורה שומרונית) вперше стало відомим Західному світу в 1620-ті за рукописом, привезеним із Сирії. Текст уперше був опублікований у складі Паризької (1645) і Лондонської (1657) Поліглотти. Найдавніші збережені рукописи датують 12‒13 ст.
Джерела
- Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов. 2-ге вид. Київ: Українське Біблійне Товариство, 2023. 1366 с.
- А н г л. п е р е к л. — The Israelite Samaritan version of the Torah: First English Тranslation compared with the Masoretic Version / Transl. by B. Tsedaka. Grand Rapids : Eerdmans, 2013. 522 р.
- Florentin M., Tal A. The Samaritan Pentateuch. An English Translation with a Parallel Annotated Hebrew Text. Cambridge : Open Book Publishers, 2025. 1124 p.
Література
- Anderson R. T., Giles T. The Keepers: An Introduction to the History and Culture of the Samaritans. Peabody : Hendrickson Publishers, 2002. 165 p.
- Павленко П. Ю. Етнічне та універсальне в ранньому християнстві: засади, особливості, тенденції. Київ : Абрис, 2009. 527 с.
- Amram son of Isaac, Jacob son of Aaron. Samaritan Exegesis: A Compilation оf Writings from the Samaritans / Transl. by A. ben Kori.
[W. p.] : CreateSpace Independent Publishing Platform, 2013. 108 p. - Pummer R. The Samaritans: A Profile. Grand Rapids : Eerdmans, 2016. 376 p.
- Knoppers G. Jews and Samaritans: The Origins and History of Their Early Relations. Oxford : Oxford University Press, 2019. 352 p.
- Bejarano G. J. M. The Samaritans: And the Question of Jewish Identity. [W. p.] : Independently published, 2020. 74 p.
- Mount Gerizim and the Samaritans // UNESCO World Heritage Centre. URL: https://whc.unesco.org/en/tentativelists/5706/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Павленко П. Ю. Самаритянство // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Самаритянство (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 15.09.2025
