Масорети

Масоре́ти [буквально — знавці Масори (івр. מָסוֹרָה, masora — передання, переказ, традиція, від кореня מסר — передавати)] — у традиції юдаїзму — учені, талмудисти, редактори, які упродовж 6‒10 ст. уніфікували текст ТаНаХу, розпрацювали систему позначення голосних звуків за допомогою особливих діакритичних знаків, залишили звід вказівок і коментарів, що уточнювали орфографію, оголос, синтаксичний поділ, акцентування канонічного біблійного тексту, нормативи його читання (кантиляції) та копіювання.

Школи палестинських (західних) і вавилонських (східних) масоретів згадані у Талмуді. Документи, знайдені в Каїрській генізі, свідчать про розбіжності між вказівками цих шкіл (щодо оголосу, наголосів, пунктуації, інтонаційних знаків тощо), а також про існування з 7 ст. тверської (тиверіадської) школи. Представники останньої залишили найповнішу (оголошено увесь текст) і найціліснішу систему масори. Тиверіадська масора, розпрацьована кількома поколіннями масоретів роду Бен-Ашер, була завершена в 10 ст. і практично витіснила всі інші системи, ставши загально прийнятою.

Із завершенням праці масоретів кодифікований ними текст отримав назву Масоретський канон і набув значення священного. Стандартизація тексту сприяла точності його передавання, збереженню єврейської релігійної, мовної, культурної спадщини. Масоретський текст ставав важливим джерелом для християнських богословів під час перекладів Біблії національними мовами (зокрема й українською).