Алмонд, Габрієль Абрагам

Алмонд Габріель Абрагам.jpg

А́лмонд, Габріе́ль А́брагам (англ. Almond, Gabriel Abraham; 12.01.1911, м. Рок-Айленд, шт. Іллінойс, США — 25.12.2002, м. Пасифік-Гроув, шт. Каліфорнія, США) — політолог, доктор політичних наук (з 1938), член Американської академії наук і мистецтв (з 1961). Фахівець у сфері теоретичної та прикладної політології, один із авторів теорії політичних систем, ініціаторів «біхевіористської революції».

Алмонд, Габрієль Абрагам

(Almond, Gabriel Abraham)

Рік народження 12.01.1911
Місце народження Рок-Айленд, Іллінойс, Сполучені Штати Америки
Рік смерті 25.12.2002
Місце смерті Пасифік-Гроув, Каліфорнія, Сполучені Штати Америки
Alma mater Чиказький університет, Чикаго, Сполучені Штати Америки
Місце діяльності Бруклінський коледж, Нью-Йорк (місто), Єльський університет, Нью-Гейвен, Принстонський університет, Принстон, Стенфордський університет, Стендфорд
Напрями діяльності політологія


Відзнаки

Премії Премія імені Дж. Медісона (1981)


Життєпис

Походив з єврейської родини емігрантів із Росії та України.

Закінчив 1932 Чиказький університет, де здобув ступінь бакалавра. Викладав 1939–1942 у Бруклінському коледжі (м. Нью-Йорк; тепер у складі університету).

Працював 1942–1945 у Бюро військової інформації США, 1945–1947 — в Управлінні з оцінки ефективності стратегічних бомбардувань (у Німеччині). Згодом викладав в університетах США: Єльському (1947–1950, 1959–1963), Принстонському (1950–1959), Стенфордському (1963–1993; у 1964–1969 — керівник факультету політичних наук); як запрошений професор — в університетах інших країн (зокрема, у Київському державному університеті ім. Т. Шевченка, тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Президент Американської асоціації політичної науки (1965–1966).

Науковий доробок

Г. Алмонд зробив значний внесок у розвиток порівняльної політології та політичної теорії. Він спробував поєднати макро- та мікропідходи й відповідні теоретичні концепти політики. З одного боку, Г. Алмонд припускав існування макрополітичної системи, зануреної у внутрішнє й міжнародне середовище існування, а з іншого — намагався вмонтувати у макромодель мікроконструкти (діяльність політичних партій та об’єднань, політичну соціалізацію, рекрутування громадян). Він визначив соціальну систему як «взаємозалежну взаємодію» ролей та структур (інститутів), які виконують функції так, щоб підтримувати систему в рівновазі.

Г. Алмонд одним із перших розробляв проблематику політичних систем, застосувавши структурно-функціональний метод. Політику розумів як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої має певне призначення й специфічні функції, спрямовані на задоволення її потреб; пов’язував рівень її розвитку з диференціацією структур і ролей у суспільстві, автономією його підсистем і ефективністю реалізації системних можливостей та функцій. На перший план висунув цільовий, поведінковий аспект різних структур, що входять до політичної системи, яку вважав сукупністю різних форм політичної поведінки державних і недержавних структур. Під час аналізу останніх виділив два рівні — інституційний (зосереджений переважно на дослідженні державних і недержавних політичних інститутів) та орієнтаційний (зорієнтований на вивчення політичних структур, які в сукупності створюють політичну культуру).

Політичну систему визначив як сукупність взаємопов’язаних між собою ролей, які виконують не тільки державні інститути, а й інші елементи суспільства (політичні партії, еліти тощо). У структурі політичної системи виокремлював елементи, що діють на основі правових норм і регламентації (парламенти, виконавчо-розпорядчі органи, суди, бюрократія тощо), статуси (громадян і груп), конкретні ролі агентів (види їхніх практик і діяльності) та зв’язки між ними. Виділив шість типів цих елементів: законодавчу, виконавчу й судову гілки влади, чиновництво, політичні партії; групи тиску.

Г. Алмонд розглядав функціонування політичної системи на трьох рівнях:

  • можливості системи (влада уряду над суспільством, ступінь впливу на думки й поведінку людей в інтересах досягнення урядових цілей);
  • конверсійні процеси (способи перетворення вхідних факторів у вихідні);
  • підтримання моделі та адаптації (насамперед процес соціалізації й рекрутування, під час якого створюються нові ролі й «вриваються» у політичне життя нові люди).

Г. Алмонд увів у широкий науковий обіг категорію «політична культура», яку вперше вжив філософ Й. Г. Гердер (Німеччина). На думку Г. Алмонда, головним для політичної системи є не розподіл владних цінностей, а забезпечення легітимності примусу, спрямованого на стабілізацію влади й суспільства. У цьому сенсі для аналізу політичної системи недостатньо розглядати взаємодію лише інституціональних структур, принципового значення набувають неформальні (неінституціональні) утворення. Сполучити ці елементи й забезпечити їхню взаємодію з метою стабілізації політичних порядків могла лише політична культура, яка й посіла в структурі політичної системи Г. Алмонда головне місце. Завдяки його працям вона стала одним із важливих аналітичних інструментів вивчення політичного життя, причин стабільності чи хиткості політичних систем, процесів демократизації тощо.

На основі показника рівня структурної диференціації суспільства й типу політичної культури Г. Алмонд запропонував типологію політичних систем:

  • англо-американські (багатовимірні, складні з загальною орієнтацією на свободу особи);
  • континентально-європейські, в яких поєднані англо-американські й континентальні елементи (Франція, Німеччина, Італія, країни Скандинавії);
  • доіндустріальні й частково індустріальні (традиційні), яким властиві змішана політична культура (поєднання західних цінностей, етнічних і релігійних традицій), нечіткий поділ влади тощо;
  • тоталітарні (де суспільством управляє раціональна бюрократія, яка перебуває під контролем однієї партії).

Г. Алмонд визначив теорію громадянської культури як теорію демократичної рівноваги, яка ґрунтується на твердженні: демократична стабільність імовірніша тоді, коли різноманітні політичні процеси й орієнтації перебувають у стані рівноваги, що можливо при змішаних типах політичних орієнтацій.

Основні праці

Автор та співавтор понад 300 праць, зокрема 18 монографій, серед яких: «Порівняльна політологія: еволюційний підхід» (1966; співавт. Дж. Б. Пауелл); «Криза, вибір і зміни. Історичні дослідження політичного розвитку» (1973); «Порівняльна політологія сьогодні» (1974); «Громадянська культура: перегляд концепції» (1980); «Розділена наука. Школи і секти в політології» (1989); «Сучасна європейська політика» (1999) та ін.

В останні роки життя працював над створенням загальної концептуальної та методологічної основ досліджень з усіх дисциплін політичної науки. Вважав, що сучасній політичній науці «притаманна єдність змісту й методу», а методологію політичної науки «характеризує плюралізм, який у своїй основі еклектичний, тобто припускає співіснування різних методологічних концепцій».

Лауреат премії імені Дж. Медісона (1981).

Праці

  • Political Development: Essays in HeuristicTheory. Boston : Little Brown & Company, 1970. 331 p.
  • Crisis, Choice, and Change: Historical Studies of Political Development. Boston : Little Brown & Company, 1973. 736 p.
  • Р о с. п е р е к л. — Гражданская культура и стабильность демократии // Политические исследования. 1992. № 4. С. 122–134.
  • Политическая наука: история дисциплины // Полис. 1997. № 6. С. 175–183.
  • Сравнительная политология сегодня. Мировой обзор. Москва : Аспект-Пресс, 2002. 537 с.
  • Гражданская культура. Политические установки и демократия в пяти странах. Москва : Мысль, 2014. 500 с.

Література

  1. Verba S., Pye L., Eulau A. Gabriel A. Almond. 1911–2002 // Biographical Memoirs : in 91 vol. Washington : The National Academies Press, 2005. Vol. 87. P. 20.
  2. Старіш О. Алмонд Габріель Абрахам // Історія політичної думки / За заг. ред. Н. М. Хоми. Львів : Новий світ-2000, 2015. С. 18–19.
  3. Демичева А. Експансія компаративного підходу в політології (поч. 70–80-х рр. ХХ ст.): Г. Алмонд, С. Верба, С. Гантінгтон, Д. Аптер, Б. Андерсон // Політична думка XX — початку XXI століть: методологічний і доктринальний підходи : у 2 т. / За заг. ред. Н. М. Хоми. Львів : Новий Світ-2000, 2017. Т. 1. С. 438–443.
  4. Семигіна Т. Г. Алмонд і його теорія політичної системи // Політична думка XX — початку XXI століть: методологічний і доктринальний підходи : у 2 т. / За заг. ред. Н. М. Хоми. Львів : Новий Світ-2000, 2017. Т. 1. С. 47–50.

Автор ВУЕ

В. М. Дем’яненко

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Дем’яненко В. М. Алмонд, Габрієль Абрагам // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алмонд, Габрієль Абрагам (дата звернення: 25.10.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
15.10.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ