Пандемоніум

Пандемо́ніум (від грец. παν- — усі, все і грец. δαίμων — дух, духовна сутність, душа) — сукупність усіх персонажів т. з. нижчої міфології (духів, демонів, геніїв, бісів, перевертнів, магічних істот, а також чаклунів, відьом та ін.) у контексті певної релігійної традиції. Відрізняють або протиставляють пантеону — сукупності вищих богів офіційного культу.

Формування демонології та пандемоніуму вважають наслідком ускладнення архаїчних синкретичних уявлень про надприродне та розмежування категорій могутніх богів (божеств) і слабших за них духів (покровителів локальних місць і сил), магічних і напівмагічних істот; носіїв божественної (чистої) сили і ворожих їм демонів, нечистої сили. Проте подібний дуалістичний підхід до міфічних персонажів украй рідко є послідовним і чітким. Найчастіше, особливо в етнічних релігіях, межі пандемоніуму досить умовні, а розподіл надприродних істот на «високих» / «низьких», добрих / злих (лиходійних), чистих / нечистих, життєдайних / смертоносних має умовний характер. До пандемоніуму традиційно включають молодших божеств, численних духів природи, стихій, духів-покровителів господарських справ і ремесел, духів підземного (потойбічного) світу, обожнених пращурів, перевертнів, гномів, ельфів тощо.

Так, висновують про надзвичайно багатий за природою й функціями пандемоніум германців. Значна частина істот виконує роль супутників, вісників, помічників або прямих супротивників головних богів (асів і ванів): валькірії, чудесні ворони, ейнхерії (усі — входять до почту Одіна), норни, карлики (цверги), велетні (йотуни), альви, диси та ін. Згідно з релігійною картиною римлян, кожен локус простору (перехрестя, ворота, поріг, двері, струмок, гай, вершина гори, долина тощо) заповнений особливими духами, вони присутні поряд із усіма об’єктами або важливими справами. Чисельні духи місць, предметів, дій, функцій роблять римський пандемоніум фактично неосяжним.