Дюма, Александр (батько)

Дюма́, Алекса́ндр (фр. Dumas, Alexandre; повне прізвище (з 1813, за рішенням суду) — Дюма Даві де Ла Пайєтрі (фр. Dumas Davy de La Pailleterie); 24.07.1802, м. Віллер-Котре, тепер регіон О-де-Франс, Франція — 05.12.1870, селище Пюї, тепер у складі м. Дьєпп, регіон Нормандія, Франція; 30.11.2002 перепохований у Пантеоні, м. Париж, Франція) — письменник, драматург, класик світової літератури. Писав французькою мовою. Батько А. Дюма (сина).

Дюма, Александр (батько) (Dumas, Alexandre)
Справжнє прізвище	Дюма Даві де Ла Пайєтрі
Народження	24.07.1802
Місце народження	Віллер-Котре
Смерть	05.12.1870
Місце смерті	Пюї
Місце поховання	Пантеон, Париж
Напрями діяльності	драматургія, література

Життєпис

Портрет А. Дюма. Художник Вільям Генрі Павелл, 1855

Народився у сім’ї генерала. Батько помер 1806.

Був нащадком дворянського роду й онуком рабині з о. Гаїті.

З 1812 навчався у колежі м. Віллер-Котре. З 1816 працював розсильним, а згодом помічником клерка у нотаріальній конторі м. Віллер-Котре, у жовтні 1821 — квітні 1822 — клерком у нотаріальній конторі в м. Крепі. З квітня 1822 був службовцем у конторі герцога Орлеанського, а 1829–1831 — помічником бібліотекаря Пале-Руайяля.

У березні 1826 заснував літературний журнал «Психея» («La Psyché»), що публікував як романтичні, так і класицистичні твори (існував до початку 1827). Згодом засновував низку газет: «Мушкетер» («Le Mousquetaire»; 1853–1857, 1866–1867), «Монте-Крісто» («Le Monte-Cristo»; 1857–1860), «Д’Артаньян» («Le D’Artagnan»; 1868) та ін.

Був єдиним з письменників Франції, хто безпосередньо зі зброєю в руках брав участь у Липневій революції 1830.

Мандрував багатьма країнами й містами: Швейцарією (1832), Італією (1835), Бельгією та берегами р. Рейну (1838), Флоренцією (1840–1843), Іспанією та Північною Африкою (1846), Голландією (1849), Англією (1857), Російською імперією, Грецією (1858–1859), Італією (1860–1864), Австрією та Угорщиною (1864–1865), Іспанією (1870).

У 1847–1850 був засновником «Історичного театру», де ставив свої драматичні твори, втілював на сцені власні романи-фейлетони, а також здійснював інтерпретації світової класики.

У травні 1860 в Італії приєднався до руху Дж. Гарібальді, підтримував боротьбу італійців за об’єднання країни. Був призначений директором музеїв і розкопок м. Неаполя, заснував там гарібальдійську газету «Індепенданте» («L’Independente», «Незалежна»).

Помер у маєтку сина. Був похований у селищі Пюї; 15.04.1872 перепохований у м. Віллер-Котре; 30.11.2002 за декретом президента Франції Ж. Ширака від 19.03.2002 відбулося урочисте перепоховання у Пантеоні.

Творчість

Шато де Монте-Крісто, тепер музей

Дюма відомий насамперед завдяки романам, однак він творив у різноманітних жанрах: драматургія, театральна критика, спогади, подорожні нотатки, кулінарні рецепти тощо.

Перша поставлена в театрі п’єса «Полювання і любов» («La chasse et l’amour»; прем’єра 22.09.1825, театр «Амбігю-комік»; опублікована 1825) була написана у співавторстві та підписана псевдонімом Даві, тоді як віршована «Елегія на смерть генерала Фуа» («Élégie sur la mort du général Foy »; листопад 1825) вийшла під іменем Дюма.

Перша прозова збірка Дюма «Сучасні новели» («Nouvelle contemporaines») вийшла у травні 1826.

Дюма писав, що в літературі не приймає системи, не належить до певної школи. Однак його творчість пов’язана з романтизмом як літературним напрямом. На початку своєї літературної кар’єри Дюма був насамперед драматургом. Став, наряду з В. Гюго, одним із творців романтичної драми. Постановки його п’єс «Генріх ІІІ і його двір» («Henri III et sa cour»; 1829), «Антоні» («Antony»; 1831) були новаторськими та викликали не менші дискусії між прихильниками романтизму та класицизму, ніж пʼєса В. Гюго «Ернані».

Був надзвичайно плодовитим автором. За його словами (1848), він працював 20 років по 10 годин на день, тобто 73 тис. годин, упродовж цього часу створив 400 томів і 35 драм. За один лише 1844 рік написав 16 творів, серед яких «Три мушкетери» («Les Trois Mousquetaires»), початок роману «Граф Монте-Крісто» («Le Comte de Monte-Cristo») і «Дочка регента» («Une fille du Régent»); за 1845 рік — 12 інших романів, серед них «Через двадцять років» («Vingt Ans après») і «Королева Марго» («La Reine Margot»).

Свої методи роботи Дюма виклав у передмові до роману «Соратники Ієгу» («Les Compagnons de Jéhu»; 1857). Зокрема, до написання роману письменник відвідував ті місця, які згодом описував (до прикладу, перед написанням «Графа Монте-Крісто» — місто Марсель і замок Іф). Був одним із творців жанру історичного роману. Вивчав архіви, документи, пресу відповідних часів, мемуари історичних осіб (кардинала Рішельє, дипломата А. О. Ломені де Брієнна, герцога Л. Рувруа де Сен-Сімона та ін.), праці істориків, зокрема Ж. Мішле. Метою Дюма не був точний опис і відтворення подій та реалій, але прагнення, щоб уявлене, вигадане співвідносилося з дійсністю. В історичних романах Дюма подає картину відповідного часу, насамперед розгортання політичної історії (придворне життя, війни, переговори, інтриги тощо) та культурне життя. У творах зображені як знані реальні історичні діячі, так і незначні історичні особи (д’Артаньян) або вигадані персонажі. Герої Дюма — сміливі, шляхетні, борються за справедливість, активно втручаються в хід історичних подій.

Дюма винайшов новий тип роману — історичний роман-фейлетон. Романи з динамічним розгортанням сюжету публікував уривками у газетах, і читачі очікували продовження у наступних номерах. Першими творами такого жанру були опубліковані у липні — серпні 1836 у газеті «Пресс» («La Presse») 7 фейлетонів, які згодом були надруковані у кількох томах під заголовком «Графиня де Сальзбері» («La Comtesse de Salisbury»).

Літературний доробок

Саркофаг А. Дюма у Пантеоні, м. Париж

Драматургія

Перша успішно поставлена у театрі «Комеді-Франсез» пʼєса Дюма «Генріх ІІІ і його двір» (січень 1829) була першою романтичною драмою. У 1831 величезний успіх мала пʼєса «Антоні», в якій грали актори П. Бокаж (1799–1863; Франція) і М. Дорваль (1798–1849; Франція), драма пристрасті, що також торкалася соціальних проблем — перша «модерна» романтична драма, написана на сучасний сюжет, й перша автобіографічна п’єса французького театру.

Історична драма «Нельська вежа» («La Tour de Nesle»; 1832, у співавторстві), що розповідає про королеву Маргариту Бургундську (1290–1315; Франція), була однією з найпопулярніших у 19 ст. (понад 800 вистав).

П’єса «Кін, або Геній і Безлад» («Kean, ou Désordre et Génie»; 1836) присвячена проблемі митця і влади, у ній грав актор Фредерік-Леметр, згодом її переробляв і адоптував Ж.-П. Сартр (1953).

Оригінальність Дюма у романтичних драмах — у побудові чіткої й сильної інтриги, ключову роль в якій відіграють амбіції головних персонажів.

Проза

Романи Дюма здобули широку популярність. Трилогія «Три мушкетери» («Les Trois Mousquetaires»; 1844), «Через двадцять років» ( «Vingt Ans après»; 1845), «Віконт де Бражелон» («Le Vicomte de Bragelonne»; 1847–1850) має захопливий сюжет і розповідає про події 17 ст. часів Людовика ХІІІ та Людовика ХІV. Дюма одухотворив історію образами яскравих персонажів. В основу твору лягли «Мемуари д’Артаньяна» Г. Куртіля де Сандраса (1700), з яких взято не лише історію д’Артаньяна, а також й імена інших персонажів — Атоса, Портоса і Араміса.

Серед найвідоміших романів — трилогія про релігійні війни 16 ст.: «Королева Марго» («La Reine Margot»; 1845), «Графиня де Монсоро» («La Dame de Monsoreau»; 1846), «Сорок п’ять» («Les Quarante-Cinq»; 1847); цикл романів про кінець 18 ст. і Велику французьку революцію: «Жозеф Бальзамо» («Joseph Balsamo»; 1853), «Намисто королеви» («Le Collier de la Reine»; 1849–1850), «Анж Піту» («Ange Pitou»; 1850), «Графиня де Шарні» («La Comtesse de Charny»; 1852–1853) і «Шевальє де Мезон-Руж» («Le Chevalier de Maison-Rouge»; 1846). Партенопійській (неаполітанській) республіці присвячений роман «Сан-Феліче» («La San-Felice»; 1863–1865). Дюма планував написати епопею, яка поєднувала б усю історію людства, — шість романів про шість різних цивілізацій, які пов’язані одним сюжетом і переслідують ту саму ідею; це втілилося в книгу «Ісак Лакедем» («Isaac Laquedem»; 1852–1853, не завершена).

Писав також твори, що зображували сучасну йому епоху. Роман «Граф Монте-Крісто» включає аналіз паризького суспільства, не менш глибокий, ніж у «Знедолених» В. Гюго чи «Втрачених ілюзіях» О. де Бальзака. Сюжет, узятий із справжньої кримінальної справи та поліцейських протоколів, перетворився на роман зі складною інтригою.

Роман «Катрін Блюм» («Catherine Blum»; 1854) — найкращий провінційний роман Дюма. Дія розгортається 1829 неподалік містечка Віллер-Котре. Дослідники вважають цю книжку першим французьким поліцейським романом.

Є у Дюма і твори у жанрі історичного науково-популярного нарису. Це біографічні твори «Наполеон» («Napoléon»; 1839–1840), «Людовік ХІV та його доба» («Louis XIV et son siècle»; 1844) тощо, а також твори, присвячені окремим періодам або подіям «Хроніка Регентства» («Chronique de la Régence»; 1849), «Драма 93 року» («Le Drame de quatre-vingt-treize»; 1851–1852), серія «Знамениті злочини» («Crimes célèbres»; 1839–1840) та ін.

Останній незавершений роман Дюма «Шевальє де Сент-Ермін» («Le Chevalier de Sainte-Hermine»; 1869), який розповідає про епоху Консульства та Імперії, за життя автора публікувався лише в пресі. 2005 твір знайшов, відновив повний текст і опублікував дослідник К. Шопп (нар. 1943; Франція), 2007 він опублікував також зібрані в антологію «Неаполітанські хроніки минулого та сучасності» («Chroniques napolitaines d’hier et d’aujourd’hui»).

Україна і Дюма

Українською мовою окремі твори Дюма переклали О. Косач-Кривинюк, С. Столбцов, С. Буда, Л. Александрова, Р. Терещенко та інші. У театрах України ставилися вистави за творами Дюма. Зокрема, в Київському державному театрі оперети (тепер Київський національний академічний театр оперети) 1977 поставлено мюзикл «Три мушкетери» (музика М. Дунаєвського, режисер В. Бегма, художник В. Ареф’єв). У Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки від 1993 йшла вистава «Молоді роки короля Людовика ХІV» (режисер М. Резнікович). У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка 2003 поставлено мюзикл «Ех, мушкетери, мушкетери!..» за мотивами п’єси Є. Євтушенка «Ваш назавжди. Фантазія на теми Александра Дюма» (режисери — Д. Чирипюк та П. Ільченко).

На теренах України за мотивами творів Дюма знято фільми: «Д’Артаньян і три мушкетери» (1978), продовження — «Мушкетери через двадцять років» (1992), «Таємниця королеви Анни, або Мушкетери через тридцять років» (1993); «В’язень замку Іф» (1988), усі — Одеська кіностудія, режисер Г. Юнгвальд-Хількевич. На українському телеканалі «Інтер» 31.12.2004 вийшов новорічний мюзикл-комедія «Три мушкетери» (режисер Т. Баркалая, у головній ролі — В. Зеленський). Анімаційний фільм «Як козаки мушкетерам допомагали» (режисер В. Дахно) знято 1979 на кіностудії «Київнаукфільм».

Художник С. Якутович створив 1980 серію гравюр — ілюстрацій до роману А. Дюма «Три мушкетери», роботу продовжив 1994. Гравюри було представлено на виставці у Французькому культурному центрі в м. Києві 01.–20.09.1995.

Нагороди і визнання

Кавалер ордена Почесного легіону (1837).

У м. Віллер-Котре 1904 засновано Муніципальний музей Дюма.

Будинок «Замок Монте-Крісто», в якому жив і працював Дюма, реконструйовано і перетворено на музей, 1994 відкрито для публіки. Пам’ятник Дюма в м. Парижі відкрито 04.11.1883 (скульптор Г. Доре).

Іменем Дюма та його персонажів названо вулиці (зокрема є вулиця Дюма у м. Кривому Розі), бульвари, станції метро у Франції та різних країнах світу.

Цитата

«Ім’я Александра Дюма — більш ніж французьке, воно європейське; він більше ніж європеєць, він належить всесвіту. Його драматургія — на афішах усього світу; його романи перекладені усіма мовами. Александр Дюма — один з тих людей, яких можна назвати сіячами цивілізації; він очищає і покращує уми небаченим веселим і яскравим світлом; він запліднює души, уми, мислення, він породжує жагу читання; він поглиблює людський геній і він його сіє. […] Александр Дюма спокушає, зачаровує, зацікавлює, розважає і навчає. З усіх його творів, таких численних, таких різноманітних, таких живих, таких чудових, таких могутніх, випромінюється якесь чисте світло самої Франції»
«Le nom d’Alexandre Dumas est plus que français, il est européen; il est plus qu’européen, il est universel. Son théâtre a été affiché dans le monde entier; ses romans ont été traduits dans toutes les langues. Alexandre Dumas est un de ces hommes qu’on pourrait appeler les semeurs de civilisation; il assainit et améliore les esprits par on ne sait quelle clarté gaie et forte ; il féconde les âmes, les cerveaux, les intelligences; il crée la soif de lire ; il creuse le coeur humain, et il l’ensemence. [...] Alexandre Dumas séduit, fascine, intéresse, amuse, enseigne. De tous ses ouvrages, si multiples, si variés, si vivants, si charmants, si puissants, sort l’espèce de lumière propre à la France»

 В. Гюго. З листа до А. Дюма-сина. 15.04.1872. Цит. за кн.: Schopp C. Alexandre Dumas. La génie de la vie. Paris : Fayard, 1997, p. 592–593

Додатково

• За підрахунками дослідників, у своїх романах Дюма вивів на сцену загалом 37 267 персонажів: 4 056 головних дійових осіб, 8 872 другорядні персонажі, 24 339 фігурантів.
• Дюма дорікали, що він нібито не пише сам, а керує майстернею, де виготовляють романи. Дослідники нарахували у Дюма 51 співробітника, постачальника ідей, помічника, випадкових чи більш-менш постійних. Серед них — О. Маке (1813–1886; Франція), що зробив певний внесок у написання романів «Три мушкетери», «Віконт де Бражелон» («Le Vicomte de Bragelonne»; 1847–1850), «Граф Монте-Крісто», «Жозеф Бальзамо» («Joseph Balsamo»; 1853). Однак О. Маке лише пропонував сюжет, інтригу, складав план. Дюма розвивав інтригу, доопрацьовував план, а згодом писав роман, переробляючи матеріал. Майже усі співробітники Дюма намагалися щось написати самостійно, але ці твори, позбавлені сили уяви та стилю, не увійшли до історії літератури.

Твори

• Œuvres complètes : en 301 vol. Paris : Michel Lévy, 1846–1868.
• Œuvres complètes illustré : en 25 vol. Paris : A. Le Vasseur, 1907.
• Le chevalier de Sainte-Hermine. Paris : Phébus, 2005. 1075 p.
• Chroniques napolitaines d’hier et d’aujourd’hui. Paris : Pygmalion, 2007. 384 р.
• Р о с. п е р е к л а д и — Собрание сочинений : в 12 т. Москва : Художественная литература, 1976–1980.
• Собрание сочинений : в 100 т. Москва : Арт-Бизнес-Центр, 1992–2018.
• Шевалье де Сент-Эрмин : в 3 кн. Москва : Гелеос, 2010.
• У к р. п е р е к л а д и — Три мушкетери : в 2 кн. / Пер з фр. Л. Александрової. Харків; Одеса : Ленінська Комуністична Спілка Молоді України, 1937–1938
• Королева Марго / Пер. з фр. С. Буди. Львів : Апріорі, 2017. 626 с.
• Граф Монте-Крісто : в 4 т. / Пер. з фр. І. Андрущенка. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2018–2020.

Література

1. Рыкова Н. Александр Дюма // Писатели Франции. Москва : Просвещение, 1964. С. 346–352.
2. Моруа А. Три Дюма // Моруа А. Три Дюма; Литературные портреты / Пер. с фр. Киев : Вища школа, 1988. С. 5–366.
3. Hamel R., Méthé P. Dictionnaire Dumas. Montréal : Guerin, 1990. 979 p.
4. Fernandez D. Les douze muses dʼAlexandre Dumas. Paris : Grasset, 1999. 330 p.
5. Henry G. Les Dumas. Le secret de Monte-Cristo. Paris : Editions France-Empire, 1999. 320 p.
6. Schopp C. Alexandre Dumas. La génie de la vie. Paris : Fayard, 2002. 626 p.
7. Рябов Ф. Г. История в произведениях А. Дюма // Новая и новейшая история. 2003. № 1. С. 181–191.
8. Мішіна М., Луков В. Дюма Александр // Зарубіжні письменники : в 2 т. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. Т. 1. С. 585–589.
9. Troyat H. Alexandre Dumas. Paris : Grasset, 2005. 512 p.
10. Schopp С. Dictionnaire Alexandre Dumas. Paris : CNRS, 2010. 659 p.
11. Cahier Alexandre Dumas : in 47 t. Paris : Classiques Garnier, 2013–2020.
12. Ledda S. Alexandre Dumas. Paris : Gallimard, 2014. 356 p.
13. Schopp C. Le Paris de Dumas. Paris : Éditions Alexandrines, 2015. P. 96.
14. Société des Amis d'Alexandre Dumas. URL: http://www.dumaspere.com/pages/vie/biographie.html

Автор ВУЕ

С. В. Глухова

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Дюма, Александр (батько) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дюма, Александр (батько) (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.07.2021