Палладій Еленопольський

Сторінка з "Лавсаїка" Палладія Еленопольського, грецький манускрипт 14 ст

Паллáдій Елено́польський (грец. грец. Παλλάδιος τῆς Ἑλενοπόλεως), Палладій Галатійський (грец. Παλλάδιος Γαλατίας; бл. 364, історичний регіон Галатія, тепер Туреччина — між 420 і 430, імовірно м. Аспуна (Аспона), тепер територія с. Саріхуюк, іл Анкара, Туреччина) — подвижник, християнський письменник і хроніст, єпископ, учень Іоанна Золотоустого, автор збірки «Лавсаїк».

Житєпис

Відомості про життя Палладія розпорошені, передусім, по його творах. Так, уся остання глава його головної праці «Лавсаїк» (419/420) є автобіографічною (хоча оповідь у ній ведеться від третьої особи) та повідомляє про подвижництво Палладія. Згадки про нього трапляються у творах Евагрія Понтійського, Єпіфанія Кіпрського, Іоанна Золотоустого, Сократа Схоластика та ін. Проте достеменно реконструювати датування описуваних подій складно.

Із джерел випливає, що Палладій здобув добру освіту.

Його брат і сестра обрали чернече життя. Вирішивши й собі стати ченцем, переїхав із Галатії до Палестини, відвідав лавру Дука на околицях м. Єрихона. Близько 386 він прийняв чернецтво і присвятив себе аскезі. Мешкав на Елеонській горі у пресвітера Інокентія (висловлювали обережне припущення, що цей подвижник — майбутній папа Інокентій I, про життя якого до понтифікату відомості відсутні). Ймовірно, саме там Палладій познайомився з подвижниками Меланією Старшою (350–410) та Руфіном Аквілейським і під враженням від їхніх оповідей вирушив до Єгипту.

Прибув до м. Александрії в консульство імператора Феодосія I Великого (вдруге) і Матерна Кінегія (388). Був направлений під чернече керівництво до Дорофія Фівейського, що мешкав у передмісті Александрії. Через дуже суворий спосіб життя цього подвижника Палладій за станом здоров’я не зміг залишитися в нього та поселився поблизу інших аскетів на околицях міста. Невдовзі вирушив до Нітрійської пустелі (тепер Ваді ан-Натрун), де діяло близько 50 монастирів, упродовж року вивчав аскетичний досвід анахоретів. Далі Палладій перейшов у Келії (одна з найбільших єгипетських чернечих громад у долині), де провів 9 років; підтримував тісні стосунки з Макарієм Александрійським (4 ст.). Став учнем Евагрія Понтійського.

У цей період Палладій подорожував не лише Єгиптом. Лист Єпіфанія Кіпрського, в якому той застерігав Іоанна II, архієпископа Єрусалимського (386–417), від орігенізму Палладія Галатійського, свідчить про те, що діяч побував 393–394 у Палестині. Евагрій Понтійський також зазначав у посланні, що завдяки Палладію він отримував звістки з Палестини (ймовірно, такі короткі візити до м. Єрусалима допомагали підтримувати стосунки між гуртком Евагрія та монастирем Меланії Старшої біля Єрусалима).

У 396 побував у Верхньому Єгипті в єпископа Іоанна Лікопольського (бл. 316 – 394). Згідно з джерелами, сукупно відвідав 106 міст (у деяких тривалий час перебував), що характеризує його як невтомного мандрівника.

Після смерті Евагрія Понтійського (399) Палладій переселився в Палестину, у м. Вифлеєм, а потім — у Віфінію. Близько 400 став єпископом Еленопольським.

Того самого року брав активну участь у т. з. Ефеській справі, коли Іоанн Золотоустий був змушений втрутитися в життя малоазійських церков у зв’язку з проблемою симонії та іншими церковними негараздами. У цей же час в Єгипті розпочалися орігенійські суперечки (див. у ст. Оріген). Александрійський архієпископ Феофіл І (385–412) вигнав з Єгипту нітрійських ченців за звинуваченням в орігенізмі (400). Патріарх Іоанн Золотоустий надав їм прихисток у м. Константинополі, за що й сам був обвинувачений у єресі.

За вказівкою імператорського подружжя (Іоанн Золотоустий дратував їх моральними докорами і критикою пишного життя) Феофіл Александрійський грубо втрутився у справи Константинопольського патріархату та несправедливо звинуватив Іоанна у привласненні церковних цінностей і доктринальних помилках. Головував на т. з. соборі під Дубом (403, передмістя Халкідона), домігся його засудження й заслання (проте через обурення народу Іоанна невдовзі повернули в столицю). Палладій підтримував на соборі Іоанна Золотоустого.

Новий помісний собор 404 за підтримки імператора повторно засудив і усунув Іоанна з посади предстоятеля, він був засланий у Кукуз (Вірменія). Іоанн звернувся за підтримкою до папи Інокентія І. Восени 404 Палладій вирушив до м. Рима, щоб просити у папи допомоги у розв’язанні конфлікту.

Папа у 405 направив його в м. Константинополь разом із посольством у складі східних і західних єпископів та пресвітерів, щоб клопотати за Іоанна. Через непоступливість імператора посольство не мало успіху. Сам Палладій був засланий у м. Сієну (тепер м. Асуан, Єгипет). Невдовзі після смерті Іоанна Золотоустого в засланні (407) Палладій був переведений (після 408) до єгипетського м. Антінополіса (див. у статті Антіной).

У 412, після смерті Феофіла I, ініціатора засудження Іоанна Золотоустого, Палладій повернувся на свою кафедру, а в 417 був переміщений до м. Аспуни в Галатії. Оскільки на Третьому Вселенському соборі в Ефесі (431) Аспуну представляв інший єпископ (на ім’я Евсевій) вважають, що Палладій до цього часу вже помер.

Праці

Перше з написаного Палладієм, — «Діалог Палладія, єпископа Єленопольського, з Феодором, римським дияконом, про життя блаженного Іоанна, єпископа Константинопольського, Золотоустого» (грец. Διάλογος ἱστορικὸς Παλλαδίου Ἐλενουπόλεως ἐπισκόπου πρὸς Θεόδωρον διάκονον Ρώμης περὶ βίου καὶ ἀγωγῆς τοῦ μακαρίου Ἰωάννου ἐπισκόπου Κωνσταντινουπόλεως τοῦ Χρυσοστόμου; 408). Праця визнана достовірним джерелом, хоча виклад історичних подій обумовлений його апологетичною й полемічною спрямованістю. Про популярність цього твору свідчать численні списки від 11 ст.

У невеликому трактаті «Про народи Індії й брахманів» (Σχετικά με τους λαούς της Ινδίας και τους Βραχμάνους; автентичність частини тексту підтверджено в 20 ст.) особливий інтерес привертає відображення чернечих поглядів в описі способу життя брахманів.

Головна праця Палладія — «Лавсаїк» (Τὸ Λαυσιακόν), або «Лавсова історія» (῾Η Λαυσαϊκὴ ἱστορία), у 2 частинах — є збіркою апофтегмів (коротких повчальних життєписів) про найвідоміших християнських подвижників із єгипетських чернечих центрів (Нітрія, Келії, Скит), а також ченців та аскетів, що перебували в інших регіонах Близького Сходу (Сирія, Месопотамія, Галатія, Каппадокія) та Риму. Твір був написаний Палладієм на прохання Лавса, чиновника-євнуха, який завідував особистими покоями імператора Феодосія II (408–450), і дістав назву за ім’ям замовника. Палладій прагнув надати Лавсу, а через нього ширшому колу читачів, взірці чернечого служіння та висвітлити різноманітні форми християнської аскези.

Твір містить близько 70 оповідань про подвижників 4 — поч. 5 ст. (зокрема Антонія Великого, Дідіма Сліпця, Макарія Александрійського, Макарія Єгипетського, Пахомія Великого, Евагрія Понтійського, Меланію Старшу та ін.). Палладій описує різні види чернечого життя: самітницького (в пу́стині, див. Пустельництво), гуртожитного (в кіновії), стовпницького (див. Стовпництво) та ін. У кожному оповіданні автор прагнув показати унікальність життєвого шляху подвижників, їхню особисту боротьбу з пристрастями та прагнення до Бога. Наголошував на важливості послуху, смирення, молитви та праці у досягненні духовної досконалості.

Хоча в «Лавсаїку» важливе місце посідає опис чудес, більшість учених визнає історичну цінність твору, вважаючи його одним із найважливіших джерел, які подають відомості про чернецтво 4 — поч. 5 ст. Враховують, що Палладій особисто відвідував багатьох подвижників, про яких писав, тому його розповіді є свідченнями очевидця. Зазвичай він повідомляв, звідки почерпнув відомості: чи зустрічався з героєм розповіді, чи збирав усні перекази про померлих подвижників від очевидців їхнього життя. Ймовірно, мав і письмові документи. Понад те, висловлено припущення, що, збираючи матеріал про пахоміанські монастирі у Верхньому Єгипті, Палладій звертався як до грецьких, так і до коптських текстів. Під час вибору форми та стилю праці автор міг спиратися на «Житіє Антонія Великого», написане Афанасієм Великим.

Дійшли три грецькі редакції «Лавсаїка», а також його латинський, коптський, сирійський, вірменський, грузинський, арабський, ефіопський, старослов’янський переклади-компіляції, які містять окремі фрагменти, що відсутні в грецькому оригіналі.

Визнання

Палладія віднесено до лику святих у православних, орієнтальних (Коптській, Сирійській), Католицькій церквах. Пам’ять преподобного вшановують 27 листопада (відповідна дата юліанського календаря припадає на 10 грудня).

Збірку «Лавсаїк» вважають найціннішим історичним джерелом про походження християнського аскетизму. Про її важливість для церковної традиції свідчить те, що у будні Великого посту з неї беруть два з 4 читань на утрені. Перекладена багатьма сучасними мовами, зокрема й українською.

Додатково

Священицьку хіротонію, за однією з версій, Палладій отримав від Діоскора, єпископа Гермополя Малого (тепер м. Даманхур, Єгипет).
Брат подвижника Бріссон, який обрав чернече життя (Pallad. Laus. 35), також став єпископом. Після повторного засудження та усунення з посади Іоанна Золотоустого (404) Бріссона теж позбавили кафедри. Він перебрався у сільську місцевість і жив там своєю працею. Збереглися 2 послання до нього від Іоанна Золотоустого з висловленням щирої прихильності (Ioan. Chrysost. Ep. 190, 234).
У Вифлеєм Палладій переселився (399) до подвижника Посідонія Фівейського (дати народження і смерті невідомі), який невтішно відгукувався про пресвітера, що жив неподалік, на ім’я Єронім (Pallad. Laus. 36). Є всі підстави припускати, що це був закид у відповідь на звинувачення Єронімом Палладія в орігенізмі (Hieron. Dial. contr. Pelag. Prol. 2).

Праці

Historia Lausiaca, auctore Palladio, Helenopoleos episcopo // Patrologiae cursus completus. Series Latina / Аccurante J.-P. Migne : in 221 vol. Paris : Apud Garnier, 1849. Vol 73. P. 1065–1234 p.
Palladii Helenopolitani episcopi Historia Lausiaca // Patrologiae cursus completus. Series Graeca / Аccurante J.-P. Migne : in 161 vol. Paris : Apud Garnier, 1860. Vol. 34. P. 991–1278.
De vita S. Ioannis Chrysostomi ex Dialogo Historico Palladii Helenopoleos episcopi // Patrologiae cursus completus. Series Graeca / Аccurante J.-P. Migne: in 161 vol. Paris : Apud Garnier, 1863. Vol. 47. P. 5–84.
Palladius Helenopolitanus episcopus // Patrologiae cursus completus. Series Graeca / Аccurante J.-P. Migne : in 161 vol. Paris: Apud Garnier, 1865. Vol. 65. P. 69–456.

У к р. п е р е к л. —

Лавсаїк, або оповідання про життя святих і блаженних отців / Укл.: прот. Роман Грищук. Глибока : Благодатний вогонь, 2018. 146 с.

Література

Dialogus de Vita S. Ioanni Chrysostomi / Ed. by P. R. Coleman-Norton. Cambridge : Cambridge University Press, 1928. 230 p.
Derrett J. D. M. The History of “Palladius on the Races of India and the Brahmans” // Classica et Mediaevalia. 1960. Vol. 21. P. 64–135.
Cataluccio E. M. E. Il Lausaïkon di Palladio tra semiotica e storia. Roma : Herder, 1984. 216 р.
Quasten J. Palladius // Partrology : in 4 vol. Westminster, 1992. Vol. 3: The Golden Age of Greek Patristic Literature: From the Counsil of Niceae to the Counsil of Chalcedon. Westminster : Christian Classics, 1992. Р. 177–180.
Мінець Ю. «Лавсаїк» Палладія Еленопольського: до питання про слов’янські переклади візантійських агіографічних творів // Проблеми слов’янознавства. 2010. Вип. 59. С. 41–51.

Автор ВУЕ

І. П. Мозговий

Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Палладій Еленопольський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Палладій Еленопольський (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.04.2026