Стовпництво

Сто́впництво (стояння на стовпі) — особливий різновид чернечого подвигу, християнського аскетизму, що мав наживо символізувати зречення ченця від світу, а також його глибоку віру, прагнення до смиренності, умертвіння плоті, благочестя, аскетичного споглядання Бога або добровільного покарання як грішника Божого. Аскети-стовпники вели усамітнений спосіб життя на спеціальних вежах — «стовпах», куди їжу передавали за допомогою кошиків. Перебували на верхньому майданчику, зазвичай без навісу, за будь-яких погодних умов; проводили тут більшу частину життя. Присвячували себе постійній молитві, добровільному мучеництву. У православному богослов’ї стовпництво схарактеризоване як дар особливої Божої благодаті; стовпи прирівнюють до «особливого виду хрестів, на яких вони розпинали своє тіло». Початок стовпництва християнська традиція пов’язує з ім’ям св. Симеона Стовпника (5 ст.), хоча згадки про нього трапляються й раніше.