Книгодрукування

Книгодрукува́ння — процес виготовлення книг різного формату (стандартний, малий, великий; див. Формат у видавничій справі), змісту (науковий, навчальний, виробничий, художній тощо) і цільового призначення (відповідно до вікових, групових та інших параметрів) за допомогою технічних засобів.

Включає такі етапи, як набір тексту (видавнича справа), верстка, друк, брошурування і палітурні роботи (див. Палітурка).

Історична довідка

Батьківщиною книгодрукування вважають Китай, де у 2–8 ст. набула розвитку ксилографія (тут — відтиск з гравюри на дереві або каменю).

Найдавнішою у світі друкованою книгою, що збереглася до наших днів, є «Діамантова сутра» (868), вироблена в Китаї ксилографічним способом.

Метод ручного набору літер для книгодрукування винайшов Бі Шен (Китай), який у 1040-х вперше застосував набір пересувних ієрогліфів, виготовлених з обпаленої глини. Наприкінці 13 ст. Ван Чжень (Китай) винайшов набірний шрифт із писемних знаків, виготовлених із деревини.

Технічним проривом стало використання металевих літер, які вперше з’явились 14 ст. у середньовічній Кореї.

В Європі початок книгодрукування пов’язують з іменами Л. Я. Костера (ймовірно 1370–1440, за іншими даними 1405–1484; тепер Нідерланди) і Й. Гутенберга. Існують припущення, що першодруки Костера давніші за Гутенбергові і датуються 1440 (зокрема, «Латинська шкільна граматика Еміля Доната»). Однак через відсутність артефактів Костера винахідником книгодрукування в Європі вважають Гутенберга. За допомогою рухливого шрифту із металевих літер Гутенберг 1450–1452 почав друкувати двотомну сорокадвохрядкову Біблію [кожна сторінка містить 42 рядки тексту, загальний обсяг двотомного видання налічує 641 сторінку (див. Біблія Гутенберга)]. Станом на 1456 друкар виготовив 180 примірників книги із кольоровими заставками і декоративними прикрасами (див. Ілюмінування).

Друкарська діяльність Гутенберга спричинила справжній видавничий бум. Переваги друкарства над рукописним виготовленням книжок (дорогим і довготривалим), географічна наближеність друкарень до читача сприяли демократизації процесів книгокупівлі та книгочитання. На кінець 15 ст. в Європі діяло близько тисячі друкарень, де було видано від 30 до 40 тис. назв книжок загальним накладом 10 млн примірників (за іншими даними — 6 тис. назв книжок загальним накладом 12 млн примірників).

Завдяки поширенню книгодрукування у 15 ст. передові знання, думки, ідеї почали впливати на різні сфери життя і суспільні процеси, зокрема Реформацію, яка кардинально змінила релігійне і соціальне обличчя Європи. Боротьба протестантів (див. Протестантизм) за використання національних мов у богослужінні призвела до того, що вже від 15 ст. книгодрукування в Європі послуговувалося не лише латиницею. 1491 у столиці польських королів Кракові інженер та ювелір Ш. Фіоль видав кирилицею Осмогласник (див. Октоїх) і Часослов, а друкар Ф. Скорина — кириличні Псалтир (1517) у Празі, «Малу подорожню книжку» (1522) і Апостол (1525) у Вільно (див. Вільнюс). Названі видання стали першими в історії україномовного друкарства за кордоном.

Технологічні зміни у книгодрукуванні відбулися у 19 ст. із винаходом лінотипа — рядковідливної набірної машини, яку створив, отримав на неї патент (1884) і почав її виробництво Оттмар Мергенталер (нім. Ottmar Mergenthaler, 1854; тепер Німеччина — 1899; США). Завдяки лінотипу процес набору тексту був автоматизований, що пришвидшило підготовку матеріалів для друку і зменшило витрати.

Застосування комп’ютерних технологій у книгодрукуванні в другій половині 20 ст. автоматизувало не лише набір тексту, а й редагування і верстку; у 1980 х з’явились комп’ютерні програми, які забезпечили можливість створення в електронному вигляді макетів (видавнича справа).

Завдяки розвитку інтернету у 21 ст. набули розповсюдження книги електронні, що дали читачам доступ до літератури у цифровому форматі.

Поширення книгодрукування в Україні

Перші книжки способом набірного друку в Україні почав виробляти С. Дропан, який у другій половині 15 ст. тримав власну друкарню у Львові. Проте слави першодрукаря зажив І. Федоров, чиї видання Апостол (книга) і Буквар (обидва — 1574; Львів) збереглись до сьогодні (на відміну від видань Дропана). Федоров 1578 на запрошення магната К.-В. Острозького перебрався в Острог, де заснував Острозьку друкарню і видав основну працю свого життя — Острозьку Біблію (1581; налічувала 1256 сторінок).

Після смерті Федорова Острозька друкарня відійшла Львівському Успенському братству, яке продовжило справу і видало близько 25 назв книжок.

Починаючи із 17 ст. в Україні набуло розвитку книгодрукування в монастирях. Виданням книжок опікувалися як православні, так і уніатські церковні обителі. Києво-Печерської лаври друкарня, заснована Є. Плетенецьким 1615, видавала церковну, навчальну, публіцистичну (полемічну), художню (вірші) літературу. Митрополит П. Могила прагнув для києво-печерської друкарні монопольного права на випуск богослужбових книг. Упродовж 17 ст. друкарня Києво-Печерської лаври видала близько сорока назв книжок, серед яких «Вірші на жалісний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного» К. Саковича (1622), «Лексикон словенороський» П. Беринди (1627), Требник Петра Могили (1646) тощо. Унівська друкарня при Унівській Свято-Успенській лаврі за роки існування (1648–1770) видала близько п’ятдесяти видань.

Значення

Книгодрукування сприяло підвищенню грамотності в суспільстві; поширенню наукових знань, науковій революції в Європі у 16–17 століттях; розвитку різних жанрів літератури (романи, поезія тощо); збереженню культурної спадщини. Вплинуло на формування демократичних суспільств, зокрема завдяки доступності таких друкованих матеріалів, як памфлети, газети, журнали, які утворили періодику і стали прообразом сучасних ЗМІ.

Література

1. Грінченко Б. Про книги. Як їх вигадано друкувати. Черкаси : Сіяч, 1917. 48 с.
2. Огієнко І. Історія українського друкарства. Київ : Либідь, 1994. 448 с.
3. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002. 520 с.
4. Тимошик М. С. Історія видавничої справи. 2-ге вид., випр. Київ : Наша культура і наука, 2007. 496 с.
5. Лоуренс М. Прінсіпі. Наукова революція: дуже коротке введення / Пер. з англ., за заг. ред. В. О. Тадеєва. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2020. 208 с.

Автор ВУЕ

Л. В. Дояр

Покликання на цю статтю: Дояр Л. В. Книгодрукування // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Книгодрукування (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.01.2024