Памво Беринда

Памво Беринда. «Лексикон словенороський», видання 1627

Па́мво́ Бери́нда [світське ім’я — Павло; між 1555 і 1560, ймовірно с. Чайковичі, тепер Самбірського р-ну Львівської обл., Україна, за ін. версією — с-ще Єзупіль, тепер Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл., Україна або ін. — 23.07.1632, м. Київ, тепер Україна; похований у Києво-Печерській лаврі] — мовознавець, письменник, лексикограф, педагог, гравер, друкар.

Памво Беринда
Справжнє ім’я	Павло
Народження	між 1555 і 1560«між» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 1555.
Місце народження
Смерть	23.07.1632
Місце смерті	Київ
Місце поховання	Києво-Печерська лавра
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	друкарство. мовознавство, словникарство

Життєпис

Документальних даних про рік, місце народження, етнічне походження Памви Беринди немає. Основним джерелом вивчення його біографії є присвята (передмова) та післямова до його «Лексикона словенороського». За панівними припущеннями — народився і зростав на території поширення бойківського чи покутського діалектів або прилеглих до них наддністрянських говорів.

Був високоосвіченою людиною (місце отримання освіти невідоме, але сучасники називали його «людиною вченою»). Крім української, знав церковнослов’янську, грецьку, латинську та польську мови.

Учасник гуртка Балабанів, що об’єднував українських культурно-освітніх діячів. Працював книгодрукарем і гравером у Стрятинській (бл. 1597–1605) і Крилоській (1606–1608) друкарнях (обидві — засновані Гедеоном Балабаном). За його участі було видано «Служебник» (1604), «Требник», «Євангеліє учительне» (обидва — 1606). В «Євангелії учительнім» уперше в українському друкарстві впровадив сюжетні ілюстрації. У цей період прийняв сан священника.

Після смерті Гедеона Балабана (1607) деякий час працював у старости рогатинського й теребовлянського Олександра Балабана. Згодом став активним діячем Львівського Успенського братства, працював у братських друкарні та школі (1613–1619). У м. Львові постригся в ченці (до 1613, припускають, що на той час став удівцем). Тут видав книгу Івана Золотоустого «О священстві» (1614), власні вірші.

Близько 1616 був запрошений до м. Києва архим. Єлисеєм Плетенецьким (який викупив стрятинську друкарню і перевіз до м. Києва) для участі у підготовці видання «Анфологіона» (автор передмови, 1619). Восени 1619 він разом із сином Лукашем і Степаном Бериндою (ймовірно, братом) знову приїхав у м. Київ та назавжди оселився в Києво-Печерській лаврі, виконував роботу редактора, перекладача, друкаря, гравера, згодом став головним друкарем і завідувачем Києво-Печерської друкарні. Можливо, викладав у Київській братській школі. Був активним учасником наукового гуртка, зібраного Плетенецьким.

Як архітипограф (головний церковний друкар), редактор і перекладач Беринда брав участь у виданні капітальних лаврських друків 1620-х (зокрема, «Номоканона», 1620; вперше виданих церковнослов’янською мовою «Бесід Іоана Золотоустого на 14 послань апостола Павла», 1623, та «Бесід Іоана Золотустого на діяння святих апостолів», 1624; «Тріодіона», 1627 та ін.).

Творчість

Погруддя Памви Беринди у с. Езуполі, скульптор В. Довбенюк

Головна наукова праця — «Лексикон словенороський» (повна назва — «Лексіконъ славеноросскій и Именъ тлъкованіє»; 1627), де перекладено староукраїнською мовою або витлумачено бл. 7 тис. слів. Присвятив укладанню книги майже 30 років старанної праці. «Лексикон…», який вийшов у світ з Києво-Печерської друкарні, вважають найзначнішим досягненням староукраїнського словникарства. Складається з двох частин: «Лексіконъ» — церковнослов’янсько-український словник (бл. 5 тис. статей) та «Имена свойственная...» — зібрання тлумачень топонімів, антропонімів, а також загальних назв неслов’янського походження (бл. 2 тис. статей, зокрема бл. 1 400 онімів). Уперше у східнослов’янській філології застосував наукову обробку словникового матеріалу, зокрема паспортизацію вокабул (реєстрових слів), ремарки, екземпліфікацію (подання цитат), вказівки на фразеологізми, в які входить вокабула, зауваження про орфографію, етимологію слова, відсильні ремарки. Книга містить низку тлумачень енциклопедичного характеру. Докладно опрацьовано семантику багатозначних реєстрових слів. «Лексикон» відіграв непересічну роль у нормалізації церковнослов’янської та староукраїнської літературної мови; став посібником для вивчення церковнослов’янської мови у школах 17–18 ст., був джерелом багатьох вітчизняних і зарубіжних словників.

Беринді належать також передмови й післямови до низки лаврських видань та кілька панегіричних епіграм.

У 1616 видав у м. Львові свою книжечку «На Рожство Христа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа для утіхи православним християнам» (1616), з присвятою львівському єпископу Єремії Тисаровському. У ній увів до відомого вже на Україні жанру декламації елементи драматичної вистави (супровід декламування діями та співом, певний театральний реквізит). Через це його вважають одним із зачинателів шкільної драми. «На Рожство...» переростає межі різдвяної тематики. У віршах крізь релігійне забарвлення проступають злободенні проблеми тогочасного життя. Поезія Беринди відзначається чіткою громадянською концепцією і своєрідним художнім мисленням, поєднанням патетики з ліризмом і безпосередністю розповіді. Взяв участь у створенні колективного акростихового панегірика Петрові Могилі «Імнологія» (1630).

Памво Беринда підніс на новий рівень мистецтво графіки в Україні, згуртувавши навколо себе талановитих граверів. Автор низки дереворитів, опублікованих у книгах, що виходили друком у Крилосі, Стрятині (обидва — тепер села Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл.), Львові та Києві (1-ша пол. 17 ст.).

Додатково

На могилі діяча в Києво-Печерській лаврі була епітафія: «Памво Беринда, коректор, типограф, печерський директор, протосингел св. отця патріарха Єрусалимського, чоловік учений. Залишив "Лексикон словенороський". По трудах законних, проведених у друкарстві, тут спочив».
Перший в Україні пам’ятник (погруддя) Памвові Беринді був встановлений на кошти мецената в с-щі Єзуполі 04.07.2008 (скульптор В. Довбенюк).

Твори

Лексикон словенороський Памви Беринди. Київ : Академія наук Української РСР, 1961. 272 с.
[Вірші] // Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст. / Упоряд.: В. П. Колосова, В. І. Крекотень. Київ : Наукова думка, 1978. 430 с.
Про рід Копистенских // Корені та парості: український генеалогікон / Гол. ред. С. Головко. Київ : Либідь, 2008. С. 186–191.

Література

Німчук В. В. Памво Беринда і його «Лексиконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє» // Лексикон словенороський Памви Беринди. Київ : Академія наук Української РСР, 1961. С. 1–40.
Колосова Б. П. Із спостережень над поетичного спадщиною Памва Беринди // Радянське літературознавство. 1978. № 8. С. 41–56.
Німчук В. В. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською. Київ : Наукова думка, 1980. 304 c.
Степовик Д. В. Українська графіка XVII–XVIII століть. Еволюція образної системи. Київ : Наукова думка, 1982. 333 с.
Огородник І. В., Огородник В. В. Від братських шкіл до Києво-Могилянської академії (Стефан Зизаній, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Мелетій Смотрицький, Лаврентій Зизаній, Памво Беринда) // Історія філософської думки в Україні. Київ : Вища школа ; Товариство «Знання», 1999. С. 152–199.
Тригубенко В. В. Беринда Памво (між 1555-60‒1632): письменник, лексикограф і педагог // Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. / За ред. О. В. Сухомлинської. Київ : Либідь, 2005. Кн. 1. С. 75–78.
Баган О. Памво Беринда і його доба: культурософські уроки // Українська мова. 2018. № 3. С. 152–157.
Астаф’єв О. Різдвяні вірші Памви Беринди на тлі заборони колядування // Золота пектораль. 2019. URL: https://zolotapektoral.te.ua/різдвяні-вірші-памви-беринди-на-тлі-за/

Автор ВУЕ

В. В. Німчук

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.07.2024