Ведизм

Індра верхи на слоні,
барельєф 1 ст. до н. е.

Веди́зм, ведійська релігія (від Веди) — термін західної гуманітаристики на позначення прадавньої політеїстичної релігії, що виникла на основі Вед і розвивалася переважно на території сучасної Індії від середини 2 тис. до н. е.

Зміст

1 Історична довідка
2 Космологія. Уявлення про богів
3 Релігійні практики
4 Значення
5 Література
6 Автор ВУЕ

Історична довідка

Початок формування ведизму пов’язують із періодом вторгнення до Індостану та осідання арійських племен, зустріччю та взаємовпливом занесеної та місцевої культур. Нова цивілізація змінила протоіндійську та розквітла в долині р. Ганги.

Аріям належать найстарші пам’ятки давньоіндійської літератури — Веди: зібрання гімнів, ритуальних пісень, молитов, благословень, жертовних формул і магічних замовлянь. З часом обширний корпус давньоіндійських текстів поділено на дві групи: «шруті», тобто «почуте» (об’явлене, трансцендентне знання), та «смриті», або «запам’ятоване» (знання переказане, передане). Тексти шруті — Ріґведа (збірка гімнів богам), Самаведа (збірка жертовних пісень), Яджурведа (збірка жертовних формул), Атхарваведа (збірка замовлянь, заклинань) — стали основою т. з. ведійського канону.

Саме за Ведами, і насамперед Ріґведою, реконструюють у головних рисах комплекс уявлень і практик, притаманних ведизму. Іншими джерелами реконструкції є археологічні дані, залучення пізніших індуїстських, джайнських, буддійських текстів, вивчення традиційних обрядових практик і творів індійського мистецтва, компаративні дослідження мов і міфологій індоєвропейських народів.

Етап ведійської релігії датують приблизно 15 — 9 ст. до н. е.; розглядають як такий, що передує брахманізму та власне індуїзму. Проте дотепер відсутній загально прийнятий погляд на етапи становлення індуїзму, як і на те, чи вважати ведизм таким раннім етапом, чи за окрему релігію. Разом із тим визнано, що ведійська релігія була важливим джерелом брахманізму та індуїзму, а ведійський канон визначив напрями розвитку індійських духовних традицій.

Космологія. Уявлення про богів

Веди передають давні міфологічно-космологічні уявлення про упорядкування первісного хаосу. Різні фрагменти містять різні відповіді на питання про виникнення світу: зі Золотого яйця (Золотого зародку) у первісному океані, з тіла першовелетня Пуруші, принесеного в жертву богами та ін. Ведійська космогонія містила поняття «рита» (безособова універсальна сила, закон, якому підпорядковані всі істоти, боги, світ у цілому; ідея рити була попередником і фундаментом поняття дгарми у класичному індуїзмі), «яджня» (жертвопринесення), «мая» (у значенні творчої сили, енергії творіння), «тапас» (первісно — тепло сонячного світла), «брахман» — священне слово та пов’язана з ним сила (в Атхарваведі — універсальне творче начало, пізніше означатиме безособистісну абсолютну реальність), «атман» (первісно у значенні дихання, життєвої сили) тощо.

Сангіти не містять уявлень про світ як місце страждань живих істот (характерні для пізнішого індуїстського світогляду, див. Індуїзм), переселення душ і звільнення з колеса перевтілень (див. Сансара), поняття карми. Провідний зміст — уславлення численних богів та пошуки божественного благословення й земного благополуччя; звернення до богів із проханнями довголіття, здоров’я, багатства, дарування дітей тощо.

Характерною рисою ведійської релігії є політеїзм — поклоніння багатьом богам, які зазвичай наділені антропоморфними рисами. Ведійський пантеон складався поступово; на початках чітке уявлення про кількість богів та їхні функції відсутнє. Походження більшості богів пов’язане з обожненням космосу, природи та стихійних явищ. У різних місцях Ріґведи згадано 33, 333, 3339 і більше богів. Боги розподілені між земним, небесним, а пізніше і повітряним простором. Ключову роль у пантеоні здебільшого відіграє Індра — бог-воїн, громовержець, зветься «царем богів» і «вседержителем» (він уможливив перехід від хаосу до порядку, здобув перемогу над змієм Bритрою, який «скував води» тощо). Вагому роль відігравав також Аґні (бог вогню, зі звернення до нього починається корпус Ріґведи). Серед інших богів ведійської релігії: Дьяус — бог неба й небесного світла, прабатько світу, богів і людей, Прітхіві — богиня землі, Варуна — володар водних стихій, Мітра — брат Варуни, сонячний бог згоди й дружелюбності, який стежить за порядком і дотриманням договору, Сур'я — солярне божество, Сома — уособлення жертовного напою, Рудра — руйнівник світу, Вішну — помічник Індри, бог-захисник (здійснив «три кроки» крізь небеса, що змінили світобудову), Кама — бог кохання, любові, Яма — володар потойбічного світу, бог смерті. Пантеон не лишався сталим: ті чи ті боги посідали чільне місце, набували або втрачали своє значення, змінювали функції.

За уявою аріїв, боги (деви) перебували в постійному стані війни зі злими демонами — асурами. Менш відомими й рідше згадуваними були дружини богів, яких частіше йменували за чоловіком (Індрані, Варунані, Аґнані). Лише деякі з богинь — Ушас, Сарасваті, «матір Вед» Вач — відігравали самостійну роль у пантеоні.

Вшановували й напівбогів, обожнених героїв, духів, пітарів (предків). Найвідоміші напівбогині — апсари, які спокушали богів і героїв, а також аскетів пустельників (ті, хто не встояв перед спокусою, втрачали приписувану їм надприродну силу).

Дослідники вказують на мотив єдності всієї сукупності богів (носіїв спільної сили, підлеглих єдиному принципу космічного порядку) як характерний для ведизму. Поряд із тим уже в деяких гімнах Ріґведи простежують прагнення зобразити все, що існує, справою одного всемогутнього Бога-володаря (Індри або Аґні, Варуни та ін.), від якого залежать усі інші божества.

Релігійні практики

Основу релігійної практики ведизму становили жертвопринесення, спочатку криваві, а згодом символічні. Самий ведичний ритуал поставав як спосіб постійного відтворення космогонічного процесу, поновлення існування й упорядкування світу.

Церемонію жертвопринесення супроводжували складні магічні обрядодії, які виконували священнослужителі. Жерців поділяли на чотири категорії: готари, адгвар’ю, удґатари, брахмани. Нотар займався рецитацією молитов і заклинань з Ріґведи, які обов’язково супроводжували кожен етап проведення ритуалу. Адгвар’ю відповідав за організацію ритуалу (відповідно до Яджурведи), виконував функції лікаря й чаклуна, знавця магічних дій, за допомогою яких він позбавляв людей від дії злих духів і шкідливих чар. Удґатар співав священні гімни із Самаведи, відігравав особливу роль у жертвопринесенні соми. Брахман контролював весь процес і відповідав за виправлення помилок, допущених під час ритуалу, шляхом додаткових заклинань, узятих із Атхарваведи.

В аріїв не було ні храмів, ані постійних культових місць. Вівтарі споруджували на спеціально обраних і влаштованих майданчиках. Розводили жертовний вогонь, у який лили сому — п’янкий напій, а також молоко, масло, кидали зерна, коржі. Вважали, що боги, відчувши приємні пахощі жертви та почувши заклики жерців, мали б спуститися з небес, прийняти жертву й виконати звернені до них прохання.

Ведійська релігія не знала практики поклоніння зображенням богів (що різко контрастує з традиціями класичного індуїзму). Навіть характер згадувань богів у священних текстах не передає їхні зовнішні риси (або ті дуже нечіткі). Це вказує на те, що ведійська культура це головно культура священного слова. Усі інші її боки були радше доповненням до сакральних текстів.

Значне поширення у ведизмі набув культ предків (пітарів), їм приносили жертви, сому. Вважали, що праведники вічно існують в загробному царстві Ями (це вказує на відсутність на той час у стародавніх аріїв уявлення про переселення душ).

Ріґведа містить також гімни для супроводу поховального та весільного ритуалів, що свідчить про давню сімейно-побутову, общинну обрядовість.

Значення

У ведичний період сформувалася шерега релігійних уявлень і філософських понять, які стануть основою наступного етапу традиції — брахманізму, виповняться новим світоглядним змістом.

Ведизм і ведійський канон став підґрунтям розвитку більшості релігій Індії — індуїзму, джайнізму, буддизму та низки ортодоксальних філософських шкіл (даршан). Його вивчення є важливим для розуміння найдавніших форм релігій індоарійських народів.

Література

Kuiper F. B. J. Aryans in the Rigveda. Amsterdam; Atlanta : Rodopi B.V., 1991. 116 р.
Macdonell A. A. Vedic Mythology. Delhi : Motilal Banarsidass, 1995. 189 p.
Narayan R. K. Gods, Demons and Others. London : Vintage, 2001. 240 p.
The Hindu World / Ed. by S. Mittal, G. Thursby. New York; London : Routledge, 2004. 658 p.
Луцишина О. А. Уявлення про людину в Ріґведі. Київ : Основа, 2005. 168 с.
Лубський В. І., Лубська М. В. Історія релігій. Київ : Центр учбової літератури, 2009. 776 с.
Mackenzie D. A. Indian Myth and Legend // Project Gutenberg. URL: https://www.gutenberg.org/files/47228/47228-h/47228-h.htm