Ріґведа

Манускрипт з текстом Ріґведи

Ріґвéда (санскр. ṛgveda — веда гімнів, від ṛc — хвалебний вірш, veda — знання) — найдревніша літературна пам’ятка Індії, що містить зібрання гімнів богам; найважливіша з чотирьох сангіт (санскр. saṁhitā — зібрання) ведичного канону (див. Веди); священний текст (шруті) ведичної релігії, брагманізму, індуїзму; одна з формотворчих підвалин індійської культури.

Історична довідка

Ріґведа є одним із найдревніших священних текстів світу. Формувалася упродовж багатьох століть. Точне датування достеменно невідоме, основним періодом створення текстів вважають 15–10 ст. до н. е. Гімни Ріґведи складали поети-риші (санскр. ṛṣi – провидець, візіонер) із середовища напівкочових індо-арійських племен. Останні з’явилися на північному заході Індійського субконтиненту та мігрували у південно-східному напрямі; більшість гімнів виникла на території Пенджабу.

Протягом століть передавалася винятково в усній традиції, яка безперервно збереглася дотепер. Питання про те, де і коли тексти були вперше записані, лишається без відповіді.

На відміну від неперервної усної трансляції, традиція коментування Ріґведи є фрагментованою. Першим коментарем Ріґведи, який зберігся до нашого часу, є «Нірукта» («Етимологія») Яски, що датується 5 ст. до н.е. і є спробою пояснити важкі ріґведичні слова. Вже для Яски та його сучасників чимало слів і контекстів Ріґведи були незрозумілими. Найавторитетнішим коментатором Ріґведи є Саяна (14 ст.). Саме йому багато чим завдячує наукове вивчення збірки західними індологами протягом останніх двох століть. Ріґведична культура не лишила після себе зображень богів чи культових споруд. Брак вірогідних археологічних даних та перервність тлумачної традиції зумовили те, що єдиним надійним джерелом реконструкції уявлень авторів Ріґведи є сама пам’ятка.

Структура

Ріґведа є зібранням 1028 гімнів (або 1017 без гімнів Валакхілья — пізніших додатків, включених у мандалу VIIІ), що поділені на 10 мандал, або циклів (maṇḍala – букв. «диск», «коло»). Найстаршими є мандали II–VII. Це т. зв. фамільні мандали, кожну з яких традиція приписує певному жрецькому роду: II — Ґрітсамада, ІІІ — Вішвамітра, ІV — Вамадева, V — Атрі, VІ — Бгарадваджа, VІІ — Васіштха. Найбільш раннім додатком до цих мандал є друга частина мандали І, яка включає гімни І, 51–191; понад половину цих гімнів приписують роду Канва.

Далі хронологічно слідують: перша частина мандали І (гімни І, 1–50), мандала VІІІ та мандала ІХ, причому питання їх хронологічної суголосності залишається відкритим. Понад половину гімнів мандали VІІІ традиція приписує риші роду Канва, решту її гімнів — риші роду Анґіраса. Гімни Валакхілья (VІІІ, 49–59) найімовірніше додані до Ріґведи вже після доби її формування. Вся мандала IX складається з гімнів до Соми. Найпізнішою за часом є мандала Х.

Переважна більшість гімнів Ріґведи має ритуальний характер: рецитація більшості з них супроводжувала ритуал, деякі — тлумачили ритуал, його значення або окремі аспекти, інші — могли трактуватися як самодостатня офіра богам. Серед ритуальних дій домінує жертвоприношення соми, під час якого виготовляли та офірували богам напій з цієї рослини (див. Амрита). Хоча амрита згадується переважно як напій богів, її вживали й віряни. Сомічний екстаз поетів яскраво описаний у гімні VIII, 48 як відчуття прилучення до світу богів, переживання власної богорівності, безмежності, сили, безсмертя.

Зміст

Ріґведа є зібранням гімнів богам, основним змістом якого є вихваляння богів, запрошення їх на жертвоприношення та прохання дарувати вірянам усілякі блага. Стосунки богів та вірян постають як відносини обміну: люди своїми гімнами та жертвами зміцнювали силу богів, а боги, в свою чергу, виконували прохання адептів, подаючи їм добробут, нащадків, тривале життя, військову перемогу; деяким — дар проникнення у невидиму, божественну реальність та її словесно-поетичного вираження. Хоча адепти й були «корисними» для богів своїми культовими відправами, останні могли зглянутись або не зглянутись на поклоніння своїх вірних. У священних гімнах людина намагалася схилити «примхливих богів» на свій бік.

Центральними богами політеїстичного (див. Політеїзм) пантеону Ріґведи є: Індра, Аґні й Сома. Найбільше гімнів (близько 250, що становить майже чверть пам’ятки) присвячено персонально Індрі, не враховуючи численних згадок про нього в інших гімнах. Індра звеличується як «цар богів», втілення військової сили та мужності, поборник перешкод; він захищає, дає перемогу, багату здобич, славу, всілякі блага. Вбивство Індрою гігантського змія Врітри (санскр. vṛtra — букв. «перешкода»), який своїм тілом перегородив річки, є центральним міфом Ріґведи.

Другим серед богів за кількістю присвячених гімнів (200, не враховуючи численних згадок в інших гімнах) є Аґні (санскр. agni — вогонь), бог-уособлення вогню в його різноманітних проявах, найважливішим з яких є жертовний вогонь. Гімн до Аґні відкриває Ріґведу, його ім’я є першим словом, яким розпочинається пам’ятка. Як «божественний жрець» і посередник між богами та людьми, Аґні передає жертву богам. Він також захищає домашнє вогнище, дає добробут, проганяє темряву і злих духів.

Третім за кількістю адресованих йому гімнів є Сома (всі 114 гімнів мандали ІХ та декілька інших).

Важливим серед пантеону ведичних богів є Варуна. Він є охоронцем рити (санскр. ṛta) — універсального закону й космічної справедливості, що визначає природний, моральний та ритуальний порядок, ба навіть буття богів (у пізніші часи на зміну уявленням про риту прийшла концепція дгарми). Варуна звеличений як такий, хто відокремлює добро від зла, карає та милує грішників, захищає від зла, дарує довголіття.

До ріґведичного пантеону належать також бог світла, миру й злагоди Мітра, рятівники та цілителі брати-близнюки Ашвіни, світанкова зоря Ушас, сонце Сур’я, боги бурі й грозового дощу Марути, Небо (батько) Дьяус та Земля (мати) Прітхіві, священна мова Вач тощо.

Об’єктами релігійного поклоніння, окрім богів, були й інші надприродні істоти, серед яких вагому роль відігравали пітари (санскр. pitaraḥ – множина від pitṛ – отець, предок). Вважалося, що праведники по смерті переходили до царства Ями (царя померлих, першого смертного, що відкрив людям шлях смерті, а також безсмертя по смерті) й світу блаженства, стаючи пітарами. Пітари здійснювали богорівні подвиги; їм приносили жертви, вони куштували сому. Посмертна доля тих, хто не ставали пітарами, у Ріґведі непрояснена.

Окрім гімнів присвячених божествам, Ріґведа містить гімни, що супроводжують поховальний і весільний обряди, гімни-заклинання, гімни-загадки (ритуальні й космогонічні), гімни-космогонії тощо. Близько 20 гімнів мають форму діалогу: наприклад суперечка між першим смертним Ямою та його сестрою-близнюком Ямі, де Яма відхиляє інцест, до якого його намовляє Ямі (Х, 10); розмова між земним царем Пуруравасом та його коханкою апсарас (водяною німфою) Урваші (Х, 95). Історія цього кохання є одним із найулюбленіших сюжетів індійської літератури (він розробляється у Шатапатсі-брагмані ХІ, 5, 1 та пуранах, а також надихає Калідасу створити драму «Доблестю здобута Урваші»).

У космогонічних гімнах (напр. Х, 81–82; Х, 90; X, 121; Х, 129; Х, 190) риші шукають відповіді на питання, що (чи хто) було (був) раніше над усе і з чого (чи кого) все виникло? Відповіді є різними, наприклад: Всесвіт виник з Того Єдиного (tad ekam), що було породжене у водах силою тапасу (X, 129); з божества, яке «спочатку народилося як золотий зародок» (hiraṇyagarbha) та стало водночас творцем і «матеріалом» для творіння (X, 121); з тапасу (Х, 190); з тіла космічного гіганта Пуруші (санскр. puruṣa / pūruṣa — «людина»), якого боги принесли в жертву йому ж самому (Х, 90). Поряд із тим, висловлюється сумнів щодо можливості проникнути у таїну виникнення Всесвіту (Х, 82, 7; Х, 129, 7).

У гімні Х, 90 вперше названі 4 варни, на які поділяється індійське суспільство, та поданий міф про їх походження з різних частин тіла Пуруші.

Значення

Ріґведа є найдавнішою, найбільшою за обсягом і найважливішою з 4-х ведичних сангіт; три інші — Самаведа, Яджурведа та Атхарваведа. Майже всі вірші Самаведи і близько чверті віршів Яджурведи запозичено з Ріґведи.

Ріґведа завжди глибоко шанувалася традицією індуїзму, хоча мало хто з носіїв цієї традиції звертається до оригіналу пам’ятки, знає і розуміє її зміст.

Є одним з головних джерел індійського світогляду та багатьох галузей індійської культури (літератури, театру, астрономії тощо). Деякі вірші збірки й досі рецитуються під час важливих індуїстських ритуалів (надавання імені, весільного, поховального тощо). Вірш ІІІ, 62, 10, скерований до бога Савітара, що уособлює животворчу силу сонця, є найважливішою індуїстською молитвою (відома як Ґаятрі-мантра).

Ріґведа й Україна

В Україні дослідником Ріґведи, який вивчав пам’ятку мовою оригіналу, був індолог Д. М. Овсянико-Куликовський (1853–1920; свої праці писав російською мовою). Засновник української індології П. Г. Ріттер здійснив переклад 20 гімнів Ріґведи з оригіналу (ведичного санскриту) українською мовою.

Гімни Ріґведи (особливо Х, 129) привертали увагу багатьох українських науковців та митців: О. О. Козлова, Лесі Українки (зробила вільний переклад з європейських мов 12 гімнів), М. Я. Калиновича тощо.

Додатково

Рослину сома досі не вдалося зідентифікувати.

Науковцями не віднайдено доказів на існування «арійської раси» як окремого антропологічного типу. Аналіз Ріґведи доводить, що приналежність до аріїв (санскр. ārya) визначалася релігійно-культурними чинниками: арієм у гімнах зветься вірянин, який є носієм ведичної культури та виконує ведичний ритуал. Арії протиставлялися тим, хто не належить до ведичної традиції.

Джерела

  • Die Hymnen des Rigveda / Herausgegeben von Theodor Aufrecht. : in 2 Тh. Berlin: Akademie-Verlag, 1955. Тheil 1: Maṇḍala I–VI. 454 s. Theil 2: Maṇḍala VII–X. 567 s.
  • Nooten B. A. van, Holland G. B. Rig Veda: A Metrically Restored Text with an Introduction and Notes. Cambridge : Harvard University Department of Sanskrit and Indian Studies, 1994. 685 p.
  • А н г л. п е р е к л. — The Rigveda: The Earliest Religious Poetry of India / Trans. by St. W. Jamison, J. P. Brereton. Oxford; New York : Oxford University Press, 2014. 1693 p.
  • Р о с. п е р е к л. — Ригведа. Мандалы І–ІV / Изд. подгот. Т. Я. Елизаренкова. Москва : Наука, 1989. 767 с.
  • Ригведа. Мандалы V–VIII / Изд. подгот. Т. Я. Елизаренкова. Москва : Наука, 1995. 705 с.
  • Ригведа. Мандалы IX–X / Изд. подгот. Т. Я. Елизаренкова. Москва : Наука, 1999. 560 с.
  • У к р. п е р е к л. — Голоси Стародавньої Індії: Антологія давньоіндійської літератури / Упоряд., пер. із санскр. П. Ріттер. Київ : Дніпро, 1982. 351 с.

Література

  1. Jurewicz J. Kosmogonia Rygwedy. Myśl i metafora. Warszawa : Semper, 2001. 400 s.
  2. Луцишина О. А. Уявлення про людину в Ріґведі. Київ : Основа, 2005. 168 с.
  3. The Indo-Aryans of Ancient South Asia: Language, Material Culture and Ethnicity / Ed. by G. Erdosy. Berlin; New York : de Gruyter, 2012. 417 p.
  4. Завгородній Ю. Ю. Рецепція індійської філософії в Україні. Лінія Вед (1840–1930-ті рр.). Київ : Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, 2013. 412 с.
  5. Васильев Л. С. История религий : в 2 т. Москва : Книжный дом «Университет», 2016. 430 с.

Автор ВУЕ

О. А. Луцишина

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Луцишина О. А. Ріґведа // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ріґведа (дата звернення: 17.01.2022).


Оприлюднено


Оприлюднено:
24.09.2019

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ