Ван дер Нюль, Едуард

Едуард Ван дер Нюль, Літографія 1851 р.

Ван дер Нюль, Едуард (Van der Nüll, Eduard)
Народження	09.01.1812
Місце народження	Відень
Смерть	04.04.1868
Місце смерті	Відень
Alma mater	Віденський технічний університет, Віденська академія образотворчого мистецтва
Місце діяльності	Австрія
Напрями діяльності	архітектура, дизайн, архітектурна освіта
Традиція/школа	історизм

Відзнаки
Ордени	Залізної Корони; Імператора Франца Йосифа І

Палац графа Ларіш-Менніха у м. Відні

Пам’ятник ерцгерцогу Карлу Габсбург-Лотрінгену у м. Відні.

Пам’ятник принцу Євгенію Савойському
у м. Відні

Пам’ятник фельдмаршалу Францу Людвігу фон Вельдену у м. Граці

Оперний театр у м. Відні

Парадні сходи оперного театру у м. Відні

Інтер’єр оперного театру у м. Відні

Ван дер Нюль, Едуа́рд (нім. Van der Nüll, Eduard; 09.01.1812, м. Відень, Австрія — 04.04.1868, там само) — архітектор, дизайнер, педагог, представник історизму, один із основоположників стилю Рінгштрасе та Віденської архітектурної школи, автор низки споруд у м. Відні.

Життєпис

Народився наймолодшим із чотирьох дітей у сім’ї заможного торговця зерном із м. Кельна, власника великих колекцій творів мистецтва і мінералів Якова Ван дер Нюля (1750; тепер Німеччина — 1823; Австрія). Навчався професії протягом 20 років (з 10-річного віку): 1822–1823 на підготовчому математичному курсі Віденського політехнічного інституту (тепер Віденський технічний університет); 1826–1828 здобув художню освіту у Віденській академії образотворчого мистецтва; 1828–1832 навчався на факультеті цивільного будівництва Віденського політехнічного інституту. Після завершення навчання 1832 переїхав із м. Відня до м. Львова і до 1835 працював там у Галицькій державній будівельній дирекції. Завершивши працю як практичне стажування, 1835 успішно здав іспит із теорії та практики будівничої справи. 1835–1838 навчався архітектурі у Віденській академії образотворчого мистецтва.

На конкурсній основі 1839 виграв трирічний грант для навчальної поїздки до Італії, Франції, Англії та німецьких земель задля підвищення кваліфікації. Подорожував 1839–1842 разом із архітектором А. Зікардом фон Зікардсбургом, дружба і творча співпраця з яким тривали до кінця життя. Після повернення до м. Відня 1843–1844 був професором Віденської академії образотворчого мистецтва (викладав навчальні дисципліни: перспективу та орнаментику); 1845–1864 — професор архітектури там само. Від 1860 через перевантаженість роботою і погіршення стану здоров’я передав частину професорських повноважень Й. Главці. Від 1846 працював у спільному з А. Зікардом фон Зікардсбургом (також професором академії) архітектурному бюро. Від 1848 вони стали отримувати великі державні замовлення за сприяння фельдмаршала барона Ф. Л. фон Вельдена (1782; тепер Німеччина — 1853; Австрія). 1864 Ван дер Нюль подав заяву щодо дострокового виходу на пенсію у зв’язку з погіршенням стану здоров’я. Проте це не звільнило його від обтяжливої проєктної діяльності на спорудженні оперного театру у м. Відні. Попри бездоганну роботу безпосереднього керівника будівництва Й. Главки, тривала хвороба партнера — А. Зікарда фон Зікардсбурга — залишила Ван дер Нюля сам на сам із проблемою завершення робочого проєктування складної споруди, яку суспільство сприймало неоднозначно. Не витримавши цього, він покінчив життя самогубством (повісився у своєму помешканні). Медичний висновок пояснив це вчасно не діагностованою тяжкою хворобою, а громадська думка звинуватила в трагедії Габсбургів та віденську пресу, які несправедливо критикували незавершену споруду оперного театру.

Діяльність/Творчість

Маючи фундаментальну художню освіту, зажив слави декоратора, майстра орнаменту. Багато працював як дизайнер, майстер декоративно-ужиткового мистецтва, створював інтер’єри церков, виставкових павільйонів, інших будівель, художнє оформлення книжок, проєктував меблі та предмети побуту. Як кваліфікований і добросовісний член журі та численних комісій відіграв значну роль у світі мистецтва 1840‒1860-х. Його успіх зумовлено винахідливістю у сфері орнаментики, яку він не тільки практично розробляв, а й досліджував теоретично.

Член-засновник Центральної комісії з дослідження та збереження пам’яток архітектури Австрійської імперії 1850, діяльність якої позитивно вплинула на пам’яткоохоронну справу у західних областях України (Галичині). Був представником австрійського уряду на Всесвітніх виставках у містах Парижі 1855 та Брюсселі 1857. Від 1861 — старший будівельний інспектор, від 1867 — член мистецького відділу міністерства культури.

У творчому й діловому партнерстві з А. Зікардом фон Зікардсбургом перший відповідав за технічні й організаційні питання, а Ван дер Нюль — за художньо-естетичні якості творів архітектури, їхній декор, оздоблення тощо. Крім унікальних об’єктів вони також будували багатоквартирні будинки, школи, громадські лазні тощо.

Ван дер Нюль (разом із А. Зікардом фон Зікардсбургом):

є основоположником Віденської архітектурної школи 2-ї половини 19 ст., яка базувалася на принципі свободи художнього самовираження і дала світові багатьох видатних архітекторів (зокрема О. К. Вагнера);
розробив реалізовану містобудівну концепцію реконструкції центральної частини м. Відня, розпланування і забудови Рінштрасе (вигравши міжнародний архітектурний конкурс);
створив архітектурний стиль Рінгштрасе як дещо еклектичний (див. Еклектика) віденський варіант загальноєвропейського історизму на основі неоренесансу із включенням елементів інших історичних стилів (ця стилістика стала впливовою у більшості країн Центральної, Східної та Південної Європи — у Болгарії, на півночі Італії, у південних землях Німеччини, в Румунії, Сербії, Словаччині, Словенії, Угорщині, Україні, Хорватії, Чехії), при цьому обидва архітектори підтримували міжнародно відкриту, вільну концепцію Gesamtkunstwerk (цілісного твору мистецтва), вільного від домінування однієї конкретної стилістики (такий підхід виявився особливо привабливим для 20 ст.);
створив перший взірець стилю Рінгштрасе — споруду оперного театру у м. Відні, яку тепер вважають однією з кращих у світі.

Право на проєктування споруди театру архітектори вибороли на архітектурному конкурсі. Це мала бути перша настільки монументальна споруда на Рінгштрасе, а попереднього досвіду будівництва театру таких великих розмірів ще не було. Місце розташування визначено у центральній частині Рінгштрасе поряд з майбутнім Новим Гофбургом (див. Гофбург, Імператорський форум у Відні). Проте, виправляючи помилку, якої припустилося Імперське будівельне управління, рівень вулиці перед фасадом театру під час будівництва його підняли на 1 м угору попри протести обох архітекторів. Унаслідок цього змінилися пропорції і споруда візуально ніби вгрузла у землю. Цей недолік помітили й розкритикували: незавершену споруду називали «проваленою картонною коробкою» і «архітектурним Кеніґґрецом» (нещодавно програна австрійською армією битва під Кеніґґрецом 03.07.1866 зумовила перемогу Пруссії в австро-прусській війні 1866). Імператор Франц Йосиф І у присутності журналістів необачно пожартував, назвавши споруду «скринькою, що затонула», і це потрапило в газети. Після самогубства Ван дер Нюля 04.04.1868, хворий на туберкульоз А. Зікард фон Зікардсбург змушений був припинити лікування й узятися до справи, яка виявилася йому не під силу й 11.06.1868 він помер. Після цих подій Франц Йосиф І до кінця життя більше ніколи не висловлював своїх думок щодо творів архітектури й мистецтва. Це сприяло безперешкодному розвитку новаторських тенденцій у різних видах і жанрах мистецтва Австро-Угорщини.

Серед найзначніших творів (більшість у м. Відні):

інтер’єр парафіяльного костелу в Альтлерхенфельді (7-му районі міста) 1848–1861;
архітектурна частина пам’ятників ерцгерцогу К. Габсбург-Лотрінгену і принцу Євгенію Савойському на площі Героїв 1857–1859;
архітектурна частина пам’ятника фельдмаршалу Ф. Л. фон Вельдену у м. Граці 1859.

У співавторстві з А. Зікардом фон Зікардсбургом:

фонтан «Ангел-хранитель» 1843–1846;
Карлтеатр 1846–1847 (не збережено);
купальні «Римські терми» у м. Бадені біля м. Відня 1847–1848;
Арсенал 1849–1856;
проєкт розпланування і забудови Рінгштрасе 1858–1859;
оперний театр 1860–1869;
палац графа Ларіш-Менніха 1867–1868.

Визнання

Лицар ордена Залізної Корони 3-го класу зі спадковою нобілітацією (посвяченням у лицарі) 1857.

Орден Імператора Франца Йосифа І (Командорський хрест).

Е. Ван дер Нюля поховано у почесній могилі на Центральному кладовищі м. Відня. Вулицю у м. Відні названо на його честь, а портрет встановлено в інтер’єрі Віденського оперного театру. На будинку, в якому містилося архітектурне бюро обох архітекторів, установлено меморіальну таблицю. Його витвори у м. Відні є складниками пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Відня історичний центр».

Додатково

Попри те, що Яків Ван дер Нюль офіційно визнав батьківство, Едуарда вважали позашлюбним сином австрійського фельдмаршала барона Ф. Л. фон Вельдена. Той постійно підтримував архітектора, зокрема, складав протекції в отриманні великих державних замовлень (найперше від військового міністерства на спорудження Арсеналу у Відні). Е. Ван дер Нюль створив 1859 архітектурну частину пам’ятника фон Вельдену у м. Граці, де фельдмаршал мешкав наприкінці життя, помер і похований.
Оперний театр відкрито через рік після смерті його авторів 25.05.1869 оперою В. А. Моцарта «Дон Жуан» у присутності імператора Франца Йосифа І. Він нагородив усіх учасників будівництва — від керівників до слюсарів, які монтували інженерне обладнання. Тоді ж міністр внутрішніх справ Австро-Угорщини від імені й за дорученням імператора висловив удовам обох архітекторів «найглибший жаль» щодо творців, яким не судилося побачити завершення їхнього шедевра.

Джерело

UNESCO World Heritage Centre: Historic Centre of Vienna // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/1033

Література

Hoffmann H., Krause W., Kitlitschka W. Das Wiener Opernhaus. Wiesbaden : Verlag Steiner, 1972. 473 s.
Кілессо Т. Відень // Пам’ятки України: історія та культура. 1997. № 3. С. 2–7.
Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 185–192.
Vienna: Art and Architecture. Vienna : H. F. Ullmann, 2008. P. 144–215.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Ван дер Нюль, Едуард // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ван дер Нюль, Едуард (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.03.2026