Біотероризм

Біотерори́зм (від біо... та тероризм), біологі́чний терори́зм — злочини, які вчиняють з терористичною метою із застосуванням засобів біологічного ураження (біологічної зброї чи її компонентів). Вид технологічного тероризму.

Історична довідка

Перше застосування біотерористичних методів ведення війни на території сучасної України датовано 1346 під час облоги ханом Джанібеком м. Кафа (тепер м. Феодосія). За наказом хана трупи людей і тварин, які померли від бубонної чуми, було закинуто за міський мур, що спричинило епідемію серед захисників і цивільного населення міста. Із портів Середземномор’я чума поширилась всією Європою і забрала життя близько 25 млн осіб, що на той час становило близько 10 % населення Землі. У 20 ст. навмисне розповсюдження інфекцій було застосовано до українських військових формувань, які вели національно-визвольну боротьбу. Після початку боїв Української галицької армії (УГА) із армією Галлера (див. Галлер, Юзеф) улітку 1919 серед вояків УГА спалахнула епідемія тифів. Від черевного й висипного тифів, а також поворотного тифу тоді загинуло понад 25 тис. вояків УГА. Причиною цього вважають поширення високовірулентних (див. Вірулентність) зразків збудників тифів, викрадених з Інституту Пастера (науково-дослідна установа у м. Парижі, Франція) спецслужбами противника.

Упродовж 1943–1947 до використання біологічних засобів ураження нерідко вдавалися підрозділи Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР (див. НКВС) з метою придушення опору Української повстанської армії (УПА). Наприклад, задокументовані випадки поширення агентурою НКВС навесні 1946 у селах Прикарпаття, куди заходили вояки УПА, платтяних вошей — переносників збудника епідемічного висипного тифу. Для запобігання епідемії Український Червоний Хрест УПА розпочав вакцинацію, закуповуючи вакцини, зокрема й на чорному ринку (див. Економіка тіньова). Отримавши цю інформацію, НКВС вдався до випуску в нелегальний обіг препаратів з високопатогенними (див. Патогени) збудниками під виглядом вакцин від тифу. Внаслідок цього кількадесят вояків УПА загинуло.

Перший офіційно зафіксований акт біологічного тероризму (див. Акт терористичний) відбувся 1972 у штаті Орегон (США). Члени радикальної студентської організації були затримані під час спроби розпилити з літака збудників дифтерії, черевного тифу та дизентерії.

У вересні 1984 очільники релігійної секти «Культ Раджніша» заради впливу на результати місцевих виборів у штаті Орегон (США) вдалися до обмеження участі певної кількості виборців через зараження їх збудниками сальмонельозу. Зловмисники інфікували салат-бари в кількох ресторанах м. Даллас бактеріями роду сальмонела, зокрема Salmonella typhimurium. Унаслідок цих дій 751 людина захворіла, а 45 були госпіталізовані.

Для захисту від біологічного тероризму 1989 у США було ухвалено закон про боротьбу з тероризмом із застосуванням біологічної зброї (англ. Biological Weapons Anti-Terrorism Act). Уперше цей закон застосовано 1991 до членів Ради Патріотів Міннесоти (англ. The Minnesota Patriots Council) за наміри використати рицинову отруту проти окремих діячів державних.

На початку 1990-х послідовники неорелігійного руху Аум Сінрікьо в Японії намагалися здійснити широкомасштабні атаки з використанням ботулінічного токсину (основного чинника патогенності бактерії-збудника ботулізму) та збудника сибірки. Терористи вдалися до виділення та поширення цих двох патогенних агентів, зокрема через розпилення ботулінічного токсину з транспортних засобів за допомогою спеціальних пристроїв. Мішенню стали будівлі військово-морської бази США у м. Йокосука, імператорський палац та урядові будівлі, однак жодних жертв офіційно не було зареєстровано. Розпилення агента, який містив збудників сибірки, з даху будинка штаб-квартири цього руху в м. Токіо також було безуспішним, адже одержаний зловмисниками штам бактерій виявився авірулентним (див. Авірулентність).

Восени 2001, за тиждень після терористичних актів 11 вересня, скоєних ісламістською організацією «Аль-Каїда», США зазнали чергової терористичної атаки з використанням листів зі спорами збудника сибірки. Перші 5 листів були адресовані новинним агенціям (ABC News, CBS News, NBC News і New York Post, American Media), ще 2 листи — сенаторам-демократам [див. Сенат США, Демократична партія (США)]. На сибірку захворіли співробітники агенцій, поліцейські та поштові службовці. Всього на початку листопада 2001 у США було зареєстровано 22 випадки зараження людей сибіркою: у 12 осіб розвинулась шкірна форма, у 10 — легенева; п’ятеро хворих на легеневу форму сибірки померло. Підтверджено, що принаймні 17 будівель були контаміновані (див. Контамінація) ендоспорами збудника сибірки, на їх знезараження було витрачено близько 320 млн доларів США. Федеральне бюро розслідувань встановило, що доступ до бактеріального штаму збудника сибірки, який містився в листах, мав науковий співробітник лабораторії Форт Детрік (Військовий медичний науково-дослідний інститут інфекційних захворювань у м. Фредерік, штат Меріленд, США). За висновками ФБР, своїми діями науковець хотів привернути увагу до вакцини, яку він розробляв.

Характеристика

Біотероризм включає як біотерористичний акт, так і погрозу, організацію, підготовку, матеріально-технічне, фінансове та інше забезпечення чи підбурювання до вчинення таких дій, спрямованих на залякування населення, з метою спонукання конкретних інституцій чи осіб до вчинення або відмови від вчинення певних дій, руйнування правопорядку чи спричинення біологічної катастрофи.

Цілями біотерористичного акту можуть бути як люди (конкретні публічні особи; група осіб, об’єднана за релігійною, етнічною, професійною чи іншою ознакою; невизначене коло випадкових людей), так і тварини чи рослини, зокрема сільськогосподарські.

Біологічну зброю або її компоненти в терористичному акті задіюють у різний спосіб: розпилення аерозолю, контамінація тварин, води, продуктів харчування, медичних препаратів тощо. Патогенні агенти поширюють з використанням аерозольних генераторів, шляхом вивільнення (унаслідок вибуху боєприпасу, скиду з літака чи безпілотного літального апарата тощо) зі спеціальних контейнерів у довкілля заражених на хвороботворні організми комах, кліщів, гризунів та інших переносників інфекцій.

Найвірогіднішими місцями біотерористичного акту є об’єкти масового скупчення людей: станції метрополітену, вокзали залізничні, автостанції, аеропорти, торгові центри, місця громадського харчування, спортивні зали, стадіони закритого типу, будинки відпочинку, місця дислокації особового складу військ, дільниці виборчі тощо. Руйнування об’єкта, в якому зберігаються штами високопатогенних мікроорганізмів, може бути біотерактом. Найвищий рівень загрози біотерористичних актів характерний для об’єктів з розгалуженою системою вентиляції, передусім станцій метрополітену. Такі умови сприяють надшвидкому поширенню навіть невеликої кількості патогенів у формі аерозолю (в межах станції та довкола неї), що супроводжується інфікуванням десятків тисяч людей. Для запобігання актів біотероризму в метрополітені встановлюють спеціальні датчики, призначені якомога раніше зафіксувати початок біологічної атаки. До прикладу, в США метро обладнене саме такими датчиками для швидкого реагування на біотерористичні загрози.

Засоби біологічного ураження

Головною відмінністю біотероризму від інших терористичних злочинів є застосування засобів біологічного ураження. Їхня дія ґрунтується на хвороботворних властивостях мікроорганізмів, здатних інфікувати організми людей, тварин і рослин та спричиняти масові захворювання, або ж токсинів, здатних викликати масові отруєння. До засобів біологічного ураження відносять:

• традиційні патогени (особливо небезпечні бактеріальні, вірусні та грибкові інфекції), потужні білкові токсини бактеріального і рослинного походження;
• генетично модифіковані патогени (бактерії, стійкі до антибіотиків; бактерії і віруси підвищеної патогенності, стійкі в навколишньому середовищі та в аерозолях, зі зміненими антигенними властивостями тощо);
• штучні генетичні конструкції, які викликають патологічний стан [[[Молекула|молекули]] дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), що продукують білкові токсини або білки-репресори; малі регулятивні рибонуклеїнові кислоти (РНК), що вибірково перешкоджають синтезу функціонально важливих білків; інфекційні білки, що негативно впливають на процес утворення правильної просторової структури функціонально важливих для організму білків тощо].

=Регулювання поширення засобів біологічного ураження

У 1972 була відрита для підписання, а в 1975 набула чинності Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення (КБТЗ, підписана Українською РСР 1972, ратифікована 1975). Цей міжнародний договір не містить переліку патогенів і токсинів можливих до використання як біологічної зброї. У 1985 за ініціативи Австралії створена неофіційна група держав-учасниць КБТЗ (так звана «Австралійська група») для узгодження міжнародного режиму контролю експортного за передачею товарів військового призначення або товарів подвійного використання. У 2015 ця група узгодила відповідні переліки збудників захворювань людини, тварин і рослин для здійснення експортного контролю. Україна як член цього міжнародного режиму у 2018 запровадила ці списки на національному рівні, зокрема перелік патогенів (вірусів, бактерій, токсинів або їхніх компонентів, грибів), небезпечних для людей, тварин і рослин, міститься у розділі 1 (підрозділи 1C351 і 1C354) Єдиного списку товарів подвійного використання. Наприклад, до патогенних вірусів, які можуть бути використані як біологічна зброя, віднесено збудників сказу, пташиного грипу, тропічної лихоманки Денге, геморагічної лихоманки Ебола, ящуру, віспи мавп, коронавірус тяжкого гострого респіраторного синдрому (див. Коронавіруси, Коронавірусна інфекція) та інші; до патогенних бактерій — збудники сибірської виразки, бруцельозу, ботулізму, сапу, Ку-лихоманки, туляремії, лептоспірозу, чуми, холери тощо; до токсинів та їхніх компонентів — ботулінічні токсини, рицин, конотоксин, абрин, модецин та інші.

Фахівці Центру контролю за інфекційними захворюваннями в м. Атланті (США) виокремили понад 40 видів патогенних агентів (вірусів, бактерій, грибів і токсинів) із високою біологічною небезпекою для людей і тварин, які можуть бути використані для скоєння біотерористичного акту. Ці патогенні агенти залежно від їхнього потенціалу шкодочинності розподілено на три категорії: A, B і C. До категорії A належать найнебезпечніші біологічні патогенні агенти, здатні легко поширюватися чи передаватися від людини до людини, спричинювати високу смертність або значний вплив на громадське здоров’я. Ці патогенні агенти загрожують безпеці національній і потребують спеціальних заходів для забезпечення готовності державної системи охорони здоров’я. До цієї категорії відносять контагіозні (див. Контагіозність) інфекції (віспа натуральна, сибірська виразка, чума, ботулізм, туляремія); філовіруси геморагічних лихоманок Ебола і Марбург; аренавіруси (лихоманка Ласса та аргентинська геморагічна лихоманка тощо).

Категорія B об’єднує патогенні агенти, які поширюються з помірною швидкістю і здебільшого спричиняють меншу захворюваність і смертність, але вимагають посиленої діагностики та епідеміологічного нагляду. До катеогрії Б відносять збудників бруцельозу, сапу, Ку-лихоманки; альфавіруси, які викликають венесуельський, східний та західний енцефаломієліт коней; токсин рицину; епсилон-токсин (виділяє збудник газової гангрени); стафілококовий ентеротоксин В, що є збудником гострих харчових отруєнь людини тощо.

До категорії C відносять нові патогени, перспективні для використання з терористичною метою у зв’язку з їхньою доступністю, нескладним виробництвом, значним потенціалом у досягненні високих рівнів захворюваності та смертності. До цієї категорії належать хантавіруси, віруси Ніпа, кліщового енцефаліту та геморагічних лихоманок, полірезистентні мікобактерії туберкульозу тощо.

Наслідки біотерористичного акту

Акт біотероризму, крім шкоди життю і здоров’ю, зумовленої безпосереднім впливом засобів біологічного ураження, тягне за собою негативні соціально-політичні наслідки: паніку, масові психози, деморалізацію населення, може викликати масові заворушення аж до спроб повалення законної влади.

Біотерористичний акт може спричинити кризу системи охорони здоров’я, внаслідок зараження і загибелі або тривалої непрацездатності медичного персоналу, неспроможності закладів охорони здоров’я надавати медичну допомогу всім інфікованим пацієнтам; створити демографічні проблеми, пов’язані з відтоком населення за кордон.

Біотерористичні атаки завдають державі суттєвих економічних збитків, зумовлених тимчасовою втратою працездатності частиною населення, загибеллю сільськогосподарських тварин і рослин, продовольчою кризою, дискредитацією країни на світовому ринку як постачальника сільськогосподарської продукції, витратами на проведення протиепідемічних, протиепізоотичних, карантинних та інших заходів тощо.

За даними експертів Центру контролю за інфекційними захворюваннями в м. Атланта (США), загальні витрати, пов’язані з інфікуванням 100 тис. людей збудником сибірки (за легеневої форми хвороби), становитимуть 26,2 млрд доларів США; туляремії — 5,5 млрд доларів США; бруцельозу — 579 млн доларів США.

Детермінанти біотероризму

Скоєнню біотерористичних дій сприяють наступні чинники:

• зростання значущості біотехнології, фармакології, біомедицини і як наслідок цього — збільшення кількості фахівців, які з фінансових, ідеологічних або інших мотивів можуть погодитися взяти участь у створенні засобів біологічного ураження;
• постійне розширення доступу до інформації про наукові досягнення, пов’язані з патогенними агентами (культивування вірусів, виділення токсинів тощо), якими можуть скористатися зловмисники з терористичною метою;
• суттєві переваги біологічної зброї в порівнянні з іншими видами зброї масового ураження: доступність, низька вартість, легкість використання, простота у виготовленні (можливість підпільного синтезу необхідних для використання кількостей за наявності мінімальної за площею і технічним оснащенням лабораторної бази); зручність у зберіганні й транспортуванні;
• можливість прихованого застосування засобів біологічного ураження і легендування біотерористичних актів під природні спалахи інфекційних захворювань;
• можливість безпечно залишити місце вчинення біотерористичної атаки, адже її результати стають відомими після завершення інкубаційного періоду;
• висока ефективність досягнення терористичних цілей (біологічна атака викликає масовий параліч волі, страх, паніку, адже суспільство ні технічно, ні психологічно не готове до актів біотероризму).

Ознаки міжнародного тероризму

Відповідно до положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (2003), суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов’язані із застосуванням чи загрозою застосування біологічної зброї, здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей належать до міжнародного тероризму. Біологічний тероризм визнають міжнародним за наявності будь-якої з ознак:

• цілі, оголошені лідерами терористів, стосуються не однієї країни;
• терористичні дії загрожують системам міжнародних наземних, повітряних чи морських комунікацій;
• терористи користуються матеріальною та іншою підтримкою з-за кордону;
• терористичну діяльність планують чи готують в одній країні, а реалізують в іншій або одразу на території кількох держав;
• потерпілими від терористичних дій є особи фізичні чи особи юридичні інших країн, офіційні дипломатичні представники чи службовці міжнародних організацій;
• наслідками терористичних дій є шкода, завдана декільком країнам, або біологічна катастрофа на території декількох країн.

Міжнародні механізми протидії

Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення зобов’язує держави не розробляти, не виготовляти, не накопичувати, не купувати, не зберігати будь-яким чином мікробіологічні або інші біологічні агенти чи токсини, яким би не було їх походження або метод виробництва, таких їх видів і в таких кількостях, які не призначені для профілактичних, захисних або інших мирних цілей.

Глобальна контртерористична стратегія Організації Об’єднаних Націй (ухвалена 2006) містить такі заходи з протидії тероризму, включно з біотероризмом:

• створення єдиної бази даних про біологічні інциденти як доповнення до всесвітньої бази даних Інтерполу про біологічні злочини;
• ведення боротьби з контрабандним (див. Контрабанда) перевезенням хімічних, біологічних, радіологічних та ядерних матеріалів;
• забезпечення відмови від використання досягнень біотехнології в терористичних цілях;
• удосконалення прикордонного контролю і митного контролю з метою запобігання і виявлення незаконного обігу хімічної зброї, біологічної, радіологічної і ядерної зброї та матеріалів;
• покращення координації під час планування заходів реагування на терористичний напад з використанням хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної зброї або матеріалів.

У 2007 Управлінням ООН з питань роззброєння на виконання цих положень Глобальної стратегії було створено базу даних про біологічні інциденти (Bio-incident Database). Низку функцій у сфері боротьби з біотероризмом покладено безпосередньо на Інтерпол, на виконання яких організацією розроблено відповідне Керівництво: «Завчасне планування заходів готовності і реагування на випадки біотероризму». Керівництво передбачає такі заходи:

• збір, накопичення та оцінку інформації, яка дозволяє встановити рівень загрози біотероризму в країнах-учасницях, а також стан справ з правового регулювання боротьби з біотероризмом на національному рівні;
• інформування країн-учасниць про біотерористичні загрози;
• проведення конференцій та семінарів з питань боротьби з біотероризмом;
• навчання національних кадрів способам і методам розкриття злочинів, пов’язаних з біотероризмом.

У складі Інтерполу 2005 створено Комітет по боротьбі з біотероризмом, на який покладено вирішення цих завдань. Для протидії біотероризму у жовтні 2001 Європейським Союзом було створено Комітет з безпеки охорони здоров’я, до складу якого увійшли представники міністрів охорони здоров’я. З метою посилення спроможностей систем охорони здоров’я в державах-членах ЄС Комітет з безпеки охорони здоров’я узгодив програму співпраці з питань готовності та реагування на атаки біологічними та хімічними агентами під назвою «BICHAT» (Biological and Chemical Agent Attacks), головними компонентами якої стали:

• створення механізму оповіщення та обміну інформацією;
• створення можливостей для виявлення та ідентифікації біологічних і хімічних агентів, які можуть бути використані для атак;
• формування бази даних про запаси ліків і медичні послуги та резервної бази для надання ліків та спеціалістів охорони здоров’я у разі нападу;
• розроблення правил і поширення рекомендації щодо реагування на напади з точки зору охорони здоров’я і координації реагування ЄС та зв’язків із третіми державами та міжнародними організаціями.

У ЄС також створено механізм оповіщення і обміну інформацією щодо протидії біологічному та хімічному тероризму. Система цілодобового оповіщення під назвою «RAS-BICHAT» функціонує з червня 2002 для аналізу повідомлень про інциденти, що пов’язані з навмисним викидом біологічних та хімічних агентів з метою заподіяння шкоди, а також для створення можливостей виявлення та ідентифікації біологічних і хімічних агентів, які можуть бути використані для атак. Функції раннього виявлення біологічних та хімічних агентів і розпізнавання випадків ураження в ЄС виконують органи й установи охорони здоров’я, які відповідають за систему готовності та реагування на атаки біологічних і хімічних агентів. Своєчасне виявлення біологічних і хімічних агентів, які можуть використовуватися з метою біотероризму, забезпечено встановленням ефективного нагляду, ознайомленням клініцистів із сиптомами, на які слід звертати увагу, розповсюдженням інструкцій з ведення справ, запровадженням ефективних заходів для оперативного сповіщення органів, що відповідають за збір та оцінку епідеміологічної інформації, координацією заходів громадського здоров’я.

В Україні

Спеціальних законодавчих актів, які б стосувалися боротьби з біологічним тероризмом, в Україні немає. Правовими засадами забезпечення протидії такому виду злочинів є нормативні акти у сферах боротьби з тероризмом, нерозповсюдження зброї масового знищення та забезпечення біологічної безпеки України. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» визначає Службу безпеки України головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю, включно з біотероризмом. До системи державних органів, які за своїми функціями залучені до протидії біологічному тероризму, відносяться Кабінет Міністрів України, Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, Міністерство охорони здоров’я України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Національна поліція України, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба), Державна служба фінансового моніторингу України, Державна служба експортного контролю України.

Джерела

• Конституція України: станом на 15 січня 2021 р. Харків : Право, 2021. 72 с.
• Кримінальний кодекс України: станом на 12 січня 2021 р. Харків : Право, 2021. 268 с.
• Про національну безпеку України: Закон України № 2469-VIII від 21 червня 2018 р. // Відомості Верховної Ради України. 2018. № 31. Ст. 241. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text
• Про боротьбу з тероризмом: Закон України № 638-ІV від 20 березня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 25. Ст. 180. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15#Text
• Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення: Закон України № 361-ІX від 6 грудня 2019 р. // Відомості Верховної Ради України. 2020. № 25. Ст. 171. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20#Text
• Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання: Закон України № 549-ІV від 20 лютого 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 23. Ст. 148. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/549-15#Text
• Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року: Закон України № 2697-VIII від 28 лютого 2019 р. // Відомості Верховної Ради України. 2019. № 16. Ст. 70. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text
• Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України № 1645-III від 06 квітня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. 2000. № 29. Ст. 228. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#Text
• Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів: Закон України № 1103-V від 31 травня 2007 р. // Відомості Верховної Ради України. 2007. № 35. Ст. 484. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1103-16#Text
• Про систему громадського здоров’я: Закон України № 2573-IX від 06 вересня 2022 р. // Відомості Верховної Ради України. 2023. № 26. Ст. 93. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2573-20#Text
• Про схвалення Стратегії забезпечення біологічної безпеки та біологічного захисту за принципом «єдине здоров’я» на період до 2025 року та затвердження плану заходів щодо її реалізації: Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1416-р від 27 листопада 2019 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1416-2019-%D1%80#Text
• Міжнародні правила охорони здоров’я (2005 р.). 2-ге вид. Київ : Центр імплементації міжнародних медико-санітарних правил в Україні, 2016. 88 с. URL: https://iris.who.int/bitstream/handle/10665/43883/9789663836911-ukr.pdf
• Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 жовтня 2021 року «Про Стратегію біобезпеки та біологічного захисту»: Указ Президента України № 668/2021 від 17 грудня 2021 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/668/2021#Text
• Про затвердження Порядку оцінки рівня небезпеки впливу біологічних агентів на працівників та Єдиного переліку біологічних агентів, які становлять або можуть становити небезпеку для здоров’я людини: Наказ Міністерства охорони здоров’я України № 365 від 22 лютого 2023 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0652-23
• Convention on the Prohibition of the Development, Production and Stockpiling of Bacteriological (Biological) and Toxin Weapons and on their Destruction, Opened for Signature at London, Moscow and Washington on 10 April 1972 // International Humanitarian Law Databases. URL: https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/bwc-1972
• The International Biorisk Management Standard (CWA 15793:2008) // CEN. URL: www.cen.eu/CENORM/sectors/technicalcommitteesworkshops/workshops/ws31.asp
• The United Nations Global Counter-Terrorism Strategy. URL : https://www.un.org/counterterrorism/un-global-counter-terrorism-strategy

Література

1. Hamburg M. A. Bioterrorism: Responding to an Emerging Threat // Trends in Biotechnology. 2002. Vol. 20. Is. 7. P. 296–298.
2. Riedel S. Biological Warfare and Bioterrorism: a Historical Review / Baylor University Medical Center Proceedings. 2004. Vol. 17. No. 4. P. 400–406.

Андрейчин М. А., Копча В. С. Біотероризм: медична протидія. Тернопіль : Укрмедкнига, 2005. 300 с.

1. Грек А. М., Сакун О. В., Іксариця В. В., Бєлих І. А., Батуров В. А. Біологічна небезпека (учора, сьогодні, завтра) // Сучасні проблеми токсикології. 2012. № 2. С. 17–27.
2. Курзова В. В. Актуальні питання правового регулювання міжнародного співробітництва України в сфері боротьби з біотероризмом // Митна справа. 2013. № 6. С. 34–43.
3. Сибірна Р. І., Сибірний А. В. Проблеми боротьби із загрозою біотероризму в Україні // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. 2016. Vol. 1. № 837(9). С. 495–499.
4. Ніколаєнко Н. В. Біологічна зброя як зброя терору сучасного світу // Мультиверсум. Філософський альманах. 2018. Вип. 3–4 (165–166). С. 67–75.
5. Кравчук М. Ю. Адміністративно-правове забезпечення протидії біотероризму: теоретичний аспект / під заг. ред. В. І. Курила. Київ : Магістр-ХХІ сторіччя, 2019. 287 с.
6. Требін М. П. Біологічний тероризм: проникнення в сутність // Вісник національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого: філософія, філософія права, політологія, соціологія. 2020. Т. 2. № 45. С. 116–129.
7. Elyasa Y. Bioterrorism: the Development and its Regulations According to the International Law // Lampung Journal of International Law. 2021. Vol. 3. No. 1. P. 29–40.
8. Величко М. В., Коваленко Т. О., Салагор І. М. та ін. Правове забезпечення біологічної безпеки та біологічного захисту в Україні. Чернівці : Друк Арт, 2024. 280 с.

Автор

О. В. Шамсутдінов

Покликання на цю статтю: Шамсутдінов О. В. Біотероризм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біотероризм (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.11.2025