Агентура


Агенту́ра

Агенту́ра (нім. Agentur, від лат. agent (agentis) — діючий, чинний) — сукупність агентів, які підпорядковані певному оперативному підрозділу чи органу і виконують загальні завдання (наприклад, ведення розвідки чи контррозвідки, боротьба зі злочинністю, охорона безпеки суспільства, держави, вищих посадових осіб тощо). Називають ще агентурною мережею.

У діяльності поліцейських органів царської Росії агентуру поділяли на внутрішню і зовнішню. Внутрішня перебувала на постійному грошовому утриманні поліції та проводила інформаційно-пошукову роботу серед осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів. Зовнішня агентура — штатні працівники (філери), що вели візуальне спостереження і контроль за діями осіб, які перебували на обліку в поліції.

Після розвалу Російської імперії (1917) на території України у зв’язку зі збільшенням рівня злочинності, дезертирства, спекуляції та інших правопорушень почали створювати оперативно-розшукові підрозділи міліції (карного розшуку), які запобігали злочинам та розкривали їх за допомогою таємної агентури та візуального спостереження. Для цього в містах і на великих залізничних станціях були організовані місця з агентурними можливостями («малини») під виглядом їдалень, закусочних, чайних та ін. Водночас агентуру створювали в оперативних підрозділах НКВС-НК-ВНК-ДПУ-ОДПУ-МДБ-КДБ України. Історія агентури свідчить про позитивне та негативне її використання. Зокрема, у боротьбі з кримінальною злочинністю агентура відігравала одну з важливих ролей. Водночас репресивні органи використовували агентуру для переслідування за політичну чи ідеологічну діяльність, національну самосвідомість, релігійні погляди тощо.

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992) термін «агентура» не визначає, але наділяє відповідні оперативні підрозділи правом таємно укорінюватися в злочинну групу, здійснювати візуальне спостереження, виявляти сліди тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або скоєння такого злочину. Для цієї роботи передбачені оперативно-розшукові засоби, зокрема, за допомогою таємних штатних працівників та осіб, залучених до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності.

Література

  1. Пиджаренко А. История и тайны уголовного и политического сыска. Киев, 1994.
  2. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917–1953. Кн. 1–2. Київ, 1994.

Автор ВУЕ