Бухари історичний центр

Бухари́ істори́чний центр (англ. Historic Centre of Bukhara) — найповніший зразок середньовічного міста в Центральній Азії, пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 1993) в м. Бухарі (Узбекистан).

Історична довідка

Бухара була важливим економічним і культурним центром Центральної Азії. У 8 ст. стала регіональним осередком влади Халіфату. Культурний шар Бухари перевищує 20 м.

Характеристика

Складники історичного центру Бухари:

  • Мавзолей Саманідів — найстаріша споруда міста. Збереглася гробниця кубічної форми, з обпаленої цегли, вкрита купольним дахом (збудована 868). Саманіди (819–999) домінували в регіоні спочатку як намісники багдадських халіфів, від 875 — як самостійні правителі.
  • Цитадель Арк, зведена на насипному пагорбі, посідає центральне місце в архітектурному ансамблі Бухари. З її спорудження розпочалася історія міста (не пізніше 4 ст. до н. е.). На середину 1 тис. Арк — фортеця, оточена глинобитними стінами з двома брамами. Всередині був палац правителя та суміжні приміщення. Після ісламського завоювання (8 ст.) за східними воротами фортеці на місці могили засновника Бухари іранського царя Сіявуша було зведено мечеть. Арк неодноразово руйнували й відбудовували. У 1920 під час штурму Бухари червоними військами — майже знищили. У 2010-х розпочато реконструкцію Арку, відбудовано мури та західну браму.
  • Поряд розташований головний майдан Старої Бухари — площа Регістан, оточена мечетями та медресе, сплюндрованими в радянські часи. Збереглася купольна п’ятнична мечеть Боло-хауз («Дитяча водойма»), споруджена у 18 ст., доповнена дерев’яними колонами наприкінці 19 ст. Біля її підніжжя є басейн для ритуальних обмивань (хауз), від чого походить назва мечеті.
  • Західніше Боло-хауз стоїть збудований у 12 ст. (за іншими даними 14 ст.) мавзолей Чашмаї-Айюб («Джерело Айюба») — двокупольна анфіладна гробниця пророка Айюба (біблійний Іов). Коли Бухару накрила посуха, з місця, куди Айюб ударив посохом об землю, забило джерело, яке врятувало місто від спраги. По смерті Айюба над джерелом спорудили мазар із сирцевої цегли. На 2021 тут розміщено Музей води (висвітлює розвиток системи водопостачання Бухарської оази). Вінчають західну околицю Бухари рештки міської брами Таліпоч, зведеної в 16 ст. із цегли-сирцю.
  • Південніше Регістану стоїть суфійська (див. Суфізм) мечеть зодчого Ходжі Зайнуддіна (16 ст.), декорована глазурованою (див. Глазур) мозаїкою та квітково-рослинними орнаментами. У її західному крилі розташований мазар Ходжі Зайнуддіна, у прилеглому дворику — хауз.
  • Західніше міститься комплекс «Двох медресе» (Кош-медресе): 1) медресе Модаріхон (будівництво 1566–1567) назвали на честь дружини шейбанідського хана Іскандера (1561–1583); 2) медресе Абдулли-хана (споруджене 1588–1590) має імʼя хана Абдулли II (1583–1598) із тої самої династії Шейбанідів (1266–1765). Архітектура обох медресе дзеркально схожа: кожне є цегляною двоповерховою спорудою з арочним фасадом (пештак), прикрашеним кольоровою узорчастою майолікою, орнаментованим кахлем та глазурованою цеглою. Внутрішні приміщення не облицьовані.
  • На схід від Регістану розташована найвища споруда міста (46 м) — «Великий» мінарет Калян, який збудував у 1127 зодчий Усто Бако за наказом караханідського хана Арслана (1102–1130).
  • Комплекс Пої-Калян складається з «Великої» мечеті Калян та медресе Мірі-Араб.

Мечеть Калян — головна п’ятнична мечеть Бухари (вміщує до 12 тис. осіб). Будівництво розпочали за хана Арслана. Нинішній вигляд отримала за правління Мірзи Улуг-бека (1409–1499) із династії Тимуридів (1370–1507). У період правління шейбанідського хана Убайдулли (1487–1540) каліграф мір-шейх Баязид аль-Пуррані виконав епіграфічно-рослинний візерунок фасаду. Мечеть складається з одного головного і трьох менших за розміром склепінчастих айванів та внутрішньої галереї, яка має 208 колон, 288 куполів. Головний хрестово-купольний зал прикрашено епіграфічно-рослинною мозаїкою та глазурованою цеглою, його увінчує купол блакитного кольору на мозаїчному барабані.

Медресе Мірі-Араб («Медресе Арабського Еміра») спорудили на честь перемоги сунітської армії Шейбанідів над шиїтськими військами сефевідського Ірану в битві біля м. Гіждувану (1512) за кошти, отримані від продажу полонених. Добудували 1535–1536. Назвали на честь ханського духовного наставника сеїда Абдулли аль-Ємені Хадрамауті (Абдулли Єменського; дата народження невідома — 1526) — суфійського шейха сунітської школи Накшбандія. Споруда має арочний пештак, прикрашений кахельними мозаїками, доповнений із боків двоярусними лоджіями та напівкруглими баштами. У лівому купольному приміщенні розташована усипальниця (гурхана), у якій серед інших є могили шейха Абдулли Єменського та хана Убайдулли, відзначеного іменним титулом «Муїзз-ад-дін» («Уславлювач віри»). Мірі-Араб — головний ісламський навчальний заклад у регіоні.

  • Медресе Абдуль’азіз-хана збудував зодчий Мухаммед Саліх 1651–1652; споруду назвали на честь хана Абдуль’азіза Мухаммеда (1645–1681) із династії Аштарханідів (Джанідів, 1599–1785). Масштаби будівництва виявилися непідйомними для ханської скарбниці, тож розмірами медресе Абдуль’азіз-хана поступається Мірі-Араб, а його пештак залишився недооблицьованим. У будівлі розташовано музей різьблення по дереву.
  • Медресе Улуг-бека (будівництво завершено 1417) споруджено за проектом архітектора Ісмаїл ібн-Тахир ібн-Махмуд Ісфагані та названо на його честь. Унікальними є мозаїчні облицювальні узори, у яких домінують сюжети астрального характеру. Медресе Абдуль’азіз-хана та Улуг-бека утворюють «здвоєння»-кош.
  • Центральний квартал бухарського Шахрістану — посад, винесено за межі цитаделі, але захищено міськими стінами. До кварталу належать такі споруди:
    • Мечеть Магокі-Аттарі («Яма аптекарів»), яку звели не пізніше 9 ст. Найдавніша мусульманська будівля міста. У її приміщенні функціонує музей килимових виробів.
    • Караван-сарай Нугай спорудили в 16 ст., реконструювали 1720–1721. Сьогодні виконує функцію міського торговельно-готельного центру.
    • Архітектурний ансамбль Ходжа-Гаукушон («Ходжа, що вбиває биків») звели на місці колишньої скотобійні на березі каналу Шахруд на кошти шейха суфійського дервішського ордену ходжагонів Ходжі Абу-Бакра Саїда. Це, зокрема, медресе Гаукушан (1570), п’ятнична мечеть, 20-метровий мінарет Ходжа-Калон («Великий ходжа»), увінчаний купольною ліхтарнею з 12-ма проймами. Ходжу Абу-Бакра Саїда поховано на західній околиці Бухари в некрополі Чор-Бакр («Чотири брати»).
  • Східніше центрального кварталу Шахрістану розміщений головний торговельний майдан — площа Лябі-Хаус («Біля ставу»). Посеред площі є восьмикутний хауз із фонтанами.
    • З півночі на майдан виходить фасад найбільшого в Середній Азії медресе Кукельдаш. Збудовано 1568–1569. Функціонувало як релігійно-освітня установа до закриття в 1920-х. Медресе назване на честь полководця і поета Кульбобо (1534–1598) — молочного брата (кукельдаш) шейбанідського хана Абдулли II. Після реставрацій у ньому розмістили музей класиків таджицької літератури Садриддіна Айні та Джалола Ікрамі (1909–1993).
    • Медресе Надіра диван-бегі звели 1622–1623 за ініціативою ханського скарбничого (диван-бегі) Надіра Мухаммеда (1568–1644). Споруджене як караван-сарай.
    • Третім елементом ансамблю Лябі-Хаус є ханака (суфійська обитель), збудована 1619–1621 за наказом Надіра Мухаммеда. Квадратна у плані споруда з мозаїчним фасадом, арочними бічними проймами та фланговими башточками-гульдаста.
  • Завершальною спорудою східної окраїни Старої Бухари є медресе Чор-Мінор («Чотири мінарети»); збудовано на гроші купця Халіфа Ніяз-кули (друга назва — медресе Халіфа Ніяз-кули) в 1807. Центром цієї архітектурної композиції є крита куполом двоповерхова мечеть, оточена з чотирьох кутів схожими на мінарети (звідси назва) вежами, кожна з яких прикрашена унікальним узорчастим декором.

Південно-західну межу Шахрістану визначає автентична брама міського муру — Каракульські ворота, збудовані за хана Абдулли II. Через м. Каракуль проходив караванний шлях, що поєднував Бухару із західними сусідами.

За східними межами Шахрістану розміщено меморіал фундатора суфійського ордену Накшбандія — Бахауддіна Мухаммеда ібн-Бурхануддіна Мухаммеда аль-Бухарі (Бахауддін Накшбанді, 1327–1390). Він був прихильником спрощення молитовних ритуалів, тому похований у скромному наземному склепі (дахма). 1544 за наказом шейбанідського хана Абдуль’азіза (1540–1550) над могилою збудували мавзолей. У першій половині 18 ст. навколо гробниці звели мінарет і прикрашену блакитним орнаментом мечеть, коло якої склалося медресе. У першій половині 19 ст. комплекс доповнила мечеть, зведена за наказом еміра Сеїда-Насрулли (1827–1860) із династії Мангит (1756–1920).

  • Завершальним елементом Старої Бухари є збудований на рубежі 19–20 ст. в еклектичному стилі східно-західного синкретизму «Палац, подібний до зірок і місяця» (узб. Sitorai Mohi Хоssа Saroyi). Палац спорудили як похідну резиденцію російського царя в разі його можливого візиту в регіон, проте візит не відбувся, і палац став приміською резиденцією бухарських емірів.

Значення

Бухара — найповніший приклад середньовічного міста Середньої Азії, яке зберегло своє планування.

Література

  1. Пугаченкова Г.А. Музей под открытым небом: Архитектурные сокровища Узбекистана. Ташкент: Изд-во литературы и искусства имени Гафура Гуляма, 1981. 304 с.
  2. Бухоро: очиқ осмон остидаги музей. Тошкент : Ғафур Ғулом номидаги Адабиёт ва санъат нашриёти, 1991. 255 p.
  3. Petruccioli A. Bukhara: The Myth and the Architecture. Cambridge : Harvard University ; Massachusets Institute of Technology, 1999. 186 p.
  4. Buxoro Davlat Me'moriy-badiiy muzey-qo'riqxona. Tashkent : Ministry of cultural affairs of the Republic of Uzbekistan, 2004. 223 p.
  5. Gangler A., Gaube H., Petruccioli A. Bukhara, the Eastern Dome of Islam. Stuttgart; London : Axel Menges, 2004. 223 p.

Автор ВУЕ

В. А. Рубель

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Рубель В. А. Бухари історичний центр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бухари історичний центр (дата звернення: 24.09.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
14.09.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ