Бозанкет, Бернард

Бо́занкет, Бе́рнард (англ. Bosanquet, Bernard; 14.06.1848, с. Рок-Голл, графство Нортумберленд, Англія, Велика Британія — 08.02.1923, м. Лондон, Велика Британія) — філософ, політичний мислитель, громадський діяч, один із чільних представників (поряд із Ф. Бредлі) британської школи абсолютного ідеалізму кін. 19 — поч. 20 ст.

Бозанкет, Бернард (Bosanquet, Bernard})
Народження	14.06.1848
Місце народження	Рок-Голл
Смерть	08.02.1923
Місце смерті	Лондон
Alma mater	Оксфордський університет
Місце діяльності	Велика Британія
Напрями діяльності	філософія, громадська діяльність, соціальна робота
Традиція/школа	абсолютний ідеалізм

Життєпис

Походив з родини англіканського священника, був наймолодшим із п’яти братів.

Освіту здобув у Герроу (1862‒1867, одна з найвідоміших і найстаріших британських публічних шкіл, м. Лондон) та Балліол-коледжі Оксфордського університету (1867‒1870). Виявляв особливі успіхи у вивченні класичних мов (відзнака першого ступеня, 1868), гуманітарних студіях (відзнака першого ступеня, 1870). Під час навчання у коледжі захопився ідеями німецької ідеалістичної філософії (див. у статті Класична німецька філософія).

1881 переїхав у м. Лондон, присвятив себе громадській і соціальній роботі, зокрема освіті дорослих, участі у благодійних і наукових товариствах, публікував філософські праці. Від 1881 і до кінця життя співпрацював з Товариством благодійної допомоги ( англ. Charity Organization Society): член ради, заступник голови (1901–1915), голова товариства (1916–1917). Долучився до організації роботи Школи соціології та соціальної економіки (з 1912 включена до Лондонської школи економіки й політичних наук). Віцепрезидент (1888) і президент (1894–1898) Арістотелівського товариства.

У 1903‒1908 — професор моральної філософії Сент-Ендрюського університету в Шотландії. 1911‒1912 виступив з Гіффордськими лекціями в Единбурзькому університеті.

Після виходу у відставку зосередився на філософському письменництві, брав участь у громадській та соціальній роботі.

Погляди і праці

Цікавився широким колом філософських проблем, залишив праці в царині метафізики, логіки, естетики, етики, політичної та соціальної філософії, психології тощо. Був автором і редактором понад 20 книг і близько 150 статей. Вважав, що головним джерелом його ідей стала філософська творчість Г. Гегеля, І. Канта, Ж.-Ж. Руссо та спадщина античної філософії (особливо Платон). Істотний вплив здійснили погляди сучасників: професора моральної філософії Т. Г. Гріна (1836–1882; Велика Британія); колеги Ф. Бредлі. Філософські погляди Бозанкета значною мірою були реакцією на тогочасну англо-американську філософію: емпіризм (Д. Г’юм), матеріалізм і утилітаризм (Дж. Бентам, Дж. С. Мілль) та еволюціонізм (Г. Спенсер).

Логіка

Доклав помітний внесок у розвиток логіки (інтерес до цієї царини зберігав упродовж всього життя): праці «Знання і реальність. Критичний розгляд “Принципів логіки” Ф. Г. Бредлі» (1885), «Логіка, або Морфологія знання» (1888, тт. 1–2), «Засади логіки. Десять лекцій про судження та умовивід» (1895), «Імплікація та лінійний умовивід» (1920) та ін. Критикував арістотелівську силогістику, традиційну формальну логіку (яку вважав допоміжною, надто спеціалізованою дисципліною), протиставив їй ідеалістично потрактовану «універсальну логіку». Розумів останню у широкому сенсі як науку про знання й пізнання, вищий закон (або вищий порядок) досвіду — системну єдність і гармонійну узгодженість, «дух тотальності та послідовності», до якого стремить внутрішня природа розуму. Акцентував когерентний характер (див. Когерентність) істини, неможливість роз’єднання формального та змістовного аспектів мислення. Звідси логіка ставала способом пізнання та організації реальності, практично збігалася з гносеологією та метафізикою як «загальною наукою про реальність». Таку логіку тлумачив як провідний шлях до урозуміння реальності, цінності та свободи.

Метафізика

Засади метафізики близькі до гегельянських. Вагомого значення надавав принципу індивідуальності — здатності індивідуального мислення долати свою обмеженість та осмислювати універсальну єдність сущого.

Пізнання тлумачив як перехід від розрізнених емпіричних даних і найпростіших суджень до осягнення конкретно-всезагальної єдності й несуперечливої системи — Абсолюту. Стрижнем його філософії була ідея про те, що правдива істина і реальність містяться тільки в Цілому — завершеній, виповненій, узгодженій системі, де кожен складник внутрішньо взаємопов’язаний з іншими. Розглядати будь-що абстрактно, вирізнено, відособлено, тобто поза контекстом, без включення в деяку єдність, — означає ігнорувати реальність. Кожний наступний об’єкт пізнання постає як щобільше масштабна, організована та наближена до досконалої системи (Абсолюту) цілісність. Таку систему Бозанкет називав «конкретною універсалією», або «індивідуумом», розглядав її як міру істини, добра та краси. Поняттю Абсолюту надавав етичного та теїстичного тлумачення, використовував його для обґрунтування теорії держави.

Праці з метафізики публікував від 1880-х, найповнішим викладом його думок вважають Гіффордські лекції: «Принцип індивідуальності та цінність» (1911, опубліковано 1912) і «Цінність і призначення особистості» (1912, опубліковано 1923). У працях «Спростування ідеалізму» (1903), «Реалізм і метафізика» (1917) розглядав тогочасні напрями філософського реалізму, неогегельянства; припускав, що його власну філософію точніше описує термін «спекулятивна» (а не «ідеалістична» чи «реалістична»).

Естетика

Усе життя цікавився мистецтвом, був добре обізнаний в поезії. Серед його ранніх праць — переклад гегелівського «Вступу до філософії образотворчого мистецтва» (1886). Автор першого англомовного посібника з історії естетики (1-ше вид. 1892, 2-ге вид. 1902; «Історія естетики» містить цикл лекцій, прочитаних у Лондонському етичному товаристві у 1895‒1896), збірника «Три лекції з естетики» (1915). Для Бозанкета естетика сутнісно пов’язана з метафізикою й логікою, а естетичний досвід відкриває розуміння справжньої цілісної природи дійсності.

Політична філософія

Головна праця з політичної філософії — «Філософська теорія держави» (1899) — уґрунтована на принципах метафізики і логіки. Відкидав доктрини суспільного договору, волюнтаризму, ліберального індивідуалізму, розглядав державу як продукт природного розвитку людства, втілення загальної волі (а отже, «справжньої», «дійсної» волі кожного індивіда). Вбачав прямий зв’язок між принципами «загальної волі» і «спільного блага» (де загальна воля — порив розумної істоти до блага поза своїм Я). Держава в його розмислі постає як найвища цінність і особлива цілісність, найдосконаліший «індивідуум». Будучи втіленням загальної волі та етичної ідеї, держава має необмежену владу стосовно окремих громадян, формує і захищає їхню соціальну мораль; її авторитет є законним і абсолютним (особливо у державах національних), а дія — морально виправданою.

Функціонування держави (як і всіх інших соціальних інститутів) є необхідним і підпорядковане спільному благу; політика за своєю сутністю — це прикладна етика. Міркував про індивіда як частину соціального організму, правдиве призначення якого і шлях повної самореалізації — служити суспільству, чим обґрунтовував законність цілковитого підпорядкування особистості державі. Онтологічно: частковість індивіда спонукає його до підпорядкування справжній повноті, конкретності та реальності, втіленій у спільноті (особливо у державі) і, зрештою, в Абсолюті. Поряд із тим наполягав на свободі як сутності людської особистості, обмеженні держави у царині безпосереднього пропагування моралі.

У 1893‒1894 запропонував курс лекцій для груп освіти дорослих, який ліг в основу книги «Психологія морального Я» (1897).

Ідеї Бозанкета про колективну свідомість і соціальну волю вплинули на розвиток соціальної психології, соціології, уявлення про вплив суспільства на формування особистості. Вказують на їхню кореляцію з концепціями «колективних уявлень» Е. Дюркгейма та «колективного несвідомого» К. Г. Юнга.

Визнання

За внесок у філософію та соціальну роботу став стипендіатом Британської академії (1907). Здобув почесні ступені від Глазго університету (1892), Даремського (1903), Сент-Ендрюського (1911) і Бірмінгемського університетів (1909).

Творчість Бозанкета лишалася в центрі академічної полеміки упродовж перших десятиліть 20 ст. За оцінками сучасників, на час смерті був найпопулярнішим і найвпливовішим з-поміж британських філософів-ідеалістів, став центральною постаттю англійської філософії для цілого покоління.

Інтерес до праць Бозанкета після тривалої перерви (в серед. 20 ст.) поновився у 1980‒1990-х. Філософська спадщина мислителя, як і роль британського ідеалізму назагал, були суттєво переоцінені, особливо в галузі суспільно-політичної думки. Досліджують вплив Бозанкета на історію сучасної філософії у Великій Британії, розвиток американської політичної філософії та етики, а також англомовної філософії в Канаді, Індії, країнах Південної Африки. Зібрання творів мислителя у 20 томах видано 1999.

Додатково

Філософські розмисли Бозанкета історики ідей часом характеризують як ідеалістичну систему, що постала своєрідним синтезом «англосаксонської схильності» до емпіричного пізнання із «континентальним» лексиконом і концептуальним апаратом. Із поверненням інтересу до його теорії держави спростовують закиди в бік мислителя як провідника неототалітарних, антидемократичних ідей, акцентують його ліберальний світогляд, розуміння держави як етичної ідеї, а свободи та моральності — як сутнісних рис особистості.

Праці

The Collected Works of Bernard Bosanquet : in 20 vol. / Еd. by W. Sweet. Bristol : Thoemmes Press, 1999.
The Philosophical Theory of The State and Related Essays / Еd. by G. Gaus, W. Sweet. South Bend : St.Augustine’s Press, 2001. 388 p.
Essays in Philosophy and Social Policy, 1883–1922 : in 3 vol. / Еd. by W. Sweet. Bristol : Thoemmes Press, 2003.

Література

Meadowcroft J. Conceptualizing the State: Innovation and Dispute in British Political Thought 1880–1914. Oxford : Clarendon Press, 1995. 252 р.
Philosophy after F. H. Bradley / Еd. by J. Bradley, L. Armour. Bristol : Thoemmes Press, 1996. 368 р.
Bernard Bosanquet and the Legacy of British Idealism / Еd. by W. Sweet. Toronto : University of Toronto Press, 2007. 192 p.
Tylor C. Idealist Political Philosophy: Pluralism and Conflict in the Absolute Idealist Tradition. London; New York : Continuum, 2008. 220 p.
Nicholson Р. P. The Political Philosophy of the British Idealists: Selected Studies. Cambridge : Cambridge University Press, 2009. 360 р.
Mander W. J. British Idealism: A History. Oxford : Oxford University Press, 2014. 606 p.
Sweet W. Bosanquet‘s Political Philosophy: Nicholson, and the «Real Will» // Collingwood and British Idealism Studies. 2019. Vol. 25 (2). P. 223–252.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бозанкет, Бернард // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бозанкет, Бернард (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.08.2025