Абсолютний ідеалізм

Абсолютний ідеалізм

Абсолю́тний ідеалі́зм — багатозначний термін:

1) Різновид об’єктивного ідеалізму. Абсолютний ідеалізм представлений філософією Ґ. Геґеля та його послідовників (геґельянців), які першоосновою проголошують абсолютне ідеальне начало (світовий дух, абсолютну ідею, яка існує поза індивідуальною свідомістю і незалежно від неї).

2) Течія в англо-американській ідеалістичній філософії, однією із засад якої є адаптація філософських ідей Ґ. Геґеля до номіналістичної й емпіричної традиції філософування. Представники: Ф. Бредлі, Дж. Мак-Таґґарт, Р. Коллінґвуд, Дж. Ройс та ін. Провідною тенденцією абсолютного ідеалізму є інтерпретація геґелівського ідеалізму, заміна принципу боротьби протилежностей принципом їхньої єдності, проголошення індивідуального «логічною фікцією», визнання єдино реальним загального. В абсолютному ідеалізмі обстоюється цінність індивідуального «Я»; стверджується, що індивіди у своїй сутності — духовні субстанції й у стосунках з іншими «Я» утворюють духовне співтовариство особистостей. Ф. Бредлі під впливом Ґ. Геґеля вважав дух більш фундаментальною реальністю, ніж матерія. Дж. Мак-Таґґарт розвинув плюралістичну версію абсолютного ідеалізму, інтерпретуючи філософію Ґ. Геґеля у зв’язку зі вченням Ґ. Лейбніца про монади. Р. Коллінґвуд прагнув поєднати філософію та історію, доводив можливість існування метафізики як історичної науки; проблемам абсолютного історицизму та абсолютного ідеалізму, релятивізму і догматизму присвятив «Нарис філософського методу» (1933).

Література

  1. Колінгвуд Р. Дж. Ідея історії / Перекл. з англ. О. Мокровольського. Київ : Основи, 1996. 615 c.
  2. Никоненко С. В. Английская философия ХХ века. Санкт-Петербург : Наука, 2003. 776 c.
  3. Антипин Н. А. Абсолютный идеализм Гегеля и философская эволюция Мак-Таггарта // Хора. 2009. № 1 (7). С. 123–128.

Автор ВУЕ