Бернард Клервоський

Saint Bernard of Clairvaux. Line engraving. Wellcome V0031715.jpg

Берна́рд Клерво́ський, Бернар Клервоський, святий Бернард (лат. Bernardus Claraevallensis, фр. Bernard de Clairvaux; 1090, комуна Фонтен-ле-Діжон, тепер департамент Кот д’Ор, Франція — 20.08.1153, абатство Клерво, Шампань, тепер департамент Об, Франція) — релігійний діяч, богослов, абат і Доктор Церкви, засновник західної середньовічної містики.

Бернард Клервоський

Народження 1090
Місце народження Фонтен-ле-Діжон, Кот д’Ор, Франція
Смерть 1153
Місце смерті Клерво, Шампань, Об, Франція
Напрями діяльності релігія, богослов'я


Життєпис і діяльність

Походив зі шляхетної родини. У 9–річному віці відправлений до школи Шатільон-сюр-Сен, де опанував так звані «вільні мистецтва» — основи тривіума та квадривіума. Вирізнявся літературними здібностями, знанням Святого Письма; деякий час присвятив поезії.

Після смерті матері (1107) пережив душевну кризу; 1111 остаточно вирішив віддалитися від світу й присвятити себе чернечому служінню. У 1112 вступив до монастиря Цистерціум (першої обителі ордену цистерціанців, лат. Cistercium), який обрав за суворе дотримання статуту св. Бенедикта. Був пошанований за побожність, аскезу, подвижництво, красномовство (особливо у стані релігійно-містичного екстатичного натхнення).

У червні 1115 поставлений на чолі дванадцяти ченців, направлених абатом для заснування нового монастиря. У непривабній місцевості, відомій як Долина Смутку (або Гіркоти), заклав нову обитель, присвячену Діві Марії. Дав новоствореному абатству назву «Долина Світла» (лат. Clara vallis) або Клерво (фр. Clairvaux), став його першим настоятелем. Відтоді назва монастиря невіддільна від його імені.

У 1118–1119 громада Клерво інтенсивно розростається, засновує нові «дочірні» монастирі. Бернард Клервоський разом із монахами обителі залучив до чернечого життя тисячі людей, заснував близько 70 монастирів, здійснив помітний вплив на християнські спільноти по всій Європі. Став ключовою фігурою у зміцненні ордену цистерціанців (у пам'ять про нього послідовники ордену отримали назву бернардинців) Прагнув відновити ідеали ранньої, апостольської церкви. Став авторитетною постаттю у християнській середньовічній культурі, Римо-католицькій церкві та світських колах. До кінця життя отримував почесні доручення від Римських Пап, єпископів і соборів. 1128 запрошений до складання статуту ордену тамплієрів.

Під час схизми 1130 сприяв обранню Папи Інокентія II. Безпосередньо впливав на політику папства, відколи його учень отримав папську тіару під ім'ям Євгена III (1145). Цілковито присвятив себе церковній праці й політиці, богословським розвідкам і теологічним дебатам, рішуче відмовляючись від привілеїв і посад.

В іконографії часто зображується з трьома митрами біля ніг, що символізують його трикратну відмову від єпископства.

Бернард Клервоський доклав енергійних зусиль до засудження доктрини П’єра Абеляра на соборі в м. Сансі (1140 або 1141) та відлучення того від церкви. 1145 виступив проти вчення Арнольда Брешіанського; домігся засудження доктрини філософа й богослова Гільберта Порретанського на соборі в м. Реймсі (1148). Активно боровся з альбігойцями.

1046–1047 був ревним проповідником другого Хрестового походу. Провал останнього змусив Бернарда принести вибачення: «нехай краще люди дорікають мені, ніж підносять хулу на Бога».

Помер у Клерво, канонізований Папою Олександром ІІІ 18.06.1174. 1830 отримав титул Доктора (Учителя) Церкви. Пам'ять в Католицький церкві 20 серпня.

Основні ідеї

Розробляючи етико-аксіологічну «науку способу життя», систематизував вчення про шлях духовного самовдосконалення. Вперше в історії західної думки поєднав християнську гносеологію і вчення про духовну природу людини через кореляцію пізнання зі смиренням, а смирення — з істиною. Вважав, що перший ступінь Істини відкривається через смирення, другий — через співчуття і милосердя, третій (вищий) — через споглядання, де Істина є вже не об'єктом пізнання, а духовною сферою істинного буття й справжньої природи людини як подоби Божої.

Ключем на шляху духовного сходження та самовдосконалення називав вільну волю людини (на відміну від гордині, що несе небезпеку духовного занепаду). Возз'єднанням двох воль (людської та божественної) у «спільну волю», яка спонукає прагнути до Блага у всіх його формах, є любов (лат. caritas) і причетність до Божої любові. Сама ж любов людини до Бога мислиться Бернардом як належна відповідь Тому, Хто полюбив людей першим. Повернути любов Богові — велика місія людини. Тому причина любові до Бога — Він Сам, а любити Його слід безмірно. Метою людського існування вважав містичне злиття душі з Богом.

Найсистемніше засадничі принципи містичної концепції Бернарда Клервоського викладені в трактаті «Про любов до Бога» та в циклі проповідей на «Пісню Пісень». У трактаті Бернард наводить щаблі любові: любов до себе заради себе (плотська), любов до Бога заради себе (найманська), любов до Бога заради Бога (синівська), і, нарешті, вища, містична — любов до себе заради Бога. У проповідях ця тема отримує оригінальний розвиток в образах духовного шлюбу — алегоричній трактовці взаємин між Нареченим (Ісусом Христом, Богом) і Нареченою (душею, Церквою) на вищих рівнях містичного споглядання.

Праці

Бернард Клервоський залишив по собі значну теоретичну спадщину, що охоплює понад 350 праць, у тому числі проповідей, трактатів про реформу чернецтва, богословських, агіографічних, морально-екзегетичних робіт; близько 500 листів. Серед теологічних трактатів і творів найвідоміші: «Про ступені смирення і гордині» («De gradibus humilitatis et superbiae», бл. 1121–1125), «Про любов до Бога» («De diligendo Deo», 1126), «Про благодать і свободу волі» («De gratia et libero arbitrio», 1127), цикл проповідей на «Пісню Пісень» («Sermones in Cantica canticorum», 86 проповідей), «Про міркування» («De consideratione libri quinque ad Eugenium Tertium», бл. 1149–1153).

Визнання

Філософсько-теологічні ідеї Бернарда Клервоського мали великий вплив на християнських містиків, богословів францисканської школи, представників пізньої схоластики, релігійні рухи пізнього Середньовіччя та Реформації.

У «Божественній комедії» Данте зображує святого Бернарда своїм провідником в Емпіреї, обителі Господа. Отримав символічне ім’я «сумління Європи». До творів св. Бернарда звертались Жан Кальвін, Мартін Лютер, Еразм Роттердамський тощо.

Джерела

  • О благодати и свободе воли / Пер. С. Сказкина, О. Варьяш. Прим. В. И. Уколовой // Средние века. 1982. Вып. 45. С. 265–303.
  • Проповеди на Песнь Песней / Пер. С. С. Аверинцева, А. А. Клестова. Под ред. С. С. Неретиной // Антология средневековой мысли: Теология и философия европейского Средневековья. Санкт-Петербург : РХГИ, 2001. Т. 1. С. 432–444.
  • О любви к Богу. О благодати и свободном выборе: Трактаты / Пер. с лат. А. А. Клестова, Ф. Реати, Ю. А. Ромашева. Под ред. Ю. А. Ромашева. Санкт-Петербург : Изд-во РХГА, Изд-во СПбГУ, Академия Исследования Культуры, 2009. 280 с.
  • Три пришестя Господа. Переклад з латини Тимофєєва О. В. // Evropský filozofický a historický diskurz. 2015. Вип. 1. С. 26.
  • О размышлении / Пер. Ю. Куркина. Москва : Изд-во Францисканцев, 2017. 204 с.
  • Письма Бернара Клервоского против Пьера (Петра) Абеляра. http://bernard.oneiros.ru/

Праці

  • Opera : in 8 vol. / Ed. by J. Leclercq; C. H. Talbot; H. Rochais. Romae : Editiones Cistercienses, 1957–1977.
  • Sämtliche Werke : in 10 bd. / Hrsq. von B. W. Gerhard. Innsbruck : Tyrolia Verlaganstalt, 1990–1999.
  • Opera omnia Sancti Bernardi Claraevallensis // Электронная библиотека Marco Binetti. URL:
  • www.binetti.ru/bernardus

Література

  1. Gilson E. The mystical theology of Saint Bernard. New York : Sheed and Ward, 1940. 276 p.
  2. Pranger M. B. Bernard of Clairvaux and the shape of monastic thought. Broken dreams. Leiden : Brill, 1994. 379 р.
  3. Stickelbroeck M. Mysterium Venerandum. Der trinitarische Gedanke im Werk des Bernhard von Clairvaux. Münster : Aschendorff, 1994. 366 s.
  4. Evans G. R. Bernard of Ciairvaux. New York; Oxford : Oxford University Press, 2000. 232 p.
  5. Шабанова Ю. О. Вчення Бернара Клервоського як гносео-психологічне підґрунтя антропософського модусу метафізики Майстра Екхарта // Мультиверсум: Філософський альманах. 2005. Вип. 47. С. 3–10.
  6. Тимофєєв О. В. Бернард Клервоський як провісник ідей протестантизму // Evropský filozofický a historický diskurz. 2015. Вип. 1. С. 21–27.
  7. Тимофеев А. В. Учение Бернарда Клервоского в контексте средневековой интеллектуальной традиции. Днепр : Инновация, 2018. 198 с.

Автор ВУЕ

О. В. Тимофєєв

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Тимофєєв О. В. Бернард Клервоський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бернард Клервоський (дата звернення: 16.10.2021).


Оприлюднено


Оприлюднено:
13.05.2019

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ