Бернардинці

Бернардинський монастир у Львові. Костел св. Андрія. Фото Вечерського В. В.

Бернарди́нці, бернардини (від імені Бернар, Бернардин) — термін на позначення двох різних католицьких чернечих орденів — цистерціанців і францисканців-обсервантів — після їх реорганізації.

Зміст

1 Чернечі ордени
2 В Україні
3 Література
4 Автор ВУЕ

Чернечі ордени

1) Поширена в Західній Європі (переважно у Франції, Італії) назва цистерціанців, що закріпилася з 12 ст. після реорганізації ордену (1115–1119) Бернаром Клервоським. Ченці дотримувалися суворішого бенедиктинського статуту. Бернар Клервоський прагнув відновити ідеали ранньої, апостольської церкви, заснував близько 70 «дочірніх» монастирів, здійснив помітний вплив на християнські спільноти по всій Європі та став ключовою фігурою у зміцненні ордену. Бернардинські монастирі діяли у Франції, Італії, Угорщині, Іспанії та ін. країнах Європи.

2) Поширена від середини 15 ст. у країнах Східної Європи (початково в Речі Посполитій, згодом на теренах Польщі, Україні, Білорусі, Литви) назва відгалуження ордену францисканців — т. з. францисканців-обсервантів (від лат. observans, observantis — той, що виконує, дотримується), або чину Менших братів обсервантів. Назва пов’язана з іменем Бернардина Сієнського — головного натхненника реформи ордену, походить від назви францисканського дому і костелу Св. Бернардина в м. Кракові (Польща), започаткованого 1454 Іваном Капістраном. На початок 16 ст. у 48 бернардинських провінціях по всій Європі діяло 1252 монастирі. На 1788 кількість провінцій зросла до 170, монастирів — до 6428 (5580 чоловічих і 848 жіночих), загальна кількість ченців і черниць — до 69 тис. Троє з бернардинців посіли Апостольський престол (Миколай IV, Сікст IV та Александр V).

В Україні

Перший осередок Менших братів в Україні засновано 1518 у м. Львові.

З 1628 на землях Речі Посполитої діяло 4 провінції ордену Менших братів (Малопольська, Великопольська, Руська і Литовська); Руська провінція Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марія з перервами проіснувала до Першого поділу Польщі (1772), потім була розділена на Галицьку й Руську. Бернардинські монастирі були засновані у містах Львові, Самборі, Сокалі, Збаражі, Житомирі, Гусятині, Гвіздці та ін. На 1768 у Галичині налічували 25 монастирів.

З 1840-х російська та австрійська імперська влада активно протидіяли католицькій і польській присутності, бернардинські чернечі осередки до початку 20 ст. було ліквідовано. Лічені брати-бернардинці підпільно діяли на територіях підрадянської України після Першої і Другої світових воєн. Відродження їх легальної присутності пов’язують з інституціюванням у 1993 кустодії Св. Архангела Михаїла в Україні (у підпорядкуванні Краківській провінції). Перша капітула кустодії відбулася 15–17 червня 1993 у м. Шаргороді (Вінницька обл.).

17.06.2004 у м. Житомирі спеціальним декретом була проголошена «Провінція Св. Архангела Михаїла Ордену Менших Братів в Україні». До її складу входять 17 юридично затверджених домів, або монастирів (у містах Баранівці, Житомирі, Збаражі, Києві, Ковелі, Рава-Руській, Судовій Вишнї, Феодосії, Шаргороді, Шепетівці, селищах Гусятині, Чечельнику тощо). Станом на 2020 налічували 83 францисканців, з них: 2 єпископи, 49 священників, 3 диякони, 3 брати, 18 кліриків, 3 новіція та 5 постулантів.

Література

Kantak S. К. J. Bernardyni Polscy : w 2 t. Lwów : Prowincja Polskiej OO. Bernardynów, 1933. T. 1. 324 p.
Історія церкви та релігійної думки в Україні : у 3 кн. Київ : Либідь, 1994. Кн. 1: Кінець XVI — середина XIX століття. 336 с.; Кн. 2: Середина XV — кінець XVI століття. 256 с.
Вечерський В. В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. 416 с.
Wolański F. Kaznodziejstwo bernardyńskie Wielkiego Księstwa Litewskiego w XVIII wieku (ze szczegolnym uwzględnieniem epoki saskiej) // Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. 2011. № 2 (10). Р. 71–78.
Колосовская А. Н., Ярошевич Н. Ю. Архитектура бернардинских монастырей Минска: история и современность // Архитектура. 2014. Вып. 7. С. 16–23.