Антропологія католицька

Адам і Єва. Худ. Ян Госсарт (Мабюз), 1520

Антрополо́гія католи́цька (грец. аnthropos — людина і logos — слово, вчення) — у католицизмі — сукупність філософсько-теологічних концепцій про походження людини, її тілесно-духовну природу, призначення і шляхи досягнення надприродної мети через земне життя.

Антропологічні дисципліни

Проблематику людини католицька антропологія витлумачує в рамках трьох дисциплін: релігійної філософії, біблійної антропології й теологічної антропології. Згадані антропологічні дисципліни тісно взаємопов’язані:

  • католицька релігійна філософія осмислює знання про людину в контексті природничих і суспільних наук, зокрема проблеми антропогенезу, етногенезу, філогенезу, онтогенезу, психіки й психології людини, її місця в природному довкіллі та ін.;
  • біблійна антропологія пояснює походження і тілесно-духовну природу людини, витоки і природу її духовності, спокутування людських гріхів Ісусом Христом згідно з текстами Святого Письма;
  • теологічна антропологія розглядає основні антропологічні проблеми (появу на Землі перших людей, природу людини, її потяг до надприродного) через призму теологічних інтерпретацій Божого одкровення. Така інтерпретація міститься в працях Отців Церкви, ранньохристиянських письменників, середньовічних теологів, католицьких філософів (зокрема, Тейяра де Шардена, К. Ранера та ін.), а також в ухвалах Соборів і папських енцикліках.

Католицька церква визнає досягнення природничих і суспільних наук про людину, якщо вони не суперечать основам Об’явлення.

Основні розділи, принципи, напрями

У католицькій антропології виділяють 3 основні розділи: 1) ґенеза людини, або релігійний антропогенез; 2) природа (сутність) людини, або т. з. приватна антропологія; 3) кінцева мета, або антропологічна есхатологія. Галузь оперує специфічними поняттями, напр.: пневматологія (вчення про душу), сотеріологія (вчення про спасіння), танатологія (вчення про смерть) тощо.

В межах антропології католицької виокремлюють декілька історично сформованих антропологічних концепцій: августиніанську (див. Августинізм), неотомістську (див. Неотомізм), тейярдистську (див. Тейярдизм), екзистенціально-трансцендентальну (К. Ранер та ін.), які тією чи ін. мірою сприйняті офіційним католицизмом.

Католицька антропологія, за визначенням теолога Й. Месснера (Johannes Messner, 1891–1984, Австрія), базується на таких основних принципах: людина є образом Бога; природним джерелом норм поведінки людини є совість; людина — соціальна істота; живе в історичному просторі й відповідальна за прогрес людської культури; природа людини зіпсута первородним гріхом; Бог доручив людині місію подальшого розвитку процесу творення шляхом використання природних багатств і створення нових благ; призначення людини — участь у надприродному житті. Ці принципи викладені у такій послідовності в документах Другого Ватиканського собору (у дособорному викладі головував догмат про первородний гріх; була відсутня ідеї «партнерства Бога і людини» в прогресі культури та відповідальності людини за цей прогрес).

Основні антропологічні проблеми

Чільне місце у католицькій антропології відведено проблемам душі й тіла, людини як образу Божого. Дотепер засадничими є принципи теологічного розуміння «спільної межі» тілесного світу й духа, запропоновані Томою Аквінським. Безсмертя трактується у вузькому розумінні як безсмертя душі, в широкому — як безсмертя людини, субстанціальною формою якої є душа. Це дозволяє прихильникам провідної неотомістської філософії й антропології відмежуватися від тих християнських концепцій, які обґрунтовують зневажливе ставлення до «земних», «тілесних» проблем.

У межах домінуючої в католицизмі неотомістської антропології сформувалися два основні напрями: есенціальний (від лат. essentia — сутність) і екзистенціальний (від лат. existentia — існування). Перший напрям (Ю. Бохенський) є синтезом елементів неоплатонізму й неотомізму, які визначають сутність людини безвідносно до тих чи тих моментів її існування (екзистенції), виводять властивості та дії людини винятково з її природи. Другий напрям (Ж. Марітен, Е. Жильсон, М. Кромпец) розвиває розуміння людини як динамічно діючої соціальної істоти, «партнера» Бога у перетворенні світу. Попри взаємну критику, напрями не відкидають один одного, дискусії стосуються переважно окремих аспектів цієї проблеми.

Антропогенез, процеси гомінізації, появи людини як розумної тілесно-духовної істоти католицькі філософи й теологи (П. М. Пер’є, А. Г. Сертилланж, П. Тейяр де Шарден, К. Ранер а ін.) пов’язують з дією трансцендентного Абсолюту. Так, Пер’є вважає, що олюднення антропоїдів (з попередньої тваринної форми) відбулося одномоментно в результаті наділення їх людською душею, створеною Абсолютом з нічого. У концепції Пер’є виникнення розуму не пов’язано з теорією еволюції. Сертилланж пов’язав процес гомінізації із зародженням попередника людини розумної, який за відсутності розумної душі мав лише вегетативну організацію. Завдяки останній і внаслідок еволюції нервової системи розвинулися різні органи чуттів, а відтак — можливість піднесення від вегетативного життя. Завершенням цього процесу була поява розумної душі, а формування людини постає результатом як біологічного розвитку, так і сотворення. Поява розумної душі, за Сертилланжем, є результатом «вибуху духа в матерії», здійсненого Абсолютом. Ідею «вибуху» сприйняв і Тейяр де Шарден, котрий доводив, що процес гомінізації відбувся раптово в результаті появи душі серед уже існуючої матерії й життя. Жива матерія імплементувалася в органічну та ієрархічну цілісність, в якій тілесні й духовні елементи доповнили один одного. Виникнення і ускладнення живого відбулося завдяки трансцендентному Абсолюту, «Богу космогенеза», який оживлює Всесвіт і обумовлює його еволюцію. Ранер доводив, що процес гомінізації почався ще в доісторичний період як «підготовка» матерії до сприйняття духа, з бігом еволюції матерія ставала все досконалішою, а вплив Абсолюту увиразнений у подоланні душею трьох стадій: вегетативної, чуттєвої і розумної.

Теологічна антропологія дотримується погляду, що процес еволюції сприяв виникненню численних до-людських тваринних видів раніше, ніж призвів до появи людини розумної. Католицька церква вважає, що такий спосіб розвитку був визначений Богом, але надає певну свободу католицьким вченим з’ясовувати самий процес і факт безпосереднього або опосередкованого створення тіла людини. Магістеріум Церкви не заперечує висновків природничих наук про історичний зв’язок людини з тваринним світом і дозволяє вільну дискусію на цю тему.

Триває дискусія щодо моно- і полігенізму. Моногенізм біблійної традиції ґрунтується на доктрині про походження всього людства від однієї пари — Адама і Єви. Полігенізм трактує Адама і Єву як збірні образи двох статей людства, що проминало різні етапи керованої Богом еволюції. У 1950 папа Пій ХІІ засудив теорію полігенезму як таку, що суперечить догмату про первородний гріх. Проте чимало католицьких теологів намагаються пристосувати цю теорію до християнської догматики, посилаючись на розбіжність між сутністю первородного гріха та його літературним біблійним описом, обумовленим рівнем релігійної культури його авторів.

Фундаментальною основою сучасної католицької антропології є ідея «партнерства людини і Бога»: екзистенціальне усвідомлення людиною того, що вона — сотворена, грішна, але водночас призначена Богом до партнерства і діалогу з Ним.

Література

  1. Бичко Б. Генеза антропологічних концепцій католицької філософії. Київ : Видавничий центр ВАТ УкрНДІПСК, 1999. 238 с.
  2. Реати Ф. Э. Бог в XX веке: Человек — путь к пониманию Бога (Западное богословие XX века). Санкт-Петербург : Европейский дом, 2002. 187 с.
  3. Гьофнер Й, кардинал. Християнське суспільне вчення / ред. о. І. Гаваньо. Львів: Свідчадо, 2002. 304 с.
  4. Ранер К. Основание веры. Введение в христианское богословие. Москва : Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. 662 с.
  5. Kerr F. Katoliccy teologowie XX wieku. Od neoscholastyki do mistyki oblubieńczej. Kraków : Wydawnictwo WAM, 2011. 272 s.
  6. Яроцький П. Л. Філософія людини як особистості в рефлексіях Кароля Войтили (папи Івана Павла ІІ) та сучасні спроби її перегляду // Релігієзнавство. Сучасні релігійні процеси в світі й Україні. Київ : Кондор-Видавництво 2013. С. 327–335.
  7. Гаврилюк Т. В. Людина в християнській антропології ХХ – ХХІ століття. Київ : Світ знань, 2013. 245 с.
  8. Шепетяк О. М. Німецькомовна католицька думка другої половини ХХ століття. Київ : УАР, 2014. 346 с.
  9. Цибизова И. М. Видение человека в современной католической философской мысли // Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература. Сер. 3: Философия: Реферативный журнал. 2018. № 4. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/videnie-cheloveka-v-sovremennoy-katolicheskoy-filosofskoy-mysli

Автор ВУЕ

П. Л. Яроцький


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Антропологія католицька // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антропологія католицька (дата звернення: 3.06.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
21.05.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ