Бохенський, Юзеф Марія

Бохе́нський, Ю́зеф Марі́я (пол. Bocheński, Józef Maria; чернече ім’я — Інокентій; 30.08.1902, с. Чушув, тепер Прошовицького повіту Малопольського воєводства, Польща — 08.02.1995, м. Фрібур, кантон Фрібур, Швейцарія) — філософ, представник аналітичної філософії, продовжувач традицій Львівсько-Варшавської філософської школи, логік, радянолог, член Польської академії наук (з 1994).

Бохенський, Юзеф Марія (Bocheński, Józef Maria)
Народження	30.08.1992
Місце народження	Чушув
Смерть	08.02.1995
Місце смерті	Фрібур
Alma mater	Львівський національний університет імені Івана Франка, Папський університет святого Томи Аквінського
Місце діяльності	Польща, Італія, Велика Британія, Швейцарія
Напрями діяльності	філософія, логіка, теологія, радянологія
Традиція/школа	аналітична філософія, неотомізм

Життєпис

Університет Фрібурга, Швейцарія

Народився в сімейному маєтку, належав до однієї з найбагатших і родовитих шляхетських династій регіону (гербу Равіч).

У 1907 родина Бохенських переїхала до успадкованого маєтку в Східній Галичині, поблизу м. Броди (с. Пониква, тепер Золочівського району Львівської області).

Перша світова війна, кількаразові евакуації призвели до різкого збідніння сім'ї. Після закінчення середньої школи у м. Львові (1920) вступив добровольцем до 8-го полку уланів кн. Юзефа Понятовського, брав участь у польсько-радянській війні, зокрема у битві під Замостям (інша назва — битва при Комаруві; кін. серпня — поч. вересня 1920).

Вивчав право у Львівському університеті Яна-Казимира (1920–1922, тепер Львівський національний університет імені Івана Франка). У 1922–1926 продовжив навчання (з економіки) в Університеті Познані, слухав лекції Ф. Знанецького. Виступав проти державного перевороту Ю. Пілсудського на захист легітимного уряду (1926), брав участь у акціях протесту.

1926 вступив до Познанської духовної семінарії, у жовтні 1927 — жовтні 1928 проходив новіціат у Краківському домініканському монастирі, 04.10.1928 склав тимчасові обітниці.

За дорученням ордену домініканців від 1928 розпочав студії з філософії та педагогіки у Фрібурзькому університеті, де захистив докторську дисертацію (1931).

У 1931–1934 студіював теологію у Папському університеті святого Томи Аквінського в Римі (Ангелікум), був висвячений на священника (1932), захистив докторську дисертацію з теології (1934). Відтоді викладав тут логіку (1934–1940, з перервою).

Під час Другої світової війни брав участь у Вересневому поході (1939), потім служив військовим капеланом у польській армії, потрапив у полон, втік і зрештою дістався Італії. Вів душпастирську роботу у Великій Британії; у 1943–1944 роках викладав у Військовій академії в Единбурзі; бився в лавах Другого польського корпусу в Італії, зокрема під Монте-Кассіно (1944). Призначений (17.08.1944 — 14.10.1945) капеланом штабу Війська Польського в Римі та головою пресслужби військового єпископа.

Після війни оселився у м. Фрібурзі. До виходу на пенсію у 1973 викладав історію філософії у Фрібурзькому університеті: ад’юнкт-професор, професор (з 1948), декан філософського факультету (1950–1952), у 1964–1966 обіймав посаду ректора. Заснував і очолив (1957–1972) Інститут Східної Європи у складі університету. Засновник і видавець журналу «Дослідження радянської думки» (англ. «Studies in Soviet Thought», з 1961), редактор серії «Совєтіка» («Sovietica», з 1959, вийшло понад 50 томів).

Член-засновник і директор (з 1961) Ост-коледжу в м. Кельні. Як запрошений професор читав лекції в університетах США; був консультантом урядів Західної Німеччини, США, Аргентини, Швейцарії та ін.

У вересні 1982 брав участь у переговорах щодо звільнення заручників, які перебували в польському посольстві в Берні (Швейцарія).

Погляди

У студентські роки був активним членом Академічної корпорації «Корона», Монархічної організації (1926 обраний її президентом). За власними спогадами, замолоду деякий час вважав себе анархістом (див. Анархізм). Був переконаним, що патріотизм має бути не пасивним, відстороненим, а наступальним такою мірою, якою це дозволяє потенціал нації.

Вступ до семінарії розглядав як спосіб дисциплінувати свою «нестримну особистість». Там пережив навернення і захопився християнською філософією. Зазнав світоглядної еволюції: від нерелігійності до католицизму, від кантіанства до томізму. Орден домініканців обрав після тривалих роздумів над особливостями єзуїтського, францисканського, домініканського та бенедиктинського згромаджень.

У 1930-х також публікував статті з філософських питань у журналах «Бунт молодих» (пол. «Bunt Młodych») та «Політика» (пол. «Polityka»).

Безкомпромісний ідейний опонент марксизму, радянської ідеології марксизму-ленінізму, концепції комунізму; критик радянської влади. Аргументував тоталітарний і антигуманний характер радянського політичного режиму та його ідейної платформи, заперечував теоретичну й світоглядну значущість радянської філософії («Діалектичний матеріалізм Радянської Росії», 1950; «Довідник з комунізму», 1962, у співавт.; «Марксизм-ленінізм: наука чи віра?», 1973; «Керівництво з марксистській філософії», 1992; «Ліві, релігія, радянологія», 1996 та ін.).

Філософський світогляд Бохенського характеризують як поєднання томізму з методами аналітичної філософії. Був провідним представником т. з. Краківського кола — гуртка богословів і теологів, який вважають найзначнішим злетом католицької думки між двома світовими війнами. Думка про те, що віра в Бога, будучи актом волі, не суперечить, а узгоджується з наукою та логікою, а філософія та теологія є структурованою системою суджень, пов’язаних логічними відносинами, проведена у всіх його працях. Ґрунтовно досліджував історію логіки («Логіка Теофраста», 1947; «Стародавня формальна логіка», 1951; «Формальна логіка», 1956; «Логіка та філософія», 1993 та ін.), історію філософії, зокрема сучасний період її розвитку («Сучасна європейська філософія», 1947; «Сучасні методи мислення», 1954; «До філософського мислення», 1959 та ін.), працював над соціальною філософією, проблемами філософії релігії (яку розглядав як логіку релігії), теології, функціонування релігійної свідомості («АВС томізму», 1959; «Логіка релігії», 1965; «Між логікою і вірою», 1994 тощо).

Був членом Ради Міжнародної федерації філософських товариств, засновником і секретарем Всесвітнього союзу католицьких філософських товариств, президентом Міжнародної федерації логічних і методологічних товариств. Заснував 1952 Польський католицький дім у м. Фрібурзі.

Окрім численних академічних праць, є автором популярних книг, які часто перевидавалися, як-от «Сто забобонів. Короткий філософський словник забобонів» (польськ. «Sto zabobonów». Krótki filozoficzny słownik zabobonów»; 1987). Залишив по собі книгу мемуарів «Спогади» («Wspomnienia»; 1994).

Заповів своє тіло анатомічному інституту.

Визнання та нагороди

Нагороджений Пам’ятним хрестом Монте-Кассіно, Золотим хрестом «За заслуги» перед Військом Польським (обидва — 1945), Орденом Італії (1973), Командорським хрестом Ордена відродження Польщі (1987). Срібна медаль ім. М. Коперника (1973, Польська АН).

Почесні докторські ступені Університету Нотр-Дам (1966, США), Університету Буенос-Айреса (1977), Міланського університету (1981), Ягеллонського університету та Академії католицької теології у Варшаві (1988, тепер Університет кардинала Стефана Вишиньського у Варшаві). Почесний громадянин м. Фрібурга.

Резолюцією Сенату Республіки Польща 2020 було проголошено роком о. Юзефа Бохенського. Пошта Польщі випустила на честь діяча поштову марку (2020).

Додатково

Походив із родини, де плекали патріотичні та незалежницькі традиції. Його пращури брали участь у наполеонівських війнах і національних польських повстаннях. Батько Адольф Юзеф Бохенський (1870–1936) — крупний землевласник, доброволець у польсько-радянській війні 1919–1921, професійний вершник; доктор аграрних наук. Його інтерес до економічної історії вплинув на погляди Юзефа про економічну доктрину та ставлення до марксизму. Мати Марія Малгожата, уроджена Дунін-Борковська (1882–1931), цікавилася богослов’ям, була авторкою агіографічної літератури.
У фундаментальній праці, присвяченій історії формальної логіки, виокремлює пʼять етапів розвитку західної логіки, від періоду античності до сер. 19 ст. Вбачав у виникненні й становленні цієї науки унікальне історичне явище, яке фактично обмежене лише двома культурними ареалами: західноєвропейським та індійським, де традиції логіки виникли й розвивалися незалежно одна від одної.
Окрім верхової їзди, Бохенський — шанувальник швидких автомобілів та авіації (отримав ліцензію пілота у віці 68 років у 1970 році, а загальний досвід польоту досяг 765 годин і 40 хвилин).

Праці

Der sowjetrussische Dialektische Materialismus. München : Leo-Lehnen-Verlag, 1950, 213 р.
Europäische Philosophie der Gegenwart. 2nd ed. Bern : A. Francke, 1951. 323 р.
Formale Logik. Freiburg; München : Alber, 1956. 639 p.
The Logic of Religion. New York : New York University Press, 1965. 179 р.
Sto zabobonów : krótki filozoficzny słownik zabobonów. 2 wyd. Kraków : Philed, 1994. 140 s.
Lewica, religia, sowietologia. Morex: Warszawa, 1996. 404 р.
Marksizm – leninizm. Nauka czy wiara? Lublin : ANTYK Marcin Dybowski, 2006.147 р.

Література

Skoczyński J., Woleński J. Historia filozofii polskiej. Kraków : WAM, 2010. 567 p.
Ми не є українофілами. Польська політична думка про Україну і українців. Антологія текстів / За ред. П. Коваля, Я. Олдаковського, М. Зухняк; пер. з польськ. С. Гіріка. Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. 440 с.
Warzyński S. Między ulotnością a afirmacją życia – J. M. Bocheńskiego problematyka mądrościowa // Filo–Sofija. 2013. № 21 (2). P. 99–118.
Іваник С. Чи може національна філософія бути точно визначеним дослідницьким об’єктом? // Sententiae. 2015. Вип. 32 (1). С. 128–142.
Хоменко І., Шрамко Я. Проблема дуального характеру логіки (історико-логічний екскурс) // Sententiae. 2024. Вип. 43 (3). С. 129–143.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Бохенський, Юзеф Марія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бохенський, Юзеф Марія (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.11.2025