Анан бен Давид

Давня караїмська кенаса в м. Єрусалимі, відома як кенаса Анана бен Давида

Ана́н бен Дави́д (євр.ענן בן דוד‎; 715, м. Басра, тепер Ірак — 795, м. Багдад, тепер Ірак) — юдейський богослов і релігійний діяч. За панівною версією — відіграв вирішальну роль у формуванні релігії караїзму.

Життєпис і діяльність

Достовірних відомостей про життя Анана бен Давида обмаль, більшість переказів мають пізніше походження. Народився у м. Басрі, ймовірно походив з аристократичного ортодоксально-юдейського роду. Жив у м. Багдаді за правління халіфа Абу Джафара аль-Мансура (754–775). Бен Давиду було відмовлено в екзилархаті (проводі єврейської громади) на користь іншого члена родини.

Діяльність богослова припала на період активного сектоутворення в Західній Азії, яке пов’язують з арабо-мусульманськими завоюваннями та зустріччю традиційних для регіону релігій (юдаїзму, християнства, зороастризму тощо) з ісламом.

762–767 створив релігійну громаду «ананітів» (опозиційну щодо ортодоксального юдаїзму), що об’єднала послідовників різнорідних антирабинських рухів. Оповідь про те, що Анан бен Давид потрапив у в’язницю (767) за звинуваченням у державній зраді, але спромігся захистити себе і був помилуваний халіфом, нерідко розцінюють як міфотвірний сюжет. Помітну роль у формуванні доктрини ананітів приписують мусульманському богослову Абу Ханіфі.

Головний твір Анана бен Давида — арамейськомовна «Книга приписів» («Сефер га-міцвот», завершена бл. 770). Книга збереглася лише у фрагментах, які свідчать про її переважно релігійно-правовий зміст.

Основні ідеї

Караїмська кенаса в м. Євпаторії

Погляди Анана бен Давида визначили характерні риси караїзму. Вважав ТаНаХ єдиним джерелом віри та релігійного закону; відкидав Мішну, Талмуд та інші доповнення й коментарі до юдейських священних книг; закликав поціновувати роль Ісуса Христа й Мухаммада як проповідників Закону Мойсея; обстоював право кожного вірянина на самостійне тлумачення Тори і власний пошук істини; проповідував ідеї аскетизму, милосердя, благодійності, любові до ближнього; заперечував статус рабинів як посередників між людиною і Богом. Хоча висловлені в книзі думки свідчать про неортодоксальні позиції автора, але застосовані в ній методологія та аргументація визнані талмудичними.

Анан бен Давид ретельно розробив приписи-заборони, що регламентують культові дії, ввів низку правил, які відрізнили його послідовників. Пізніше відмовився надавати обрядам і приписам вирішального значення для поведінки вірянина. Навчав, що життя єврея має проминати в печалі й аскезі доти, доки єврейський народ не повернеться у Священну Землю, а Єрусалимський храм не буде відбудовано.

Визнання

У караїмських джерелах 10 ст. Анан бен Давид згаданий як попередник цього руху. Поряд із тим, припускають, що ненормативна позиція Анана бен Давида в галахічних дискусіях була привласнена караїмами для поглиблення власної історичності. Відомо, що нащадки Анана бен Давида користувалися особливою повагою серед караїмів і мали шанобливий титул «насі».

Література

1. Mann J. Texts and Studies in Jewish History and Literature : in 2 vol. Cincinnati : Hebrew Union College Press, 1935. Vol. 2. 1600 p.
2. Сарач М. Караимская народная энциклопедия : в 6 т. Париж : [б. и.], 1996. Т. 2. Вера и религия. 171 с.
3. Поляк М. Середньовічний караїм // Єврейська цивілізація. Оксфордський підручник з юдаїки : в 2 т. / За ред. М. Ґудмена; пер. з англ. Київ : Дух і Літера ; Дніпропетровськ : Центр «Ткума», 2012. Т. 1. С. 320–353.
4. Rustow M. Heresy and the Politics of Community: The Jews of the Fatimid Caliphate. Ithaca : Cornell University Press, 2014. 472 с.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Анан бен Давид // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анан бен Давид (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.01.2020