Шретер, Віктор Олександрович
|
Шретер, Віктор Олександрович (Шрётер, Виктор Александрович) | |
|---|---|
| Народження | 09.05.1839 |
| Місце народження | Санкт-Петербург |
| Смерть | 29.04.1901 |
| Місце смерті | Санкт-Петербург |
| Місце поховання | Смоленське лютеранське кладовище |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна |
| Місце діяльності | Російська імперія |
| Напрями діяльності | архітектура |
| Традиція/школа | історизм (архітектура) |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Святого Володимира (ІІІ ступ). |
| Медалі | Золота медаль Прусської академії мистецтв |
Шре́тер, Ві́ктор Олекса́ндрович (рос. Шрётер Виктор Александрович; 09.05.1839, м. Санкт-Петербург, тепер Росія — 29.04.1901, там само) — архітектор, академік архітектури, представник історизму, автор споруд театрів (зокрема у м. Києві).
Життєпис
Народився в обрусілій сім’ї балтійських німців. 1851–1856 навчався у Головному німецькому училищі Святого Петра (лютеранському училищі «Петришуле») у м. Санкт-Петербурзі та в Рисувальній школі при Санкт-Петербурзькій (Імператорській) Академії мистецтв (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна), 1858–1862 — у Прусській академії мистецтв у м. Берліні. Під час навчання подорожував Європою з освітньою метою (Австрія, Бельгія, Італія, Німеччина, Франція, Швейцарія). 1862 повернувся до м. Санкт-Петербурга і здобув в Академії мистецтв звання некласного художника з чином 14-го класу. Його вважають учнем К. Тона. Мешкав у м. Санкт-Петербурзі у власному особняку у стилі неоготики, збудованому 1890–1891 за своїм проєктом, володів кількома прибутковими будинками. Мав восьмеро дітей, з яких двоє синів, онуки та правнуки стали архітекторами, а донька — художницею.
Діяльність
Представник раціоналістичного напряму історизму. Тяжів до архітектурних форм німецького неоренесансу, проте вправно оперував і формами необароко, неоготики, мавританського стилю тощо. Запроваджував практику використання високоякісної облицювальної цегли для оздоблення фасадів будівель і споруд, без штукатурки та пофарбування. Це посприяло поширенню так званого цегляного стилю, підвищило якість будівництва та понизило його вартість. Вів активну проєктну діяльність, брав участь у 55 архітектурних конкурсах, створив десятки будівель і споруд у різних містах Російської імперії, найбільше — у м. Санкт-Петербурзі (прибуткові будинки, особняки, адміністративні будівлі тощо). Був найбільш знаним у Російській імперії фахівцем з проєктування, будівницва й реконструкції театрів.
Від 1867 — на державній службі: старший архітектор Департаменту уділів, від 1882— головний архітектор Дирекції імператорських театрів. Від 1884 викладав в Інституті цивільних інженерів, від 1892 — професор архітектури. Ініціатор, один із засновників і чільних діячів створеного 1862 Петербурзького товариства архітекторів, редактор його друкованого органу — журналу «Зодчий». Автор статей з питань архітектури та міського будівництва.
Серед його численних творів найвизначніші:
- реконструкція після пожежі будівлі Маріїнського театру у м. Санкт-Петербурзі 1883–1886, 1894–1896;
- будівля міського театру у м. Нижньому Новгороді 1894;
- костел у м. Рязані 1894;
- будівля міського театру у м. Тифлісі (тепер Тбіліський державний театр опери і балету імені Закарія Паліашвілі, Грузія) 1896;
- будівля міського театру у м. Іркутську 1897.
Твори, пов’язані з Україною:
- залізничний вокзал у м. Одесі 1878–1882 (не збережено);
- реформатська церква у м. Одесі 1892;
- будівля міського театру в м. Києві 1897–1901 (тепер Національна опера України);
- проєкт будівлі Нової біржі у м. Одесі 1896 (не реалізовано);
- проєкт Народного дому у м. Харкові 1899 (не реалізовано).
Визнання
Золота медаль Прусської академії мистецтв 1862.
Орден Святого Володимира ІІІ ступеня 1883.
Дійсний статський радник (з 1886), пізніше — дійсний таємний радник, удостоєний спадкового дворянства.
Література
- Апанович О., Граужис О., Кілессо С. та ін. Міський театр (Національна опера України ім. Т. Шевченка) // Звід пам’яток історії та культури України: Енциклопедичне видання : у 28 т. Київ : Головна редакція Зводу пам’яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М. Бажана, 1999. Кн. 1. Ч. 1. С. 273–274.
- Тимофієнко В. Шретер Віктор-Іоганн-Готліб // Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 420–421.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Шретер, Віктор Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Шретер, Віктор Олександрович (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.11.2024
