Григорій IX

Григорій ІХ відлучає від церкви Фрідріха ІІ, фреска Джорджо Вазарі, бл. 1573, кафедральний собор в Ананьї

Григо́рій ІХ [ лат. Gregorius IX; світське ім’я — Уголіно ді Сеньї (італ. Ugolino di Segni); близько 1170, м. Ананьї, тепер область Кампанія, Італія — 22.08.1241, м. Рим, Італія] — церковний діяч, Папа Римський у 19.03.1227 — 22.08.1241.

Григорій IX (Gregorius VIIІ)
Справжнє ім’я	Уголіно ді Сеньї
Народження	бл. 1170«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.117.
Місце народження	Ананьї
Смерть	22.08.1241
Місце смерті	Рим
Місце поховання	Рим
Місце діяльності	Італія
Напрями діяльності	церковне управління, дипломатія
Традиція/школа	католицизм

Життєпис

Походив із графської родини, був племінником папи Інокентія ІІІ.

Початкову освіту отримав в єпископській школі рідного міста. Вивчав право в Болонському університеті, теологію — в Паризькому університеті. Отримав докторський ступінь.

Тривалий час працював у Римській курії, обіймав посаду аудитора в Трибуналі Римської Роти (вищий апеляційний суд Католицької церкви).

У січні — грудні 1198 (від часу сходження на Римський престол Інокентія ІІІ) Уголіно був послідовно призначений папським капеланом, архієреєм базиліки Святого Петра, кардиналом-дияконом титулярної церкви Сан-Евстахіо в Римі.

З 1206 — кардинал-єпископ Остії та Веллетрі.

У різний час як апостольський легат виконував різноманітні дипломатичні місії у Німеччині, Ломбардії, Тоскані. Неодноразово зустрічався з імператором Фрідріхом ІІ.

Брав участь у конклаві 1216, на якому був обраний папа Гонорій ІІІ. Наступний конклав (19.03.1227) обрав кардинала Уголіно Верховним понтифіком. Папські свячення отримав у базиліці Святого Петра в Римі 21.03.1227.

Понтифікат

Сон св. Григорія, фреска Джотто, до 1337, базиліка Сан-Франческо в Ассізі

Від початку свого понтифікату Григорій ІХ ревно опікувався вивищенням Католицької церкви в світі та над імперською владою. Ця активність папи викликала занепокоєння і супротив з боку імператора Фрідріха ІІ.

Був прихильником і натхненником хрестових походів. У вересні 1227 відлучив Фрідріха ІІ від церкви за зволікання з початком Шостого хрестового походу (зняв відлучення 1230 після поразки папських військ від імперської армії). Вдруге відлучив 1239 після завоювання імператором лангобардських земель.

З метою зміцнення церкви Григорій ІХ заснував близько 1231–1233 перші церковні трибунали проти єресей, що в подальшому стало підставою вважати його засновником інквізиції [за іншим підходом, інквізиція розпочала діяльність раніше — за понтифікату Луція ІІІ (відповідно до булли «Ad abolendam», 1184) та Інокентія ІІІ (відповідно до рішень Латеранського собору, 1215)]. У своїх буллах (1233) призначив домініканців офіційними інквізиторами для всіх єпархій Франції (до того часу обов’язок розшуку єретиків виконували єпископи у своїх єпархіях).

Григорій ІХ підтримував місіонерську діяльність церкви, опікувався місіями у Фінляндії, Румунії, Балтських країнах. Підтримував Тевтонський орден у християнізації Пруссії та північних земель. Укріплював статус нових чернечих орденів, зокрема домініканців, а найбільше — францисканців, у яких від 1220 був протектором. Звільнив францисканців від обов’язку усталеної канонічної служби і дозволив проводити її за скороченою формою («Бревіарій»). Заснував монастирі для ордену кларисинок; затвердив нові статути кармелітів (1229). Канонізував Франциска Ассизького (1228), Антонія Падуанського (1232), Домініка де Гусмана (1234), Єлизавету Угорську (1235), із деякими з них мав особисті дружні зв’язки.

Значну увагу приділяв університетській науці, особливо викладанню у своїй alma mater. 03.04.1231 Григорій IX оприлюднив буллу «Parens Scientiarum Universitas» щодо привілеїв та зобов’язань університетів. У 1233 започаткував університет у м. Тулузі, прирівнявши його за всіма привілеями до Паризького університету (включно з правом студентів-ліцензіатів вільно обирати місце подальшого навчання без додаткових іспитів). Відкрив центр Аристотелівських досліджень у Празькому університеті.

Власні наукові інтереси Григорія ІХ були спрямовані на дослідження й утвердження канонічного права. Замовив і опублікував 1234 збірку декреталій (див. Декреталії Григорія IX), що стала важливим і загальнообов'язковим зведенням декретального права, підручником для університетів і основою судової практики. Брав участь у розробці чину Святого Франциска, написав кілька гімнів на його честь. Деяка частина наукового доробку діяча, що була оприлюднена за життя, як і його епістолярій, зберігаються у Ватиканській апостольській бібліотеці.

1235 папа узаконив діяльність ордену Санта-Марія-делла-Мерчеде, що обрав ключовим завданням звільнення християн з мусульманського полону.

Помер під час облоги м. Рима імператорською армією. Похований у старій базиліці Святого Петра.

Література

Sibilia S. Gregorio IX (1227–1241). Milano : Ceschina, 1961. 406 p.
Kelly J. N. D. The Oxford Dictionary of Popes. Oxford : Oxford University Press, 1986. Р. 189–191.
Capitani O. Gregorio IX // Enciclopedia dei Papi : in 3 vol. Roma : Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2000. Vol. 2. Р. 363–380.
Rist R. The Papacy and Crusading in Europe, 1198–1245. London : Continuum, 2009. Р. 119–158.
Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 2: Римські папи від розділення Східної і Західної церков у 1054 році до Вестфальського миру 1648 року. С. 90–95.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Григорій IX // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Григорій IX (дата звернення: 12.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.10.2023