Томос

Томос про автокефалію Православної Церкви України

То́мос (грец. τόμος — букв. фрагмент, шматок, відрізана частина) — у Вселенському православ’ї — спеціальний церковний документ (указ, декрет), яким синод і /або глава Помісної церкви можуть звертатись до своєї пастви або інших Церков. Томос найчастіше стосується питань церковного устрою, рідше — важливих положень християнського віровчення або інституційного розвитку Церкви. Томос не є публічним; це — унікальний документ, який вручається один раз конкретній особі — предстоятелю Церкви.

Шляхом надання томосу деякій частині «материнської» Церкви офіційно дарується автономія в управлінні або автокефалія.

Підстави надання томосу про автокефалію

У першому тисячолітті, рішенням Вселенських соборів були встановленні межі п’яти стародавніх патріархатів (Старий Рим, Новий Рим — Константинополь, Олександрія, Антіохія, Єрусалим) і Кіпрської церкви. Упродовж наступних років Вселенський патріархат, керуючись Священними канонами [включаючи 9-й, 17-й і 28-й канони IV Вселенського собору (451), 36-й Канон Трулльського собору (691–692) і 1-й Канон IV Константинопольського собору (879/880)], взяв на себе відповідальність за надання томосу про автокефалію всім новоствореним Помісним православним Церквам.

Відповідно до постанов Вселенських соборів, Константинопольський патріархат має першість честі у православному світі, а відтак визначає порядок і спосіб становлення нових автокефалій (архієпископств, митрополій чи патріархатів) і закріплює це відповідним томосом. У змісті такого томосу викладаються передумови та підстави надання документу. Момент вручення томосу вважається початком нової Помісної церкви. З часу отримання документу за такою Церквою закріплюється певне місце в диптиху (списку) Православних церков, її визнають як рівноправну Церкву-сестру, а її предстоятеля глави інших Церков поминають під час літургій. Томос є типовим документом, яким дарується автокефалія. При цьому враховуються особливості історичного розвитку і специфіка конкретної Церкви і країни. Православна церква України отримала Томос про автокефалію 06.01.2019 і посіла 15-те місце у диптиху Константинопольського патріархату.

Томос в історії православ’я

В історії православ’я відомо кілька томосів, що стосувались церковного устрою. 1686 — Константинопольський Вселенський патріарх Діонісій IV затвердив синодальний лист Вселенського патріархату, який із міркувань «ікономії» (церковної доцільності) доручав патріархам Московським висвячувати в сан новообраних Помісним собором митрополитів Київських (при тому, що вони залишалися церковно підпорядкованими Константинополю і мусили поминати саме Вселенського патріарха, а не Московського, як свого першоієрарха). Москва не виконала вказаних умов, натомість стала тлумачити рішення як нібито передачу Київської митрополії в підпорядкування Московському патріархатові. Через те, що оригінал листа нині невідомий, таке трактування донедавна повторював і сам Вселенський патріархат, доки не оприлюднив історичні документи, які висвітлили автентичний зміст того листа. 11.10.2018 синод Вселенського патріархату скасував рішення 1686, щоб усунути підставу для його неправдивого трактування з боку Москви.

Естонська православна церква 07.06.1923 отримала автономію церковну рішенням Патріарха Константинопольського Мелетія IV. Патріарх надав томос Естонській церкві та прийняв її до юрисдикції Константинопольського Патріархату.

13.11.1924 Патріарх Константинопольський Григорій VII надав «Патріарший і Синодально-Канонічний Томос Вселенської Царгородської Патріархії про визнання Православної церкви в Польщі Автокефальною» (передусім для вірян із Західної Білорусі й Західної України). Російська православна церква (далі — РПЦ), яка контролювала цих вірян до Першої світової війни, не погодилася з таким рішенням. Після Другої світової війни та встановлення комуністичної влади в Польщі, ППЦ «добровільно» відмовилася від томосу з Константинополя і повернулася до РПЦ. Остання відразу ж надала їй томос уже від свого імені (порушивши тим виняткове право Вселенського патріархату надавати автокефалію, як Церкви-матері всіх інших Помісних церков). Московського томосу, у свою чергу, не визнає Константинополь, але з огляду на попередній томос 1924 Польська православна церква вважається канонічною.

Відомим є прецедент пошуку обновленською церквою (див. Обновленство) прихильності Константинопольського патріархату в 1920-і. При цьому взаємини обновленської церкви з Константинополем будувалися на ґрунті двосторонніх політичних інтересів. Розкриваючи їхній характер, Лев Регельсон писав: «Загрозливе становище Вселенського Престолу, що зазнавав жорстоких репресій з боку уряду Кемаля Ататюрка, змушувало константинопольських патріархів і тісно пов’язаних з ним голів інших східних церков намагатись йти торованим шляхом, добиваючись підтримки від російського уряду. Обновленці обіцяли таку підтримку випросити і всіляко піднімали авторитет Вселенських патріархів, які визнавали обновленський Синод єдиною законною владою РПЦ». Однак у короткій історії взаємовідносин українських обновленців із Вселенською церквою заслуговує уваги лише той факт, що після отримання автокефалії в 1925 вони намагались встановити прямі контакти з Константинопольським патріархатом без посередництва Всеросійського Синоду і просили Патріарха Василія III визнати автокефальний статус УАПЦ. 22.10.1925 архімандрит Василій Димопуло звернувся до Синоду УПЦ з проханням надіслати йому завірені копії з актів і документів про утвердження автокефалії Української церкви для подання їх Вселенському патріархові. Всеукраїнський Священний Синод в листі до патріарха в делікатній формі нагадав йому події 240-літньої давності, коли внаслідок юридичного перепідпорядкування Київської митрополії до Московського патріархату Українська церква позбулася автокефальності, але тепер, після проголошення автокефалії Другим Всеукраїнським Помісним Собором 21.05.1925 та схвалення її Третім Всеросійським Помісним Собором 06.10.1925, вона знову стала незалежною. Синод УПЦ запевнив Вселенського патріарха, що Українська церква й надалі зберігатиме чистоту православ’я і непорушність канонів, не буде запроваджувати ніяких церковних змін стосовно вчення православної віри, єпископату, кліру, стилю тощо, до вирішення цих питань на Вселенському соборі. Далі в листі висловлювалося сподівання, що Вселенський патріарх уважно вивчить всі документи щодо історії організації в Україні церковного управління на чолі зі Священним Синодом і діяльність його в досягненні автокефалії для Української православної церкви, переконається в додержанні канонічности цього процесу і затвердить автокефалію Української церкви своїм високим авторитетним актом. Проте, Константинопольський патріарх не поспішав визнавати офіційним томосом ні українських, ані російських обновленців-синодалів, обмежуючись підтримкою відносин через дипломатичне листування.

1937 була визнана автокефалія Албанської православної церкви.

13.03.1945 Патріарх Веніамін I та всі члени священного синоду Константинопольської Церкви надали томос Болгарській православній церкві. Цим рішення скасовувався розкол та визнавалася автокефалія тисячолітньої Болгарської церкви (за різними оцінками історичних подій, уже втретє чи вчетверте визнана автокефалія цієї церкви).

Молдовська православна церква отримала томос 02.12.1994 — їй дарував автономію Московський патріарх Алексій II.

«Патріарший і Синодальний Томос про дарування автокефалії святій Православній Церкві у Чеських землях і Словаччині» був виданий Константинопольським патріархом Варфоломієм 27.08.1998.

В усіх випадках наданню томосу про автокефалію або автономію Православних церков передували відповідні політичні процеси, насамперед — здобуття незалежності державою, православна спільнота якої просила про своє визнання. Цей процес зазвичай включав звернення представників політичного керівництва конкретної країни, подальший розгляд питання й рішення Священного синоду Вселенського Патріархату за головуванням Вселенського патріарха, після чого відповідний документ передавався тому, хто звертався про автокефальний статус своєї Церкви. Варто зазначити, що розміри та організація церковних структур, яким у різний час надавався томос, були дуже різними. Росія, Сербія, Болгарія, Румунія та Греція були досить великими православними країнами, де вже існувала церковна структура. У випадку Польщі та Чехії і Словаччини йшлося про країни, в яких православні складали релігійну меншину. В Албанії томос надали майже неіснуючій Церкві, знищеній комуністичним режимом.

Надання томосу Православній церкві України

5 січня 2019 у м. Стамбулі Вселенський патріарх Варфоломій підписав томос, яким надав незалежний статус Православній церкві України. Сувій Томосу про автокефалію для Православної церкви України підготував (написав від руки) найвідоміший Афонський художник і каліграф Лукас з монастиря Ксенофонт, що на Афоні. 6 січня 2019 відбулася історична подія — у м. Стамбулі (у соборі св. Георгія Переможця, що є резиденцією Константинопольського патріарха) Вселенський патріарх Варфоломій урочисто вручив предстоятелю Православної церкви України митрополиту Епіфанію «Патріарший і Синодальний Томос надання автокефального церковного устрою Православній церквi в Україні». Україна стала повноправним суб’єктом міжнародних релігійно-церковних відносин. Томос в Україну привезено в січні 2019. Цього ж місяця Помісна церква України увійшла в диптих де-юре, а з визнанням її помісного статусу Елладською православною церквою 12.10.2019 (перша церква, яка визнала автокефалію ПЦУ) вона увійшла в це коло де-факто, офіційно розширивши коло свого літургійного спілкування.

Наслідки отримання Томосу про автокефалію

Отримання Томосу й утворення Православної церкви України стало справді епохальною подією не лише в історії церковного життя, але й у державному та світовому вимірі. Конституювання ПЦУ створює якісно нові можливості для інтеграції України в європейську та світову цивілізації. Позиція Синоду Вселенського патріархату з надання Томосу про автокефалію Православній церкві України, по суті, стоїть в одній шерезі з укладенням Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а також прийняттям НАТО Комплексного плану допомоги Україні в зв’язку із агресією Росії. Визнання канонічної автокефалії означає не тільки фактичне здобуття Церквою самостійності в управлінні всіма без винятку церковними справами, а й піднесення статусу Православної церкви України у Вселенському православ’ї, рівність її з іншими автокефальними православними церквами.

Видання Томосу про автокефалію ПЦУ мало би вирішити одразу кілька проблем Українського православ’я: 1) улікувати схизму, яка існувала впродовж 1989–2018; 2) надати новий (автокефальний) статус давній Київській митрополії; 3) об’єднати усіх (або, принаймні, більшість) православних християн нашої країни у єдиній церковній структурі. Більшість цих проблем наразі не вирішена. Навколо Церкви сформувалася нова ситуація й атмосфера, яка ще недостатньо усвідомлена релігійною спільнотою та її лідерами, й ці зміни актуалізують потребу віднайдення нової тональності діалогу Церкви зі суспільством. Конституювання Православної церкви України та акт «Патріаршого і Синодального Томосу» резонує в державно-політичній, церковно-релігійній, соціально-культурній, морально-ціннісній, ментально-духовній, громадянській, геополітичній, національно-безпековій, стратегічній площинах.

У православній традиції Помісна церква фундує нерозривний зв’язок між провідною релігійною інституцією та процесом національного державотворення. Об’єктивно автокефалія посилює державу, а відсутність — її послаблює, робить вразливою для зовнішніх впливів, провокацій, маніпуляцій настроями і поведінкою громадян, перетворює підлеглу зовнішньому центру Церкву на засіб досягнення політичних цілей в інтересах іноземних структур. З огляду на це, легітимізація Православної церкви України має вагоме геополітичне значення.

Зусилля, спрямовані на утворення єдиної Помісної церкви, були пов’язані не тільки з тим, що новопосталі держави відчувають брак джерел легітимації і намагаються віднайти їх у власній історії та духовній традиції. Не менш важливою є й проблема національної безпеки, яка не може бути гарантованою при збереженні духовного підпорядкування українців Москві. Вихід України з-під російського релігійного впливу став реальним геополітичним викликом для Росії — РФ втратила один із основних інструментів реалізації своїх інтересів на українському напрямі, а геополітична концепція «русского мира» була суттєво послаблена. Конституювання в Україні своєї Помісної церкви означатиме і значні фінансові збитки для РПЦ, яка втрачатиме надходження через Українську православну церкву в юрисдикції Московського патріархату.

Російська окупація частини українських територій виразно розмежувала релігійне середовище України за критерієм ставлення до процесів національного державотворення та спонукала український народ і державне керівництво до глибшого розуміння значення розбудови національної Церкви. Окрім того, збройна агресія Росії проти України започаткувала процес виходу вірян із УПЦ (МП). Отже, визнання Константинополем Православної церкви України слугує противагою потужному московському тиску. Відтак політичний чинник став каталізатором активізації процесу конституювання Помісної церкви в Україні.

Надання Томосу про автокефалію Православної церкви в Україні постало чинником впливу на всіх суб’єктів релігійної ситуації. Активізувалося переформатування православного ландшафту України та ведення міжконфесійного діалогу. Дарування Томосу про автокефалію значно динамізувало перехід релігійних громад з юрисдикції УПЦ (МП) в юрисдикцію ПЦУ. Окрім того, було створено прецедент для інших церков — надихнутися прикладом України й теж вийти зі сфери впливу РПЦ, а для балканських народів — звільнитися від подібної залежності від Сербської православної церкви.

Томос для України — це і шанс для додаткового розвитку православ’я, зокрема розвою вітчизняних богословських розвідок, осучаснення системи духовної освіти і просвітництва, пастирської і морально-наставницької діяльності, виходу Церкви у публічний простір і громадянське суспільство тощо.

Конституювання Помісної церкви та надання Томосу про автокефалію ПЦУ також каталізувало певні процеси у Вселенському православ’ї. Насамперед, воно вивело на поверхню ті глибокі суперечності, які накопичилися у взаєминах між Константинопольським та Московським патріархатами. Процеси набуття автокефалії ПЦУ увиразнили самостійність Константинополя в прийнятті рішень та послабили впливи Кремля. Відхід РПЦ від Константинополя, по суті, підірвав її легітимність у православному, а загалом, і в усьому християнському світі. Всупереч церковно-політичним амбіціям стати центром світового Православ’я, Москва фактично торує шлях до власної релігійної ізоляції.

Масштаб і природа постання Православної церкви України корелюють з процесами усвідомлення і переживання «гідності», як інтегруючої соціальної та екзистенційної цінності, що відбулося під час Майдану. Створення ПЦУ фундує потужну опору для формування української громадянської ідентичності. Православна церква України увиразнює духовно-культурні маркери незалежної держави та розвитку нації.

Додатково

Суспільний резонанс на отримання ПЦУ Томосу є доволі неоднозначним. За результатами всеукраїнського опитування громадської думки «Конфесійна структура населення України і створення Православної церкви України», проведеного 12–18 травня 2019 Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС): 54,2 % респондентів поставилися позитивно до створення Православної Церкви України і надання їй Томосу. Ще 31,2 % — нейтрально. Негативне ставлення зазначили 10,9 %. Не змогли або відмовилися відповісти на запитання — 3,6 %. Серед респондентів, які позитивно або нейтрально ставляться до створення Православної церкви України і надання їй Томосу, 64,5 % вважають, що умов, визначених у Томосі, достатньо для розвитку незалежної Української церкви і не можна відмовлятися від Томосу. Натомість 8,8 % — вважають такі умови невигідними для Православної церкви України, обрали позицію відмовитися від Томосу і відновити Українську православну церкву Київського Патріархату. Не змогли або відмовилися відповісти на запитання — 26,7 %. Оцінка Томосу на предмет консолідації суспільства: 50,6 % респондентів вважають, що надання Томосу скоріше об’єднує суспільство; 30,5%, навпаки, оцінюють це, скоріше, роз’єднавчим фактором для України; не змогли або відмовилися відповісти на запитання — 18,9 %.

Цитата

«...з обов’язку турботи Великої Христової Церкви за Православний світ, для зцілення постійно загрожуючих розколів та розділів у помісних Церквах, однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб уся Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул “Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України”... До того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світовi Православнi Церкви визнавати її як сестру та згадувати під іменем “Святіша Церква України”, як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ...»

 ПАТРІАРШИЙ І СИНОДАЛЬНИЙ ТОМОС НАДАННЯ АВТОКЕФАЛЬНОГО ЦЕРКОВНОГО УСТРОЮ ПРАВОСЛАВНIЙ ЦЕРКВI В УКРАЇНІ. URL: https://www.patriarchate.org/-/patriarchikos-kai-synodikos-tomos-choregeseos-autokephalou-ekklesiastikoukathestotos-eis-ten-en-oukraniai-orthodoxon-ekklesian_languageId=uk_UА.


Джерела

  1. От Вселенского Патриарха Украинской Православной Церкви // Український Православний Благовісник. Харьков, 1925. № 21. С. 1–3.
  2. Регельсон Л. Трагедия Русской Церкви (1917–1945): Материалы по истории Церкви. Кн. 15. М.: Крутицкое Патриарше Подворье, 1996. 631 с.
  3. Документи Святого і Великого Собору Православної Церкви. Київ : Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості, ДУХ І ЛІТЕРА, 2016. 112 с.
  4. Заявление Священного Синода Русской Православной Церкви. URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/5515008.html
  5. Звернення Президента України до Вселенського Патріарха Варфоломія. URL: https://www.president.gov.ua/administration/zvernennya-prezidenta-ukrayini-do-vselenskogo-patriarha-varf-438
  6. Лише третина українців обізнана щодо питання Томосу: Опитування // URL: https://zik.ua/news/2018/10/26/lyshe_tretyna_ukraintsiv_obiznana_shchodo_pytannya_tomosu__opytuvannya_1435217
  7. Патріарший і Синдальний томос надання автокефального церковного устрою Православній церкві в Україні. URL. https://www.patriarchate.org/announcements/-/asset_publisher/MF6geT6kmaDE/content/patriarchikos-kai-synodikos-tomos-choregeseos-autokephalou-ekklesiastikou-kathestotos-eis-ten-en-oukraniai-orthodoxon-ekklesian?_101_INSTANCE_MF6geT6kmaDE_languageId=uk_UA


Література

  1. Саган О. Н. Вселенське православ’я. Суть. Історія. Сучасний стан. Київ : Світ Знань, 2004. 912 с.
  2. Жилюк С. І. Досвід Вселенського визнання: політична кон’юктура міжцерковного діалогу // Наукові записки Острозької академії. Сер.: Історичне релігієзнавство. 2011. Вип. 4. C. 71–77.
  3. Здіорук С. Конституювання Української помісної православної церкви як чинник зміцнення національної безпеки української держави // Андріївський вісник: історико-богословський щорічний журнал Рівненської Духовної семінарії Української Православної Церкви Київського Патріархату // Ред. кол.: прот. Віталій Лотоцький (гол. ред.) [та ін.]. Рівне, 2016. № 5. С. 89–96.
  4. Куйбіда В. С., Кальниш Ю. Г. Перспективи розвитку відносин Української держави з Помісною Автокефальною Православною Церквою України : інформ.-аналіт. зап. / За заг. ред. В. С. Куйбіди, О. М. Петроє. Київ : НАДУ, 2018. 52 с.
  5. Киридон А. М. Томос про надання автокефалії Православній церкві України: архітектоніка процесу // Уманська старовина. 2019. № 6.
  6. Саган О. Православна Церква України: конституювання та перспективи розвитку. К.: [Б.в.], 2019. 103 с.
  7. Добрознай М. Томос для Української православної церкви: надбання та втрати України після проголошення української автокефалії. URL: https://eu.in.ua
  8. (Драбинко) Олександр. Томос про автокефалію Української церкви та проблема її єдності. URL: https://risu.org.ua/ua/index/studios/materials_conferences/77355/
  9. Самохвалова Л. Визнання з боку Елладської церкви: новий етап української автокефалії // URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2798379-viznanna-z-boku-elladskoi-cerkvi-novij-etap-ukrainskoi-avtokefalii.html
  10. Червоненко В. Грецька церква першою визнала ПЦУ: чому це важливо для України // URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-49482653

Автор ВУЕ

А. М. Киридон


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Киридон А. М. Томос // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Томос (дата звернення: 12.05.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
10.04.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ