Старокостянтинів
Старокостянти́нів — місто в Хмельницькому районі Хмельницької області, Україна, центр територіальної громади, місто-герой України (з 2025).
|
Старокостянтинів | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Хмельницька область |
| Засновано | 1561 |
| Чисельність населення (тис.осіб) | 33 921 |
| Територія (кв.км.) | 40 |
| Уродженці | Бондарчук, Анатолій Павлович, Чаговець, Всеволод Андрійович, Кондратюк, Микола Кіндратович, Кириленко, Сергій Володимирович, Юрчик, Юрій Олександрович |
Зміст
Географічне положення
Завантаження мапи…
Розташоване біля впадіння р. Ікопоть у р. Случ (притока р. Горині, басейн р. Дніпра), за 48 км від м. Хмельницького.
Відстань до м. Києва — близько 277 км.
Територія — 40 км²; належить до Случ-Горинського фізико-географічного району.
Рельєф — хвилястий, в долинах річок переходить у рівнинний.
На околиці міста розташований Старокостянтинівський заказник.
Історична довідка
Як показали розкопки археологічні перші поселення, а саме Трипільської культури, існували в околицях Старокостянтинова в добу енеоліту. Безпосередньо поряд із містом виявлені поселення й поховання бронзового віку та Черняхівської культури.
У часи Давньої Русі поблизу було поселення Губин (тепер с. Губин Хмельницького району). У 12–13 ст. землі сучасного Старокостянтинова були частиною Болоховської землі, що на прикордонні Галицько-Волинського князівства, пізніше — у складі Великого князівства Литовського. На території міста виявлено залишки городища 12–13 ст., яке окремі дослідники ототожнюють із болоховським м. Кобудь, згаданим у «Галицько-Волинському літописі» під 1241 (ця атрибуція не є загальновизнаною). У 14–15 ст. постійних поселень у межах міста не існувало.
На місці майбутнього міста наприкінці 15 — початку 16 ст. з’явилось с. Коліщенці (Коліщенець). Уперше його фіксує указ польського короля Олександра Ягеллончика від 05.03.1505, який зобов’язував кременецького старосту «допустити у володіння селами Грибинінка, Сахнівці (тепер се́ла в Старокостянтинівському районі) та Коліщенці Івана Лабунського». Нащадки Лабунського 05.01.1561 продали Коліщенці князю К. В. Острозькому, який згодом отримав привілеї від польського короля Сигізмунда ІІ Августа на заснування міста Костянтинова, проведення в ньому ярмарків і запровадження магдебурзького права. Неподалік від міста проходили відомі шляхи нападів ногайців (див. також Ногайська Орда) на Волинь між Красиловом та Острополем, зокрема так званий Чорний шлях (пізніше Чумацький). У зв’язку з цим Костянтинів потребував побудови укріплень. Обороноздатності міста сприяло розташування у природному трикутнику, утвореному впадінням р. Ікопоть у р. Случ.
Старокостянтинівський замок і міські укріплення будували впродовж десяти років, роботи були завершені 1571. Незважаючи на близькість небезпечного Чорного шляху, місто швидко заселялось і вже у 1580-х стало одним із найбільших у Волинському воєводстві.
Часто опинялося в зоні різних воєнних конфліктів. 1593 під містом були розбиті війська повстанців під проводом К. Косинського, 1595–1596 через місто проходили війська під проводом С. Наливайка.
Від 1620 місто за заповітом князя Януша Острозького (1554; тепер Україна — 1620; тепер Польща) перейшло у володіння князів Заславських. Після заснування у 1632 містечка Новокостянтинова, Костянтинів перейменували у Старокостянтинів. Тоді місто складалося із замку, укріпленого середмістя і трьох передмість — Кузьминського (Львівського), Нового міста і Заслуччя. У 1648 Старокостянтинів опинився в епіцентрі бойових дій між козацько-татарськими військами і армією Речі Посполитої. 26–28.07.1648 відбулась Старокостянтинівська битва, протиборчі сторони якої очолювали полковник М. Кривоніс і князь Я. Вишневецький. Здобувши Старокостянтинів, М. Кривоніс перетворив місто на опорний пункт української армії на Волині й Поділлі. Саме тут були закладені підвалини перемоги української козацької армії на чолі з гетьманом Б.-З. Хмельницьким у Пилявецькій битві, яка стала однією з найважливіших на першому етапі Національної революції 1648–1676.
1682 Старокостянтинів став містом князів Любомирських. Станом на 1794 ним володів гетьман польний коронний Северин Ржевуський (польськ. Seweryn Rzewuski; 1743; тепер Україна — 1811; тепер Австрія; отримав місто у посаг за дружиною Констанцією з Любомирських; повністю у власність Ржевуських місто перейшло 1802, увійшовши до розлогих володінь роду на Волині й Поділлі). Унаслідок 2-го поділу Речі Посполитої (1793) Старокостянтинів став повітовим містом Ізяславського (Заславського) намісництва Російської імперії. Під час адміністративної реформи 1795 переданий до складу Подільського намісництва, з 1797 — у складі новоутвореної Подільської губернії. 1804 Старокостянтинів і Старокостянтинівський повіт увійшли до Волинської губернії.
1794 під містом відбулися бої між польськими і російськими військами.
У 19 ст. у Старокостянтинові діяли найбільші соляні склади на Волині, які використовували для складування солі, яку транспортували чумаки.
Під час Української революції 1917–1921 (див. Історія України: Українська революція 1917–1921) у місті неодноразово змінювалася влада. Восени 1919 у Старокостянтинові перебував уряд Директорії, вище командування української армії. Тут С. Петлюра виступив із промовою про необхідність і значення української революції та держави. У місті видавалась газета «Стрілецька думка». Радянська влада була остаточно встановлена в листопаді 1920.
1923 Старокостянтинів став центром району у складі новоутвореної Шепетівської округи (до 1925 як частина Волинської губернії). Після ліквідації округів (1930) — центр району в підпорядкуванні центру [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Української Радянської Соціалістичної Республіки] (УРСР). Від 1932 — райцентр у Вінницькій області. Від 1937 місто — райцентр Кам’янець-Подільської області (1954 перейменована на Хмельницьку область).
1929 Старокостянтинівський замок був оголошений заповідником (статус скасовано 1954).
У 1920-х — 1930-х у місті були дислоковані командування дивізій і особовий склад кількох полків Червоної армії. З огляду на стратегічне значення у 1938 місто стало центром Старокостянтинівського укріпленого району Київського військового округу. Попри це під час Другої світової війни оборона міста тривала лише два дні (07–08.07.1941), після чого радянські війська відступили. Під час гітлерівської окупації 08.07.1941–09.03.1944 місто було центром Старокостянтинівського гебітскомісаріату генеральної округи Волинь і Поділля Райхскомісаріату Україна, тут існувало гетто, 1943 відбулися масові розстріли євреїв.
У післявоєнний час місто значно зросло завдяки розвитку промисловості й розміщенню тут великого гарнізону (зокрема авіаційних частин). 1999 Старокостянтинів отримав статус міста обласного значення.
У 1993 збудоване військове містечко, що налічує близько десятка будинків, школу, дитячий садок, торговий комплекс.
Російсько-українська війна
Від першого дня повномасштабного вторгнення Російської Федерації (РФ) в Україну, Старокостянтинів зазнає регулярних атак ворога з повітря. Це зумовлено, насамперед, розташуванням на південно-східній околиці міста Старокостянтинівського військового аеродрому. Вже 24.02.2022 близько п’ятої години ранку був нанесений ракетний удар по аеродрому, а наступного дня сюди вгатили п’ять ракет крилатих «Калібр», у результаті чого була частково пошкоджена злітно-посадкова смуга. 05.03.2022 війська РФ здійснили десять авіаударів по аеродрому, внаслідок чого була значно пошкоджена його інфраструктура. 29.03.2022 ракетним ударом знищені усі паливно-мастильні запаси на території аеродрому. 29.05.2023 через атаку окупантів виведено з ладу п’ять літальних апаратів Збройних Сил України.
Від жовтня 2023 росіяни систематично намагаються вразити Старокостянтинівський військовий аеродром, використовуючи ракети і безпілотні літальні апарати «Шахед» (англ. «Shahed»).
Внаслідок постійних ворожих обстрілів, пошкоджень зазнає цивільна інфраструктура, житлові будинки, освітні заклади, архітектурні пам’ятки, зокрема, і Старокостянтинівський замок князів Острозьких. Разом з тим місто стало прихистком тисячі внутрішньо переміщених осіб.
01.10.2025 з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті міста під час відсічі збройній агресії РФ проти України, Указом Президента України № 720/2025 Старокостянтинову присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».
Населення
Населення 33 921 тис. осіб (2022), густота населення — 848 осіб/км².
Склад населення за етнічними групами (2001, перепис): українці (91,14 %), росіяни (6,70 %), поляки (0,96 %), білоруси (0,39 %), євреї (0,17 %) та ін.
Українську мову вважають рідною 92,01 % жителів, російську — 7,46 % (2001, перепис).
Клімат
Клімат помірно континентальний.
Середня температура взимку становить близько – 5 °C, влітку — близько + 19 °C.
Середня річна температура повітря — + 7,8 °C .
Середня температура січня — – 4…– 6 °C, липня — + 19…+ 25 °C. Середньорічна кількість опадів — 500–640 мм.
Господарство
Промисловість
Структура промисловості орієнтована на переробку харчових продуктів, виробництво будівельних матеріалів.
Основні галузі — харчова, будівельна, аграрна. У місті функціонують заводи: ДП «Старокостянтинівський молочний завод», ДП «Завод ковальсько-пресового устаткування», ДП «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал», Старокостянтинівський цукровий завод, Старокостянтинівський комбікормовий завод. Діють хлібопекарня, виробництво меблів ТОВ «Ясен», ТОВ «Енселко-Агро»,— ТОВ «Старокостянтинівський завод “Металіст”» (з 1971), що спеціалізується на виготовленні будівельних модульних металоконструкцій.
Транспорт
Місто — вузол шляхів автомобільних і залізничних (Старокостянтинів-І, Старокостянтинів-ІІ) республіканського та регіонального значення. Головні автошляхи: Кам’янець-Подільський — Старокостянтинів — Житомир (М-20), Чернівці — Житомир (Н-ОЗ), Старокостянтинів — Рівне (М-21). Діє розвинена мережа транспорту міського — маршрутні таксі, автобуси, приватні перевізники.
Сфера послуг
У Старокостянтинові діють торговельний центр «Епіцентр», мережа закладів торгівлі (зокрема супермаркети «АТБ-маркет», «Наш край» тощо), продуктові та промислові ринки. Є відділення трьох банків. Медичні послуги надають дві державні лікарні, станція екстреної медичної допомоги, стоматологічна поліклініка, приватні медичні та діагностичні заклади. Розвинена мережа аптек. У місті та його околицях функціонують три готелі, кілька баз і зон відпочинку.
Освіта. Культура
У місті діють дев’ять закладів дошкільної освіти, дев’ять середніх загальноосвітніх шкіл, Старокостянтинівська міська станція юних техніків, Центр дитячої та юнацької творчості Старокостянтинівської міської ради, Старокостянтинівський міжшкільний ресурсний центр.
Молодь міста має змогу розвивати свої таланти в дитячих художній і музичній школах (Мистецька музична школа імені Миколи Кондратюка). У Старокостянтинові діє близько півтора десятка бібліотек. У місті працює кінотеатр. Осередком культури в місті є районний історико-краєзнавчий музей (з 1932). Згідно з даними управління культури, туризму і курортів Хмельницької облдержадміністрації у місті є 12 пам’яток історії.
1929–1954 на території замку князів Острозьких діяли «Державний історико-культурний заповідник» та краєзнавчий музей при ньому (1932–1954).
1985 за сприяння громадськості відкрито новий історико-краєзнавчий музей (вул. Грушевського, 15).
Від 2006 відновив роботу музей на території замку, 2013 на базі музею створено історико-культурний центр-музей «Старий Костянтинів».
Архітектура
Три комплекси споруд є архітектурними пам’ятками національного значення, занесеними до Державного реєстру нерухомих пам’яток України: Комплекс споруд оборонної башти (включає башту 16 ст., руїни костелу Матері Божої Громничої монастиря домініканців 1612); Костел Святого Іоанна Хрестителя з келіями монастиря капуцинів (1754); Комплекс будівель та споруд замку князів Острозьких (1571; палац, донжон, церква, дзвіниця, брама з муром). Замок князів Острозьких стоїть на городищі 12–13 ст., яке гіпотетично ототожнюють із літописним «городом» Кобудь (Кобуд) у Болоховській землі (спалений князем Данилом Галицьким 1241). Архітектурна спадщина представлена також спорудами в стилістиці історизму: церква Різдва Богородиці (1860), пам’ятка індустріальної архітектури Старокостянтинівський млин (1905), будівля гімназії (1905).
Спорт
Розвинені види спорту: футбол, волейбол, баскетбол, легка атлетика, бокс, шахи, тхеквондо, настільний теніс, художня гімнастика, велосипедний спорт.
Із 1959 діє Старокостянтинівська дитячо-юнацька спортивна школа.
Персоналії
Уродженцем міста є олімпійський чемпіон Літніх Олімпійських ігор 1972 у м. Мюнхені, бронзовий призер Літніх Олімпійських ігор 1976 у м. Монреалі А. Бондарчук — один із найвідоміших тренерів у світі з метання молота.
У Старокостянтинові народилися:
Л. Баженов (1946–2022; тепер Україна) — історик;
О. Баранович (1892; тепер Україна — 1961; тепер Росія) — історик, педагог, громадський діяч;
В. А. Чаговець — театрознавець;
М. Кондратюк — народний артист, музично-громадський діяч;
А. Гольфаден (1840; Україна — 1908; США) — поет, драматург, засновник професійного театру на їдиші;
Т. Севернюк (нар. 1940) — поетеса, перекладач, журналіст;
О. Бланк (1799; тепер Україна — 1870; тепер Росія) — лікар, лікував Т. Шевченка;
Р. Демін (1938–1995; тепер Україна) — режисер-документаліст, сценарист;
Д. Епштейн (1871–1946; тепер Україна) — науковець-фтизіатр, одним з перших в Україні застосував штучний пневмоторакс для лікування туберкульозу;
С. Кириленко — військовослужбовець, майор Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (посмертно);
А. Силін (1880; тепер Україна — 1960; тепер Німеччина) — полковник армії УНР;
В. Шмідт (1889; тепер Україна — 1937; тепер Росія) — психоаналітик, освітянка;
Ю. Юрчик — військовослужбовець, полковник Державної прикордонної служби України, учасник російсько-української війни, Герой України (2023, посмертно).
Родом зі Старокостянтинівщини С. Бондарчук — громадсько-політичний діяч, активний учасник Євромайдану, герой Небесної Сотні, Герой України (2014, посмертно).
Джерела
- Про присвоєння почесної відзнаки «Місто-герой України»: Указ Президента України №720/2025 від 30 вересня 2025 р. // Президент України. 2025. URL: https://www.president.gov.ua/documents/7202025-56637
Література
- Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / Гол. ред. П. Т. Тронько. Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1967. Т. 21: Харківська область. С. 144.
- Кріль М., Пажимський Б. Історичні шляхи Старокостянтинівщини // Острогіана в Україні і Європі. Матеріали міжнародного наукового симпозіуму «Велика Волинь». Старокостянтинів, 2001. Т. 23. С. 291.
- Пажимський Б. Історико-культурна спадщина Старого Костянтинова: проблеми її охорони, збереження й використання // Острогіана в Україні і Європі. Матеріали міжнародного наукового симпозіуму «Велика Волинь». Старокостянтинів, 2001. Т. 23. С. 246.
- Виногродська Л. І. Історико-археологічні дослідження у м. Старокостянтинів Хмельницької області в 2002–2005 рр. // Кобудь, Костянтинів, Старокостянтинів: історія, археологія, культура, архітектура. Старокостянтинів, 2006. С. 11–26.
- Пажимський О. Намір створення Національного історико-культурного заповідника «Послуччя» на терені історичної Південно-Східної (Подільської) // Історія музейництва, пам’яткоохоронної справи, краєзнавства і туризму в Острозі та на Волині. 2009. Вип. 2. С. 28–62.
- Борилюк Д. Місто Старокостянтинів в оборонній системі кн. Острозьких у Південно- Східній Волині // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. 2011. Вип. 17. С. 46–56.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Старокостянтинів // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Старокостянтинів (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.12.2025
