Софрон Мудрий, єпископ

Софро́н Му́дрий (світське ім’я — Мудрий, Степан-Василь Григорович; 27.11.1923, м. Золочів, тепер Львівської області, Україна — 31.10.2014, м. Івано-Франківськ, Україна) — релігійний, освітній і культурний діяч, єпископ Української греко-католицької церкви (УГКЦ), богослов, філософ, історик Церкви, доктор канонічного права (з 1963).

Софрон Мудрий, єпископ
Справжнє ім’я	Степан-Василь
Справжнє прізвище	Мудрий
Народження	27.11.1923
Місце народження	Золочів (Львівська обл.)
Смерть	31.10.2014
Місце смерті	Івано-Франківськ
Місце поховання	Івано-Франківськ
Місце діяльності	Італія, Ватикан, Україна
Напрями діяльності	канонічне право, організація освіти, душпастирство, богослов'я
Традиція/школа	греко-католицизм

Життєпис

Софрон Мудрий. У молоді роки

Походив з багатодітної родини (мав шістьох сестер і брата).

Початкову й середню освіту здобув у м. Золочеві. Замолоду, ставши свідком червоного терору на Золочівщині, замислив присвятити себе священничому служінню.

Під час Другої світової війни 1943 був вивезений на примусові роботи в Австрію, згодом опинився в Німеччині. У 1945/1946‒1948/1949 навчався на інженера-електротехніка в м. Аугсбургу (Німеччина), здобув диплом про вищу освіту, працював за фахом. Виїхав на еміграцію в США.

У лютому 1949 (за ін. даними — у грудні 1950) вступив до монастиря отців-василіян у містечку Довсоні (шт. Пенсильванія), де пройшов новіціат. Упродовж 1950/1951–1954/1955 студіював філософію та богослов’я в Університеті Глен-Коув (шт. Нью-Йорк). 14.01.1955 склав довічні обіти в Чині Святого Василія Великого, узявши ім’я Софрон.

У серпні 1955 відбув до м. Рима, продовжив студії з богослов’я у Папському Григоріанському університеті (1955–1959), здобув ступінь магістра богослов’я. Рукоположений на священника (25.12.1958) архієпископом Іваном Бучком.

Деякий час служив секретарем митроп. Йосифа Сліпого. За його рекомендацією став у проводі Української папської колегії св. Йосафата в Римі (заснована 1897, від 1904 під опікою ЧСВВ). Призначений віцеректором (1960–1974), ректором (1974‒1994) колегії.

У цей же період опановував римське та канонічне право у Латеранському університеті в Римі (з 1959), 1963 захистив тут докторську дисертацію, 1966 здобув ступінь маґістра канонічного права Східних церков. Поглиблював знання у Папському інституті Східних церков (1966–1968, ліценціат зі східного канонічного права), певний час тут викладав.

Паралельно від 1965 майже 30 р. (до 1994) був постійним співпрацівником (диктором і редактором) української редакції «Радіо Ватикан» (італ. «Radio Vaticana») — офіційної служби радіомовлення Апостольської столиці.

У жовтні 1994 призначений ректором Івано-Франківського теологічно-катехитичного духовного інституту (ІФТКДІ, тепер Івано-Франківська академія Івана Золотоустого), повернувся в Україну.

Від 06.11.1995 — протосинкел, а з 02.03.1996 — єпископ-коад’ютор Івано-Франківської єпархії УГКЦ (з 2011 у складі Івано-Франківської митрополії УГКЦ). Єпископську хіротонію здійснено 12.05.1996 у кафедральному соборі Святого Воскресіння в Івано-Франківську.

З грудня 1997 — правлячий архієрей Івано-Франківської єпархії. У червні 2005 папа Бенедикт XVI прийняв прохання владики про відставку (за віком). Єпископ-емерит.

Похований у крипті собору Воскресіння Христового. Архієрейську літургію очолив Глава УГКЦ Святослав Шевчук.

Діяльність

У період ректорства в Українській папській колегії св. Йосафата опікувався вихованням і освітою майбутніх священників з різних країн світу, української даіспори. Зустрічався в м. Римі з відомими діячами української культури — І. Дзюбою, Л. Костенко, П. Мовчаном, художником М. Стратілатом (1942—2023), кардиналами Мирославом Іваном Любачівським, Любомиром Гузаром та ін. Належав до кола найавторитетніших фахівців з канонічного права в Європі; брав участь у розпрацюванні «Кодексу канонів Східних Церков».

Радіопроповіді отця доктора Софрона в українській службі «Радіо Ватикан», що транслювалися за «залізну завісу», мали вагоме значення для вірян, передусім греко-католиків, у радянській Україні, де УГКЦ мусила десятиліттями діяти «у катакомбах». Домігся збільшення часу етеру для української секції та щотижневої трансляції богослужінь.

По поверненні в Україну опікувався розвитком Івано-Франківського теологічно-катехитичного духовного інституту, реорганізував заклад за взірцем європейських вишів (з 2000 ІФТКДІ набув статус теологічної академії). Зажив поваги й авторитету як організатор освіти, науковець і викладач, порадник і наставник для молоді. З його діяльністю пов’язують реформи богословської освіти на Прикарпатті. Так, одним із перших запровадив і читав курс з історії православ’я в Україні, вважав важливим для душпастирів обізнаність в історії та особливостях інших конфесій як запоруку діалогу між духовенством. Заохочував священників мати ще й світську освіту, з 2004 Івано-Франківська академія Івана Золотоустого започаткувала співпрацю із Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника. Сприяв найкращим студентам і випускникам у продовженні освіти за кордоном (з умовою повернення в Україну): сукупно понад 150 студентів продовжили вищі студії в Італії (70), Польщі (50), Німеччині (16), а також в Австрії, Португалії, Чехії, Іспанії тощо, захистили ліценціатські й докторські праці. Тим владика доклався до розвитку кадрового потенціалу духовної освіти та священницького корпусу Івано-Франківської єпархії.

В умовах напружених міжконфесійних відносин в Україні на поч. 1990-х, зокрема гострих конфліктів на Прикарпатті між православними і греко-католиками (особливо навколо культових споруд, церковного майна) докладав усіх зусиль до міжконфесійного порозуміння й діалогу («щоб уся паства увійшла до Небесного Царства»). Сприяв залагодженню конфліктів шляхом зустрічей і перемовин з діячами Української православної церкви Київського патріархату, її предстоятелем патріархом Філаретом (Денисенком). Зорганізовував просвітні акції з кліром, давав настанови щодо спілкування з представниками різних конфесій, заохочував до міжконфесійної співпраці.

За владики Софрона в м. Івано-Франківську створено Міжконфесійну екуменічну раду церков (1997), що стала одним із майданчиків розв’язання спірних питань. Наслідком налагодження стосунків між конфесіями стали спільні участі православних і греко-католицької Церков у молебнях, урочистих святкуваннях державних і національних подій, відзначенні деяких релігійних свят (напр., Хрещення Господнього) тощо. Владика застановлявся й над можливістю євхаристійного сопричастя (див. Євхаристія) із Православними церквами, звертався до богословсько-канонічних аргументів на засадах церковного законодавства.

Невтомно працював над розбудовою єпархії. За період єпископства рукоположив понад 130 священників. Благословляв на спорудження нових храмів та утворення релігійних громад на території Прикарпаття. Опікувався розвитком прочанства як царини релігійної діяльності, організацією міжнародних, молодіжних, патріарших та ін. прощ. Домігся повернення будівлі під консисторію. Звів реколекційно-відпочинковий комплекс на 40 осіб (урочище Підлюте, тепер Калуського р-ну, Івано-Франківської обл.); розпочав відновлення санктуарію (відпустове місце Крилоської Чудотворної ікони Матері Божої) у с. Крилосі (Івано-Франківський р-н Івано-Франківської обл.).

Автор багатьох богословських, юридичних, наукових і навчальних праць, випустив українською мовою понад 150 аудіокасет, грамплатівок, відеофільмів релігійного змісту. Знавець українського іконопису, зачинатель медійних і мистецьких проєктів, меценат науки.

Праці

Софрон Мудрий. Єпископ-емерит

У латиномовній докторській дисертації «Перехід на інший обряд (З візантійсько-українського на латинський)» (опублікована 1973) проаналізував обрядові відмінності східних літургійних традицій (антіохійської, вірменської, візантійської, александрійської, халдейської), історію уній церковних у Східному християнстві 11–20 століть. Висвітлив особливості трансформації руського обряду (одним із перших маркував його як візантійсько-український) під час Берестейської церковної унії 1596, після Замойського синоду 1720; проаналізував документи канонічного права щодо статусу Східних церков, подав статистику всіх східних католицьких та орієнтальних церков на середину 20 ст. (див. Східні католицькі церкви, Орієнтальні церкви).

У навчальному посібнику для семінаристів «Короткий нарис історії проповідництва» (Рим, 1975) узагальнив історію української риторики й гомілетики.

З опертям на архівні документи уклав і опублікував «Нарис історії Української Папської Колеґії святий Йосафата» (Рим, 1984). Активну наукову, медійну та редакторську діяльність вів напередодні відзначення 1000-ліття хрещення Русі, зокрема упорядкував збірник радіопроповідей (українською мовою) Івана Павла ІІ, Мирослава Івана Любачівського, отців докторів Василіянського чину та ін. («Тисячоліття українського християнства. Радіопроповіді з Ватикану»; Рим, 1990).

Того ж року в м. Римі вийшло перше видання посібника «Нарис історії Церкви в Україні» (згодом неодноразово перевиданий, став одним із базових посібників, за яким вчилися богослови, історики релігії, релігієзнавці в Україні на початку 1990-х). Спирався на давньосирійські, візантійські, афонські, латинські, європейські, давньоруські джерела (багато з них цитував, подав копії унікальних документів). Запропонував періодизацію історії християнства в Україні на три доби — стародавню (1–8 ст.), середньовічну (8–15 ст.) та новітню (16–20 ст.), кожна з яких охоплює певні періоди; увів до кола історичних досліджень нові імена діячів Київської митрополії; навів біографічні дані та характеристику всіх архієреєїв, що діяли на теренах сучасної України. Звертав увагу на особливості Київського християнства, антиправославну й антиуніатську (посутньо антицерковну) імперську політику російських царів на землях Росії, України, Білорусі, Литви, Польщі. Окрему увагу приділяв Берестейській унії 1596: переклав з латини та опублікував усі «33 умови Берестейського поєднання», подав їх трактування з погляду канонічного права та в оптиці збереження українського християнського обряду, традицій східного християнства, прав Київської митрополії, етнічної ідентичності українців в умовах іноземного панування.

Працював над «Кодексом Канонів Східних Церков» (1990‒1991), уже в Україні уклав «Короткий Коментар Кодексу канонів Східних Церков» (у 3 ч., 1995‒1997).

З-поміж останніх праць його життя — п’ять томів проповідей і повчань «Слова» (2002–2011).

Автор праць з міжнародного права, сімейного права, біблеїстики, філософії, релігійної етики, пастирського богослов’я тощо.

Визнання

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2009), ІІ ступеня (2013).

Почесний доктор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (з 2012).

Про життя владики був знятий документально-біографічний фільм «Під покровом Божого провидіння» (2013, реж. Л. Терлецька).

На його честь названо вулицю в м. Івано-Франківську (2018).

У Івано-Франківській академії Івана Золотоустого 2023 відбулася наукова конференція «Життя і діяльність владики Софрона Мудрого», присвячена 100-річчю від дня народження єпископа.

Цитата

Іван Монолатій, доктор політичних наук: «Це жива леґенда Української Греко-Католицької Церкви. Це людина високого інтелектуального ґатунку, яка ставила інтелект на службу Церкві та Україні. Вважаю, що з часом УГКЦ та вся громада відчують цей вакуум. Він був одним з небагатьох богословів старої галицької традиції, що разом з Церквою пройшов увесь шлях поневірянь, заборон, переслідувань, катакомбної Церкви. Він був достойним репрезентантом УГКЦ за кордоном та перед Апостольським Престолом. Його постать завжди залишатиметься об’єктом наслідування вірними та науковцями».
Цит. за: Владика Софрон Мудрий // Синод єпископів Української Греко-Католицької Церкви. URL: https://synod.ugcc.ua/data/vladyka-sofron-mudryy-472/

Додатково

Владика Софрон любив повторювати слова: «Будьмо людьми, аж потім будьмо вже християнами».
Слова владики: «Вчорашній день вже не мій. Завтрашній день ще не мій. Але нинішній день мій. Отже, кожний нинішній день стараюся проживати всю повноту злуки з Богом, з Його святою волею і, де можливо, творити добро й уникати зла. Це філософія мого життя…»

Праці

Короткий коментар Кодексу канонів Східних Церков : у 3 ч. Івано-Франківськ : Івано-Франківський теолого-катехитичний духовний інститут, 1995‒1997.
Нарис історії Церкви в Україні. Рим; Львів : ОО. Василіан, 1995. 404 c.
Подружжя і Церковне право. Івано-Франківськ : Івано-Франківський теолого-катехитичний духовний інститут, 1999. 94 с.
Духовні бесіди. Івано-Франківськ : Теологічна Академія, 2002. 125 с.
Слова : у 5 вип. Івано-Франківськ : Теологічна Академія, 2002‒2011.
Під опікою Божого Провидіння. Спогади мого життя. Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2008. 216 с.
Публічне право Церкви і конкордати. Жовква : Місіонер, 2011. 188 с.

Література

Нечвідова О. Софрон Мудрий: Нам належить тільки сьогодні // Збруч. 2014. URL: https://zbruc.eu/node/28664
Геник Л. Доктор канонічного права Софрон Мудрий (ЧСВВ) — дослідник історії українського християнства // Карпати: людина, етнос, цивілізація. 2017–2018. Вип. 7–8. С. 305–326.
Каськів О. В. Вплив єпископа Софрона Мудрого на видавничу діяльність в Українській Греко-Католицькій Церкві // Вісник Львівського університету. Серія: Філософсько-політологічні студії. 2022. Вип. 44. С. 34–40.
Каськів О. В. Вплив отця Софрона Мудрого на розвиток проповідництва в Українській Греко-Католицькій Церкві (1960–1993 рр.) // Вісник Львівського університету. Серія: Філософсько-політологічні студії. 2022. Вип. 43. С. 32–38.
Каськів О. В. Роль єпископа Софрона Мудрого в реорганізації Івано-Франківського Теологічно-Катехитичного Духовного Інституту в Івано-Франківську Теологічну Академію (1994–2014 рр.) // Вісник Львівського університету. Серія: Філософсько-політологічні студії. 2022. Вип. 42. С. 55–61.
Каськів О., Гураль Ю. Екуменічна діяльність єпископа Софрона Мудрого // Вісник Львівського університету. Серія: Філософсько-політологічні студії. 2024. Вип. 52. С. 108–114.
Владика Софрон Мудрий // Синод єпископів Української Греко-Католицької Церкви. URL: https://synod.ugcc.ua/data/vladyka-sofron-mudryy-472/

Автори ВУЕ

Покликання на цю статтю: Филипович Л. О., Арістова А. В. Софрон Мудрий, єпископ // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Софрон Мудрий, єпископ (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.08.2024