Свято-Миколаївська церква в Диканьці

Миколаївська церква в Диканьці. Загальний вигляд. Фото Вечерського В. В.
Миколаївська церква в Диканьці. План. Джерело ілюстрації: Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ: Вид. дім А.С.С., 2005. С. 229.
Миколаївська церква в Диканьці. Поперечний переріз. Джерело ілюстрації: Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ: Вид. дім А.С.С., 2005. С. 229.
Дзвіниця Миколаївської церкви в Диканьці. Фото Вечерського В. В.

Свято-Микола́ївська це́рква в Дика́ньці — православний храм, пам’ятка архітектури національного значення, Диканський р-н, Полтавська обл., Україна.

Мурована однобанна церква була важливим архітектурним акцентом садиби, що належала козацькому роду Кочубеїв (див. Палац Кочубеїв у Диканьці), започаткованої наприкінці 17 ст. Вона разом зі Свято-Троїцькою церквою фіксувала головну композиційну вісь архітектурного ансамблю. Функціональні відмінності між двома храмами зумовили їхнє принципово відмінне архітектурне вирішення: Свято-Троїцька церква була парафіяльною для Диканьки, тоді як Свято-Миколаївська — садибною.

Історична довідка

Першу дерев'яну церкву, присвячену св. Миколаю, спорудив на цьому місці у 1670-х з благословення Чернігівського архієпископа Лазаря (Барановича) Леонтій Андрійович Кочубей (після 1620 — після 1660). Наступну — 1754 Павло Васильович Кочубей (1738–1786). Мурована церква, що існує дотепер, споруджена 1794–1797 на замовлення князя Віктора Павловича Кочубея (1768–1834) за проектом архітектора Миколи Олександровича Львова (1753–1804). 1851–1852 її перебудували з улаштуванням під церквою родинного поховального склепу Кочубеїв. Тоді ж прибудовано терасу з заходу, в інтер'єрі встановлено новий різьблений дубовий іконостас та опалювальні печі. 1852 церкву заново освятили. Тут зберігалася явлена у 1660-х ікона св. Миколи, яку вважали чудотворною. За радянської влади церкву було закрито, 1932–1933 пограбовано поховальні склепи Кочубеїв. 1963 в приміщенні влаштовано музей атеїзму на громадських засадах, який 1973 став відділом Диканьського краєзнавчого музею. 1981–1982 пам’ятка реставрована і з 1989 використовується за прямим призначенням.

Мурована дзвіниця споруджена за проектом архітектора Л. Руски 1810 (за іншими джерелами — 1827) на поздовжній вісі церкви, але відокремлено від останньої.

Характеристика

Церква центрична, однобанна, кругла в плані. Належить до типу ротондальних базилік. Масивний подвійний купол, увінчаний сферичною банею, спирається на внутрішнє кільце стін, полегшене вісьмома арковими отворами. В інтер'єрі зберігся розпис купола, що створює ілюзію кесонованої сфери. З заходу головний вхід, влаштований у вигляді лоджії, акцентує двоколонний портик в антах тосканського ордера з трикутним фронтоном. Зовні фасади оздоблено нішами, членовано пілястрами й увінчано антаблементом з аттиком. Архітектурний декор фасадів та інтер'єра витримано в строгих стильових формах високого класицизму. Зберігся дерев’яний іконостас, майстерно виконаний кріпосними різьбярами 1852. У поховальній крипті під церквою збереглися надгробки представників родини Кочубеїв. Тут поховані 5 князів і 3 княгині цього роду, зокрема: князь Василь Вікторович Кочубей (1812–1850), княгиня Олена Павлівна Кочубей (1812–1888), Марія Василівна Дурново, уроджена княжна Кочубей (1848–1894), князь Сергій Вікторович Кочубей (1820–1880) та його син Леонтій (1864–1865), князі Василь Сергійович Кочубей (1862–1911) та Сергій Васильович Кочубей (1884–1909).

Дзвіниця прямокутна в плані, двоповерхова. Перший поверх тридільний, житлового призначення. Другий поверх — трипрогонова аркова конструкція, увінчана трикутним фронтоном. На другому ярусі містилися дзвони.

Церква діюча. 1989, через кілька років після проведення ремонтно-реставраційних робіт, її передано православній громаді.

Значення

Диканьські церква св. Миколи та дзвіниця становлять історичну й архітектурну цінність як унікальний сакральний ансамбль споруд у стилі класицизму, а також як уцілілий фрагмент великого палацово-паркового ансамблю садиби Кочубеїв. Історико-меморіальна цінність пам’ятки пов’язана з родинною історією М. Гоголя та зі збереженими похованнями родини Кочубеїв.

Додатково

У цій церкві перед чудотворною іконою св. Миколая молилась за дітей Марія Іванівна Гоголь-Яновська (Косяровська) з с. Василівки (Яновщини) (1791–1868), перших двоє дітей якої померли після пологів. Сина, котрий народився 1809, подружжя Гоголів назвало Миколою на знак вдячності цьому святому й цій іконі.

Література

  1. Клепацький П. Г. Нариси з історії Диканського маєтку Кочубеїв від полов. XVIIдо полов. XIXст. // Записки Полтавського інституту народної освіти. 1927. Т. 4. С. 11.
  2. Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 200.
  3. Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С., 2005. С. 229–230.
  4. Полтавіка. Полтавська енциклопедія : в 12 т. Полтава : Полтавський літератор, 2009. Т. 12: Релігія і Церква. С. 200–202.
  5. Гаврилишина Н. Маєтності роду Кочубеїв (ІІ половина XVII — 60-ті рр. XVIII ст.): формування, господарство, географія // Краєзнавство. 2013. № 3. С. 149–157.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Свято-Миколаївська церква в Диканьці // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Свято-Миколаївська церква в Диканьці (дата звернення: 24.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
31.03.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ