Пещанський, Володимир Павлович
|
Пещанський, Володимир Павлович | |
|---|---|
| Народження | 28.10.1873 |
| Місце народження | Переяслав |
| Смерть | 26.08.1926 |
| Місце смерті | Львів |
| Місце поховання | Личаківський цвинтар, Львів |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | архітектура, мистецтвознавство, реставрація, педагогічна праця |
Пеща́нський, Володи́мир Па́влович (28.10.1873, м. Переяслав, тепер Київської області, Україна — 26.08.1926, м. Львів, тепер Україна) — архітектор, реставратор, мистецтвознавець, педагог, основоположник Львівської школи реставрації, автор низки споруд у м. Києві.
Життєпис
Здобув військову й інженерну освіту: після закінчення Орловського кадетського корпусу навчався у Костянтинівському артилерійському училищі у м. Санкт-Петербурзі. Закінчив його і в чині підпоручика направлений на військову службу в 42-гу артилерійську бригаду в м. Ніжині. Продовжив військову освіту в Миколаївській інженерній академії (м. Санкт-Петербург) та здобув архітектурну освіту зі званням цивільного інженера у Санкт-Петербурзькому інституті цивільних інженерів (тепер Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет). 1909–1917 служив у Київському інженерному управлінні, в юрисдикції якого була територія Київської фортеці з численними архітектурними пам’ятками. Протягом 1909–1919 займався архітектурним проєктуванням та дослідженням старовинних пам’яток. 1919–1921 — професор факультету будівництва і архітектури та ректор Херсонського політехнічного інституту (тепер не існує). Унаслідок голодомору, влаштованого радянською владою на Півдні України, 1922 був змушений прийняти запрошення митрополита Андрея Шептицького і переїхав до м. Львова для праці на посаді реставратора Національного музею (тепер Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького). Помер у м. Львові передчасно внаслідок хвороби серця. Похований на Личаківському цвинтарі, могилу з надгробком збережено й упорядковано.
Діяльність
Працював у стилістиці неокласицизму й модерну. За його проєктами у м. Києві зведено кілька казенних і приватних будівель, зокрема казарми й багатоквартирні житлові (так звані прибуткові) будинки. Разом з архітектором-реставратором П. Покришкіним (1870–1922; тепер РФ) досліджував і реставрував старовинні храми на Печерську. Від 1914 співпрацював із Комісією з охорони пам’яток старовини й мистецтва у м. Києві. Їздив теренами Київської та Полтавської губерній, вивчаючи твори народного мистецтва й збираючи колекцію їх.
У Національному музеї у Львові 1923–1926 керував реставрацією старовинних (14–18 ст.) творів живопису й різьблення, зокрема й Богородчанського іконостасу. Досліджував давні твори мистецтва (ікони й іконостаси, килимарство, народні розписи, кераміку тощо), колекціонував твори народного мистецтва. 1922 у Національному музеї у Львові влаштував виставку своєї мистецької колекції і видав її каталог. Цю колекцію він продав музею за символічну плату. 1924–1925 відкрив іконописну студію, в якій викладав технологічні й реставраційні дисципліни, навчаючи майбутніх художників, реставраторів, мистецтвознавців. Одночасно викладав історію архітектури, техніку й технологію живопису у Мистецькій школі О. Новаківського. Його учнями були М. Драган і Я. Музика. 1926 на прохання митрополита А. Шептицького та І. Свєнціцького опрацював проєкт розбудови комплексу Національного музею на вулиці Драгоманова у м. Львові (не реалізовано).
Твори (усі — у м. Києві):
- прибутковий будинок на площі Слави 1910–1914;
- казарми Херсонського 130-го піхотного полку на вул. Бульварно-Кудрявській 1912;
- реставрація церкви Спаса на Берестові (разом з П. Покришкіним) 1913;
- реставрація Микільського (Військового) собору (разом з П. Покришкіним) 1913 (не збережено);
- будинок Військової льотної школи прапорщиків (тепер Центральний будинок офіцерів Збройних сил України) 1914–1918, будівництво завершив 1931–1933 Й. Каракіс;
- археологічні дослідження Михайлівського собору Видубицького монастиря 1916.
Визнання
За життя формальних знаків визнання не отримав. Тепер його вважають основоположником Львівської школи реставрації пам’яток культурної спадщини та культурних цінностей.
Цитата
Я. Музика про В. Пещанського:
«Цінне у нього було те, що ніколи не підчеркував авторства своїх порад. Він вчив ряд мистецтв старинної темперової техніки, фрески і др. Інженер видавав мистцям вже готове знання, на яке витрачував сам багато літ. Він був дуже добрим обсерватором, цим часто незамітно помагав людям. Яка сила духа була у цієї людини, це подиву гідне. Хворий на серце, коли серце переставало майже битись — працював, ходив, думав. Він був людиною вищого покрою, скромний, фізично дуже терплячий, але духом виїмково сильний (…) Перед смертю виявив він мені бажання передати все своє знання, не хотів, як казав, щоб воно пропало.»(Цит. за вид.: Гах І. Універсальна мисткиня й неабияка реставраторка // Збруч. 10.01.2017.)
Праці
- Давні килими України. Львів : Діло, 1925. 75 c.
- Дещо про українські та великоруські ікони // Богословія. 1925. Т. 3. Кн. 4. С. 320–326.
- Київський Спас на Берестю // Записки Чина Св. Василія Великого. 1926. Т. 2. С. 314–316.
- Скит Манявський і Богородчанський іконостас. Жовква : Печатня ОО. Василіян у Жовкві, 1926. 28 с. (у співавт).
Література
- Тимофієнко В. Пещанський Володимир Павлович // Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 301.
- Дяченко В. В. Штрихи к портрету Владимира Пещанского // Проблеми археології, історії, історіографії, джерелознавства, літературознавства, мистецтвознавства, музеєзнавства, фолькльористики. Херсон : Айлант, 2006. С. 62–66.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Пещанський, Володимир Павлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Пещанський, Володимир Павлович (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.03.2025
