Національна спілка краєзнавців України

Націона́льна спі́лка краєзна́вців Украї́ни, НСКУ — добровільне об’єднання професійних дослідників і літописців рідного краю зі статусом національної всеукраїнської творчої спілки як суб’єкта творчої діяльності.

Національна спілка краєзнавців України (НСКУ)
Рік створення	1925
Штаб-квартира	Київ
Веб-сайт	https://nsku.org.ua/

Історична довідка

Становлення інституцій, що займалися вивченням місцевої історії, розпочалося в першій половині 19 ст. і пов’язане з діяльністю Археографічної комісії в м. Києві, Історичного товариства Нестора-Літописця, Одеського товариства історії і старожитностей, Наукового товариства імені Шевченка в м. Львові, Харківського історико-філологічного товариства, Подільського церковного історико-археологічного товариства, Товариства дослідників Волині в м. Житомирі та низки інших регіональних об’єднань шанувальників рідного краю. Внесок у розвиток краєзнавства зробили археологічні з’їзди. Становленню краєзнавства як самостійної дисципліни наукової сприяла діяльність М. Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського, Д. Багалія, Д. Яворницького та ін.

У роки Української революції та в умовах Першої світової війни діяли численні краєзнавчі організації, які користувалися підтримкою Української Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. Провідну роль у розвитку й координації краєзнавчої діяльності відігравала Українська академія наук. На початку 1920-х у структурі історико-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук (ВУАН) функціонували комісії краєзнавчого профілю: етнографічна (голова — А. Лобода) та археологічна (голова — Ф. Шміт).

За ініціативи М. Грушевського в системі інститутів народної освіти засновано спеціальні наукові кафедри краєзнавства. 1921 в м. Харкові під керівництвом академіка Д. Багалія створено секцію етнографії, етнології і краєзнавства при науково-дослідній кафедрі історії України в Харківському інституті народної освіти [з 1921 очолював М. Сумцов, з 1922 — мовознавець, етнограф О. Ветухов (1869, за іншими даними 1867 — 1942, за іншими даними 1941; тепер Україна)]. Від 1925 в Донецькому інституті народної освіти діяла науково-дослідна кафедра з вивчення Донецького басейну.

Формування наукових шкіл з краєзнавства пов’язане з діяльністю комісій краєзнавства при ВУАН: Київської (1922, голова — А. Лобода), Харківської (1923, керівники — Д. Зеленін, О. Федоровський) та Одеської [1923, голова — філолог, археолог С. Дложевський (1889–1930; тепер Україна)]. Комісії координували діяльність краєзнавчих осередків, сприяли науково-дослідній роботі, готували довідкові й методичні матеріали.

1924 засновано Чернігівський інститут краєзнавства, серед організаторів якого історик, археолог А. Верзилов (1867–1931; тепер Україна), педагог, очільник Чернігівського інституту народної освіти (тепер Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка) С. Воробйов (1884; тепер Україна — 1942; тепер Узбекистан), історик, архівіст, музеєзнавець В. Дубровський (1897; тепер Україна — 1966; США). Цього самого року під керівництвом історика, краєзнавця В. Отамановського (1893–1964; тепер Україна) при Вінницькій філії Всенародної бібліотеки України створено Кабінет з вивчення Поділля. Подібні кабінети діяли також у м. Черкасах, м. Миколаєві та м. Умані.

1924–1925 під керівництвом М. Грушевського діяли комісії з порайонного дослідження м. Києва, Правобережної України, Лівобережної України, Південної України та Західної України.

Від 1926 активізовано роботу регіональних товариств: Одеського товариства при ВУАН під керівництвом філософа, історика М. Гордієвського (1885–1938; тепер Україна), Донецького, Полтавського, яке очолював музикознавець, фольклорист В. Щепотьєв (1880–1937; тепер Україна) тощо.

28–31.05.1925 Харківська Слобожанська комісія ініціювала проведення Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції, у роботі якої взяли участь 75 делегатів, що представляли 22 місцеві осередки з усіх регіонів України. За підсумками заходу створено Український комітет краєзнавства (УКК) при Головнауці [голова — М. Яворський; члени — Д. Багалій, О. Яната, музеєзнавець, краєзнавець М. Криворотченко (1892; тепер Україна — дата й місце смерті невідомі) та ін.]. Серед головних завдань УКК — облік, систематизація та координація краєзнавчої роботи, методичне керівництво місцевими осередками, а також запровадження інституту кореспондентів, які сприяли організації нових краєзнавчих структур. 1925 в УРСР діяло 5 товариств і 11 гуртків у 5 округах, а станом на 01.01.1929 — 51 товариство і 658 гуртків у 32 округах. На початку 1930-х кількість краєзнавців перевищувала 30 тис. осіб.

1927 започатковано науково-методичний журнал «Краєзнавство», розрахований на науковців і широке коло краєзнавчого активу. Видання сприяло консолідації наукових сил і формуванню комплексного підходу до вивчення історії України.

У період становлення тоталітарної системи (див. Тоталітаризм) в СРСР демократичний за своєю суттю краєзнавчий рух не відповідав офіційним історичним концепціям. Під впливом вульгарно-соціологічних схем дослідження історії та культури окремих регіонів потрактовували як прояви українського буржуазного націоналізму. Це призвело до ліквідації більшості краєзнавчих організацій і масових репресій серед їхніх учасників. На межі 1920–1930-х за сфабрикованими звинуваченнями в націоналізмі й контрреволюційній діяльності репресовано керівництво УКК — голову М. Яворського, заступника М. Криворотченка, членів комітету М. Волобуєва, В. Гериновича, С. Рудницького, О. Янату та ін., знищено основні краєзнавчі осередки, закрито профільні журнали та видавництва.

1949 при Президії АН УРСР створено спеціальну комісію для дослідження історії міст і сіл. Від 1962 під керівництвом П. Тронька розпочато роботу над 26-томним виданням «Історія міст і сіл Української РСР», у підготовці якого взяли участь понад 100 тисяч науковців, освітян і краєзнавців. Праця стала унікальним явищем в українській історіографії.

Основний напрям розвитку краєзнавчого руху 1960–1970-х — увічнення історико-культурної спадщини українського козацтва. 18.09.1965 уряд УРСР ухвалив програму «Про увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією українського козацтва», у межах якої острів Велика Хортиця оголошено Державним історико-культурним заповідником (див. Хортиця, Національний заповідник). Краєзнавці долучилися до створення музеїв народної архітектури та побуту: у містах Переяславі (Переяслав, Національний історико-етнографічний заповідник, Львові (тепер Музей народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького), Ужгороді (Закарпатський музей народної архітектури та побуту), Державного музею народної архітектури та побуту України в м. Києві (тепер Національний музей народної архітектури та побуту України).

1979 у структурі Інституту історії АН УРСР (тепер Інститут історії України НАН України) створено відділ історичного краєзнавства, на який покладено завдання з підготовки «Зводу пам’яток історії та культури України». Від 1980 започатковано проведення всеукраїнських наукових конференцій з історичного краєзнавства, які проходили в містах Вінниці, Дніпропетровську (тепер Дніпро), Донецьку, Кам’янці-Подільському, Києві, Луцьку, Миколаєві, Полтаві, Харкові, Хмельницькому, Чернігові, Черкасах тощо. Краєзнавчі форуми сприяли перетворенню краєзнавства на потужний громадський рух.

27.03.1990 в м. Києві відбувся І Всеукраїнський краєзнавчий з’їзд, що заснував Всеукраїнську спілку краєзнавців (ВСК) — правонаступницю традицій УКК. Головою правління обрано академіка П. Тронька. 1993 ВСК відновила видання журналу «Краєзнавство». Діяльність спілки визначали рішення з’їздів краєзнавців, які відбулися: ІІ з’їзд — 25.12.1996, ІІІ з’їзд — 29–30.10.2003, IV з’їзд — 28.10.2008. ВСК спрямовувала діяльність на відродження історичної пам’яті, духовності та національної свідомості українського суспільства.

2001 видано Указ Президента України про розвиток краєзнавства, 2002 Кабінет Міністрів України затвердив Програму розвитку краєзнавства на період до 2010, того самого року створено Міжвідомчу координаційну раду при Президії НАН України.

16.10.2008 Спілці краєзнавців України Постановою Кабінету Міністрів України надано статус Національної (НСКУ). Відбулося переосмислення історичного досвіду, активізовано громадські ініціативи, відновлено науково-дослідницьку діяльність у сфері мікроісторії та локальної спадщини.

На VI з’їзді (23.01.2017) ухвалено рішення про встановлення Всеукраїнського дня краєзнавства, який відзначають щороку 28 травня — у день створення УКК.

Характеристика

Структура

НСКУ об’єднує 25 регіональних організацій у всіх областях України та м. Києві, які налічують понад три тисячі членів (2026, оцінка). Краєзнавцем може стати кожен, хто досліджує історію, культуру, природу, етнографію та пам’ятки рідного краю, бере участь у науково-просвітницькій і пошуковій діяльності.

Голови НСКУ

П. Тронько (1990–2012).
О. Реєнт (від 2012).

Діяльність

Основні напрями наукової діяльності: наукове, історичне, географічне, етнографічне, культурно-мистецьке, пам’яткознавче, освітянське, музеєзнавче, бібліотечне, туристичне краєзнавство, а також просвітницька й видавнича робота, збереження пам’яток історії та культури України, співпраця з науковими установами, освітніми закладами, музеями, бібліотеками, архівами, громадським сектором нашої країни.

Згідно з постановою КМУ від 11.09.1992 № 530 краєзнавці всіх регіонів України взяли участь у реалізації Державної програми з видання науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», присвяченої документуванню політичних репресій радянського періоду. Станом на 2025 опубліковано близько 140 томів, у яких згадано сотні тисяч імен жертв тоталітарного режиму, представлено архівні документи, дослідження та нариси.

2000 розпорядженням Президента України «Про забезпечення комплексного розвитку малих міст України» уряду доручено забезпечити підготовку за участю НАН України нової редакції «Історії міст і сіл України».

2013 оновлено Міжвідомчу координаційну раду з питань краєзнавства при Президії НАН України [голова — О. Реєнт, відповідальний секретар — історик Р. Маньковська (нар. 1965; тепер Україна)], яка координує наукові дослідження в галузі краєзнавства.

2015 розроблено Проєкт Програми розвитку краєзнавства на період до 2025, спрямований на утвердження краєзнавчого руху як складника громадянського суспільства.

У закладах вищої освіти, на гуманітарних факультетах відкрито кафедри зі спеціалізацією краєзнавства. При університетах створено центри з вивчення краю. 2013 краєзнавці опублікували посібник навчальний «Основи краєзнавства» для студентів ЗВО.

Щороку регіональні організації НСКУ проводять науково-краєзнавчі заходи, конференції, експедиції, розвивають просвітницьку діяльність, готують до друку краєзнавчу літературу, що сприяє формуванню національної пам’яті, громадянської свідомості та інтересу до історії рідного краю.

Відзнаки

Найвища персональна відзнака НСКУ — звання «Почесний краєзнавець України» (до 2008 — «Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців»). Станом на 2025 його удостоєно 318 членів НСКУ.

За вагомий внесок у розвиток краєзнавчого руху присуджують:

Премію імені Дмитра Яворницького (від 1991), станом на 2025 нагороджено 69 лауреатів;
Премію імені Героя України Михайла Сікорського (від 2013), станом на 2025 нагороджено 52 лауреати;
Премію імені академіка Петра Тронька (від 2013), станом на 2025 нагороджено 93 лауреати.

Значення

2025 НСКУ відзначила столітній ювілей, який засвідчив значущу роль краєзнавства як громадського руху та як самостійної наукової дисципліни. Краєзнавчий рух сприяє процесам державотворення, утвердженню національної ідентичності та зміцненню соборності України. Протягом століття краєзнавство не лише еволюціонувало до рівня самостійної наукової сфери, а й перетворилося на важливий інструмент суспільної консолідації та історичної самоідентифікації. У контексті російсько-української війни соціогуманітарна місія краєзнавства набуває особливої актуальності. Подальший розвиток краєзнавчого руху має стратегічне значення для національної єдності, культурного поступу та державної безпеки.

Джерела

ІІІ з’їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців (29–30 жовтня 2003 р.) : матеріали та документи. Київ : Ін-т історії України НАН України, 2004. 158 с.
IV з’їзд Національної спілки краєзнавців України (28 жовтня 2008 р.) : матеріали та документи. Кам’янець-Подільський : Медобори-2006, 2009. 232 с.
V (позачерговий) з’їзд Національної спілки краєзнавців України (23 січня 2012 р.) : матеріали та документи. Київ : Ін-т історії України НАН України, 2012. 182 с.
Джерела духовності : науково-краєзнавчі експедиції Національної спілки краєзнавців України 2009–2013 рр. : документи та матеріали / Нац. спілка краєзнавців України ; за заг. ред. О. П. Реєнта ; упоряд. : Є. В. Букет та ін. Вінниця : ПП Балюк І. Б., 2014. 340 с.
VI з’їзд Національної спілки краєзнавців України (23 січня 2017 року) : матеріали та документи / За заг. ред. О. П. Реєнта ; упоряд. : В. І. Дмитрук та ін. Київ : Ін-т історії України НАН України, 2018. 269 с.

Література

Реєнт О. П. З історії Національної спілки краєзнавців України (до 90-річчя заснування) // Український історичний журнал. 2015. № 3. C. 4.
Основи краєзнавства / [За заг. ред. О. П. Реєнта] ; НАН України, Нац. спілка краєзнавців України. 2-ге вид., доп. Тернопіль : Астон, 2021. 376 с.
Реєнт О. П. Краєзнавство в Україні : історичні традиції і стратегія розвитку. 2-ге вид., доп. Київ : НСКУ, 2021. 292 с.
Національна спілка краєзнавців України. 2011–2026. URL : https://nsku.org.ua/

Автор ВУЕ

Р. В. Маньковська,

О. П. Реєнт

Покликання на цю статтю: Реєнт О. П., Маньковська Р. В. Національна спілка краєзнавців України // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Національна спілка краєзнавців України (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.05.2026