Міфема

Едіп і Сфінкс. Червонофігурний килик
5 ст. до н.е., Ватиканські музеї

Міфéма, мітéма (фр. mitheme, від грец. μῦθος — переказ, оповідь, розповідь та грец. -εμα — суфікс зі значенням результату, завершення, оформлення або конкретної одиниці виміру) — мінімальна структурно значима одиниця міфу.

Зміст

1 Походження терміна. Семантика у структуралізмі
2 В аналітичній психології
3 У семіотиці та герменевтиці
4 У літературознавстві
5 Джерела
6 Література
7 Автор ВУЕ

Походження терміна. Семантика у структуралізмі

Термін запропоновано антропологом К. Леві-Строссом (1950) за аналогією з лінгвістичними поняттями, зокрема, фонемою та морфемою. Вибір назви мотивовано розпрацюванням моделей метамови (оскільки морфема, лексема апріорі — мінімальні значимі одиниці мови).

Леві-Стросс інтерпретував міф як систему символічних відносин, що виражає колективні моделі мислення. Водночас, із опертям на структурну дихотомію Ф. де Соссюра «мова — мовлення» (фр. langue — parole), тобто «система (код) — акт (реалізація)», розглядав міф як комунікативну систему, що функціонує на третьому, «абсолютному» рівні (інакше міф нічим не різнився б від кожної іншої форми висловлювання). Йшлося про те, що структура міфу є інваріантною (незмінною) та зберігається незалежно від його мовного втілення (варіантів) чи перекладів.

Міфема метафорично, на рівні висловлення виражає уявлення про певне відношення, її тлумачать як «атомарну», неподільну одиницю оповіді. Це коротка фраза, яка набуває сенсу лише як елемент «в’язки відношень» (фр. faisceau de relations). В’язки (пучки) відношень, які утворюються шляхом групування міфем за бінарними опозиціями (як-от «життя / смерть»), є базовими логічними схемами, на яких ґрунтується міфічне мислення. Міфема як елементарна одиниця міфу цілком визначена логічною діяльністю мислення і слугує новим позначенням вже наявних, але несистематизованих елементів міфу. Саме ці одиниці формують архітектоніку міфу як символічної системи.

Так, усі події міфу можна розкласти на найменші елементи, кожен з яких може бути зведеним як до осібної деталі сюжету, так і до непрямого передавання сутності міфологічного світогляду. За концепцією вченого, значення міфеми як гранично абстрактного образу (психічної структури) виявляється не ізольовано, а винятково через її зв’язки та позицію в межах логіки міфу як цілісної системи і одночасно метафоричної гнучкої структури.

Ідентифікувати міфему у тексті значно складніше, ніж міфологему. Згідно з концепцією Леві-Стросса, міфи різних культур демонструють універсальні логічні структури, попри варіативність сюжетів і персонажів. Він виявляв не тематичні подібності, а фундаментальні формальні опозиції, як-от «природа / культура», «сире / приготоване», «життя / смерть», «своє / чуже». Учений проілюстрував поняття міфеми на матеріалі давньогрецького міфу про Едіпа, який він розклав на послідовність елементарних структурних одиниць: «Едіп убиває батька», «Едіп одружується з матір’ю», «Едіп перемагає Сфінкса». На думку антрополога, ці елементи набувають смислового навантаження лише в рамках бінарних опозицій, що репрезентують глибинні антиномії людського мислення. Ключовими опозиціями, які Леві-Стросс виділив у цьому міфі, є: «надмірність кровної спорідненості / недостатність кровної спорідненості» (інцест проти батьковбивства) та «заперечення автохтонного походження / ствердження автохтонного походження» (перемога над хтонічним Сфінксом). Леві-Стросс доводив, отже, що структура міфу є цілісною та ґрунтується на логічних зв’язках між міфемами (а не лінійній хронології подій), які моделюють та водночас намагаються розв’язати глибинні суперечності людського світосприйняття.

Через аналіз таких повторюваних структурних відношень Леві-Стросс стверджував, що логіка міфу є універсальною, а міфеми постають своєрідними «логічними атомами», які можна зіставляти між культурами.

Структурний підхід Леві-Стросса зазнав критики, зокрема за редукціонізм та методологічну невизначеність, що мало наслідком обмежене застосування поняття «міфема» поза межами школи структуралізму.

В аналітичній психології

К. Г. Юнґ та його соратник і співавтор філолог та релігієзнавець К. Кереньї (1897; тепер Румунія — 1973; Швейцарія) запровадили розмежування понять «міфема» та «міфологема»: остання позначає розгортання архетипу в сюжеті (тобто є елементом змісту), тоді як міфема є одиницею формально-структурного аналізу.

У семіотиці та герменевтиці

Поняття міфеми було переосмислене й розширене в семіотиці (Р. Барт) та герменевтиці (П. Рікер).

Р. Барт розвинув схожу ідею, коли розглядав міф як вторинну семіотичну систему та акцентував увагу на знакових ланцюгах (хоча термін «міфема» прямо не вживав). Міфема у його підході трансформувалася з одиниці антропологічного аналізу на інструмент критики ідеології, що дозволяє розглядати будь-який знак сучасної культури (слово, образ, предмет), що несе ідеологічне навантаження, як елемент постійно продукованого міфу.

П. Рікер інтегрував поняття міфеми у свою методологію інтерпретації, надавши терміну глибокого філософського та екзистенційного виміру. У його трактуванні міфема — не лише структурний елемент, а одиниця, що входить у широке поле символічної та метафоричної мови, яка потребує тлумачення.

Поняття міфеми, отже, зазнало суттєвої трансформації: від суто структурної одиниці — до семіотичного й герменевтичного інструменту, який позначає мінімальний елемент смислу у культурному та інтертекстуальному вимірах.

У літературознавстві

У сучасному літературознавстві поняття міфеми не має уніфікованої дефініції, розмежування термінів «міфема» та «міфологема» залишається дискусійним. Значна частина дослідників поділяють погляди Р. Барта та П. Рікера, тобто трактують міфему як номінативну одиницю: антропоніми, топоніми чи інші реалії міфічної оповіді, що функціонують як розгорнута метафора, алюзія або ремінісценція. Міфема, отже, є текстуальною деталлю, яка номінативно відсилає до певної міфічної ситуації.

У художньому тексті міфема виконує переважно сигнальну (службову) функцію: вона активує певні культурні асоціації, але не визначає архітектоніки твору. Це відрізняє її від міфологеми, яка часто постає структуротвірним елементом наративу.

Джерела

Lévi-Strauss С. Myth and Meaning. Toronto : University of Toronto Press, 1978. 54 р.
Lévi-Strauss С. Œuvres. Paris : Gallimаrd, 2008. 2128 p.
А н г л. п е р е к л. — Lévi-Strauss С. The Raw and the Cooked (Mythologiques. Vol. 1) / Transl. from the fr. by J. and D. Weightman. Chicago : ‎ University of Chicago Press, 1983. 402 p.
У к р. п е р е к л. — Леві-Строс К. Структурна антропологія / Пер. з франц. З. Борисюк. Київ : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 1997. 387 с.

Література

Міфема // Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці : Золоті литаври, 2001. С. 335.
Коляда О. Поняття «міфопоетика» // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. 2005. Вип. 22. С. 198–199.
Міфема // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. Київ : Видавничий центр «Академія», 2007. Т. 2. С. 54.
Вишина М. Парадигма ключових понять міфологічного аналізу художнього тексту // Вісник Житомирського державного університету. 2010. Вип. 55. Філологічні науки. С. 140–143.