Ксенофан із Колофона

Ксенофа́н із Колофо́на (Ксенофан Колофонський; грец. Ξενοφάνης ὁ Κολοφώνιος; дати народження і смерті невідомі, бл. 570 до н. е., м. Колофон, тепер не існує, пров. Ізмір, Туреччина — після 478 до н. е., м. Сиракузи, тепер обл. Сицилія, Італія) — мандрівний поет, філософ, імовірний засновник або натхненних Елейської школи.

Ксенофан із Колофона (Ξενοφάνης ὁ Κολοφώνιος)
Народження	бл. 570 до н. е.«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.57.
Місце народження	Колофон
Смерть	після 478 до н. е.
Місце смерті	Сиракузи
Напрями діяльності	поезія, філософія
Традиція/школа	антична філософія

Життєпис

Відомостей про життя Ксенофана дійшло небагато.

Згідно з Діогеном Лаертієм, після виселення з рідного міста мешкав у італійській колонії Елеї, грецьких полісах Занкле і Катана на о. Сицилії. Був мандрівним рапсодом, «писав епічні вірші, елегії та ямби» (Геракліт із Ефеса).

За повідомленнями пізніших письменників, поховав своїх синів, був проданий у рабство, згодом звільнений.

За свідченням самого Ксенофана, він упродовж 67 років мандрував грецькою землею (з 25-річного віку). Звідси висновують про довгий земний вік (не менше 92 р.) філософа.

Погляди

Найбільше відомий критикою антропоморфізму в релігії, роздумами про пізнання та новими уявленнями про божественну природу.

Критично відгукувався про оповіді Гомера й Гесіода щодо богів; вказував, що вони «приписували богам всілякі речі, які є предметом ганьби й осуду», неналежні вчинки, як-от крадіжки, перелюб і взаємний обман. Припускають, що Ксенофан вважав подібні неетичні дії несумісними з величчю та досконалістю божественної істоти. Критикував також піфагорійські уявлення про метемпсихоз: зокрема, твердження Піфагора про те, що він упізнав душу померлого друга, зачувши гавкіт собаки. Висміював ворожіння.

Був автором та, ймовірно, винахідником нового жанру поем-глузувань — силлів, або силлій (грец. σίλλος , букв. — косоокий). Саме такі гекзаметричні поеми із застосуванням ямбічного тристопного віршу містять сатиру на гомерівські та гесіодівські міфи.

Ксенофана вважають першим античним мислителем, який доволі систематично міркував над проблемою божественної природи. Вказував на схильність різних народів приписувати богам людиноподібність (факт народження, тіло, голос, прикметну зовнішність, одяг тощо), причому за власним взірцем: «ефіопи кажуть, що їхні боги кирпаті й чорні; фракійці… — блакитноокі й рудоволосі». Сатирично коментував, що коні й леви, якби мали руки й могли малювати, то б зобразили богів подібними до себе. Серед фрагментів його праць, які дійшли у пізніших цитуваннях, міститься твердження, що «Один бог [Бог єдиний] найвищий серед богів і людей, геть не подібний до смертних ні тілом, ані думками» (цей вислів часом розглядають як тяжіння до монотеїзму чи генотеїзму); він «здатен досягти всього, завжди лишаючись у тому самому місці або стані», «він увесь бачить, увесь думає, ввесь чує» (пантеїзму). Проте більшість дослідників відкидають припущення про Ксенофана як виразника концепцій монотеїзму чи пантеїзму, радше він міркував про «найвеличнішого бога» як істоту надзвичайної сили та досконалості, що зобов’язує людину до відповідного ставлення й благочестя.

Бог Ксенофана відрізняється від численних міфологічних божеств Гесіода й Гомера, переважає їх силою, діє лише волею духу, тоді як сам непорушний, «без зусиль він усе приводить у рух розумом і думкою». Згідно з Діогеном Лаертським, Ксенофан уявляв собі божество «кулястовидним». Аристотель наводить роздуми Ксенофана про способи доведення «вічності» божества (свідчать про його знайомство з аргументами Анаксимандра).

Заперечував можливість смертних отримати достовірне знання про богів (людина «не є такою, що знала» й ніколи не стане «такою, що знає» правду про «певні речі»), що часом потрактовують як засновки філософського скептицизму або й фаллібілізму. За іншою думкою, мислитель заперечував тільки перцептивне пізнання богів.

Кілька фрагментів містять соціальну та етичну критику, вказівки на людські вади, зокрема гонитву за надмірними розкошами, поради вести належне й помірковане життя заради благополуччя міста.

Добре знав учення філософів Мілетської школи, міркував про землю і воду як першопринципи (архе) всіх речей. Чимало свідчень дійшли про інтерес Ксенофана до метеорологічних та астрономічних явищ, значення моря як джерела хмароутворення, вітру й дощу. Вважав, що Сонце і зорі з’явилися з палаючих хмар, «стислою хмарою» є Місяць, «групами» або «рухом хмар» — комети й |метеори. Пошук фізичних (а не надприродних, божественних) причин і сил одночасно ставав шляхом деміфологізації природних явищ.

Вказував на оманливість сприйняття і відчуття, радив довіряти тільки розуму (у чому вбачають підстави «раціоналізму елеатів», постулювання на основі розуму нерухомого, незмінного й вічного Єдиного). Тим означив принципову для елеатів проблему розрізнення видимості, чуттєвого сприйняття та незмінної сутності буття поза межами людського досвіду.

Фрагменти творів Ксенофана дійшли з пізніших цитувань. Згідно з лексикографом, софістом Юлієм Полідевком (2 ст.) та візантійським письменником Іваном Стобеєм (5 ст.) наприкінці життя Ксенофан уклав твір «Про природу» («Peri Physeos»), де виклав власні роздуми над фізичними й теологічними проблемами. Є автором двох епічних поем «Заснування Колофона» та «Виселення в Елею Італійську» (збереглися близько 20 уривків).

Визнання

Пізніші автори ототожнювали Ксенофана з учителем Парменіда та засновником Елейської школи.

Зі спадщиною мислителя пов’язують розширення тематики давньогрецького філософського дискурсу, перехід античної філософської думки до нового щаблю розвитку (часом його характеризують як ключову фігуру інтелектуального поступу, що сформував західну філософію). Вплив або розвиток ідей Ксенофана відчитують у філософії Анаксагора, Платона, Аристотеля (присвятив Ксенофану окремий трактат, не зберігся), Секста Емпірика та ін.

Уведений Ксенофаном сатиричний жанр захопив драматурга Тімона із Фліунта, який обрав Ксенофана героєм своїх поем, від його імені вступав у диспути з філософами різних шкіл.

На честь мислителя названо астероїд 6026 Ксенофан, відкритий 1993.

Джерела

Senofane, Testimonianze e frammenti / А cura di M. Untersteiner. Florence : La Nuova Italia, 1956. 155 р.
А н г л. п е р е к л. — Xenophanes Fragments and Commentary // The First Philosophers of Greece / Еd. and trans. by A. Fairbanks. London : K. Paul, Trench, Trubner, 1898. Р. 65–85. URL: https://history.hanover.edu/texts/presoc/Xenophan.html
Lesher J. H. Xenophanes of Colophon: Fragments: A Text and Translation with Commentary. Toronto : University of Toronto Press, 1992. 264 р.
Sider D. Xenophanes of Colophon, Fragments: A Text and Translation with a Commentary // American Journal of Philology. 1994. Vol. 115 (3). Р. 457–461.
Н і м. п е р е к л. — Xenophanes: Die Fragmente / Éd. Ernst Heitsch. Munich; Zurich : Artemis Verlag, 1983. 203 р.

Література

Classen C. J. Xenophanes and the Tradition of Epic Poetry // Ionian Philosophy / Ed by K. J. Boudouris. Athens : International Association for Greek Philosophy ; International Center for Greek Philosophy and Culture, 1989. Р. 91–103.
Heitsch E. Xenophanes und die Anfange kritischen Denkens. Mainz : Akademie der Wissenschaften und der Literatur ; Stuttgart : Franz Steiner Verlag, 1994. 23 р.
Schäfer C. Xenophanes von Kolophon: ein Vorsokratiker zwischen Mythos und Philosophie. Stuttgart : B. G. Teubner, 1996. 293 р.
Gemelli Marciano M. L. Die Vorsokratiker : in 3 bd. Düsseldorf : Artemis and Winkler, 2007. Bd. 1. 480 р.
Warren J. Presocratics: Natural Philosophers Before Socrates. Berkeley : University of California Press, 2007. 224 р.
Palmer J. Parmenides and Presocratic Philosophy. Oxford : Oxford University Press, 2012. 428 р.
Tor S. Mortal and Divine in Early Greek Epistemology: A Study of Hesiod, Xenophanes, and Parmenides. Cambridge : Cambridge University Press, 2017. 406 р.
Xenophanes / Éd. par B. Strobel, G. Wöhrle. Berlin; New York : De Gruyter, 2018. 550 р.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Ксенофан із Колофона // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ксенофан із Колофона (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.07.2024