Карбонатити

Карбонати́ти (від лат. carbo — вугілля) — карбонатні або силікатно-карбонатні гірські породи.

Карбонатит. Мінералогічний склад: чорні вкрапленики – магнетит, білі – кальцит, зелені – олівін

Історична довідка

Науковий опис карбонатитів уперше зробив 1895 геолог А. Г. Гьогбом (1857–1940; Швеція) у процесі досліджень порід із родовища Альне (Швеція), які вважали вапняками.

1920 термін увів в обіг петрограф і мінералог В. К. Брьогер (1851–1940; Норвегія). Його роботи базувалися на дослідженнях відслонень гірських порід у типовому місці розташування карбонатитів — на півдні губернії Вестфолл-і-Телемарк (Норвегія).

Геолог Г. фон Екерман (1886–1969; Швеція) 1948 довів магматичне походження карбонатитів на основі досліджень родовища Альне. Остаточно підтверджене 1960 вивченням продуктів виверження вулкана Ол-Доїньйо-Ленгаї в Танзанії.

Характеристика

Карбонатити більш ніж на 50 % утворені з природних карбонатів (кальциту, доломіту, анкериту тощо).

За складом породотвірних мінералів виокремлюють піроксенові, флогопітові, магнетитові та інші карбонатити.

Специфічна особливість карбонатитів — їхнє часте збагачення рідкісними і розсіяними елементами (Ніобієм, Ферумом, Титаном та іншими). В умовах гіпергенезу на карбонатитах розвивається кора вивітрювання (порівняно з корінними породами, вміст корисних компонентів у ній вищий у 3–5 разів). Колір білий або сірий, із зернистою мармуроподібною структурою.

Карбонатитові розплави мають дуже низьку в’язкість і незначну полімеризацію (або зовсім не схильні до неї). Їхня електропровідність значно перевищує електропровідність силікатних розплавів (до трьох порядків) і гідрованого матеріалу мантії (до п’яти порядків). Потоки карбонатитової лави на земній поверхні нестійкі, у контакті з атмосферою поглинають воду.

Походження

Карбонатити — рідкісні магматичні породи. Існує три моделі їхнього формування:

• пряма генерація з розплавів у мантії та диференціації розплаву;
• незмішуваність карбонатного і силікатного розплавів;
• своєрідне, екстремальне фракціонування кристалів.

Історично вважали, що карбонатити утворюються плавленням вапняку або мармуру в результаті вторгнення магми. Проте пізніші геохімічні та мінералогічні дослідження цього не підтвердили.

Карбонатити, як правило, є найпізнішими з порід, що складають кільцеві масиви і вулканічні утворення. У кільцевих масивах вони утворюють штоки, кільцеві і конічні дайки, жили, штокверки; у вулканічних породах — штоки на кшталт корків. Виявлено також ефузивні та пірокластичні карбонатити, які утворюють автономні лавові потоки, покривала з вулканічного попелу і конуси виносу. Вважають, що карбонатити — гетерогенні (див. Гетерогенність) породи і є індикаторами рифтового (див. Рифт) магнетизму.

Розташування родовищ

На Землі відомо понад 500 місць розташування карбонатитів. Більшість із них — неглибокі інтрузивні тіла магматичних порід із підвищеним умістом кальциту. Екструзивні карбонатити трапляються зрідка.

Супутні магматичні породи: ійоліт, тешеніт, лампрофіри, фоноліт, фояїт, шонкініт, піроксеніти, сієніт нефеліновий.

Серед найбільших родовищ, пов’язаних із карбонатитами, — родовища флогопіту і вермикуліту (Ковдор на Кольському півострові, Гулинський масив на півночі Сибіру; обидва — Росія); заліза, міді, цирконію (Пхалаборва в Південно-Африканській Республіці); фосфору (Сукулу в Уганді та інших); ніобію (Араша у Бразилії, Луеш у Демократичній Республіці Конго, Ока в Канаді); танталу (Нкомбве в Замбії); рідкісноземельних металів (Мріма в Кенії); флюориту (Тагна в Сибіру); цементної та вапнистої сировини (Тороро і Сукулу в Уганді).

В Україні присутні, зокрема в Західному Приазов’ї (Чернігівський масив).

Література

1. Лазаренко Є. К., Винар О. М. Карбонатити // Мінералогічний словник. Київ : Наукова думка, 1975. 774 с.
2. Bell K. Carbonatites, Genesis and Evolution. London : Unwin Hyman, 1989. 618 p.
3. Modreski P. J., Armbrustmacher T. J., Hoover D. B. Carbonatite Deposits (Model 10; Singer, 1986a) // Preliminary Compilation of Descriptive Geoenvironmental Mineral Deposit Models / Ed. by E. du Bray. Denver : U. S. Geological Survey, 1995. P. 47–49.
4. Ляхов Ю. В., Павлунь М. М., Ціхонь С. І. Геологія корисних копалин : у 2 ч. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2012. Ч. 1: Рудогенез. 286 с.
5. Кривдік С. Г. Cпецифіка парагенезисів мінералів у карбонатитах Чернігівського масиву (Західне Приазов’я) // Мінералогічний журнал. 2019. Т. 41 (3). С. 47–52.

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Карбонатити // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Карбонатити (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.05.2024