Зикурат в Урі

Зикура́т в У́рі, Етеменнігуру (шумер. Etemenniguru — храм, сповнений блиску, або той, що викликає страх) — архітектурно-археологічна пам’ятка кінця 3 тисячоліття до н. е., складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, провінція Ді-Кар, Ірак.

Зикурат в Урі. Графічна реконструкція первісного вигляду Ч. Л. Вуллі.

Графічна реконструкція первісного вигляду Ч. Л. Вуллі. Перспективне зображення

Загальний вигляд головного фасаду після виконання робіт з консервації та музеєфікації

Загальний вигляд після виконання робіт з консервації та музеєфікації

Історична довідка

Збудовано в центрі головного на той час шумерського (див. Шумер) міста-держави Ур 2113–2048 до н. е. правителями 3-ї династії, послідовно, Ур-Намма і Шульгі. Це була архітектурна домінанта міста і головна культова споруда його адміністративного центру, до якого входили прилеглі прямокутні у плані храми і палаци правителів. Храм на горішній терасі зикурата присвячено божеству Місяця Сіну, сакральному покровителю Ура. У 6 ст. до н. е. споруду перебудовано за наказом останнього правителя Нового Вавилонського царства Набоніда (615–538 до н. е.; тепер Ірак). Унаслідок цього кількість терас збільшили з трьох до семи. Після падіння Вавилона 539 до н. е. й завоювання краю Давньою Персією зикурат поступово занепав і зруйнувався.

Виявлення, дослідження і репрезентація

Поховані в пісках руїновані залишки зикурата вперше ідентифікував і дослідив 1849–1850 археолог В. Лофтус (1820–1858; Велика Британія). Археологічні розкопки продовжив 1853–1854 археолог Дж. Дж. Тейлор (1818 — після 1876; Велика Британія). 1918 археологічні дослідження тут виконала наукова експедиція Британського музею, якою керували Р. К. Томпсон (1876–1941) та Г. Голл (1873–1930; обидва — Велика Британія). Широкомасштабні й вичерпні дослідження виконав 1922–1934 археолог Ч. Л. Вуллі, який за результатами їх 1937 опрацював вірогідну графічну реконструкцію первісного вигляду споруди. На цій основі у 1980-х виконано консервацію і музеєфікацію пам’ятки з повним відновленням нижньої тераси та сходів. Правомірність і науково-методична коректність цих заходів є сумнівними, оскільки їх виконано за розпорядженням С. Хусейна.

Характеристика

Мурована з цегли-сирцю й обличкована випаленою цеглою споруда стоїть посеред прямокутного в плані двору, піднятого на підвищену платформу й оточеного по периметру подвійним муром, до якого зсередини прилягають низки приміщень адміністративного й господарського призначення. У них віднайдено бібліотеку глиняних табличок із клинописними текстами. Біля підніжжя зикурата з північно-західного боку містилося святилище бога Наннара.

Споруда прямокутна у плані розмірами 62,5×43 м. Складалася із трьох послідовно поставлених одна на одну терас у формі зрізаних пірамід, з яких нижня заввишки 11 м. На цю терасу вів прямий сходовий марш, перпендикулярний до фасаду, та двоє симетричних сходів уздовж стін. Усі ці сходи підводили на тетрапілон (прохід між 4-х поєднаних між собою пілонів, поставлених на кутах квадрата). Від тетрапілона сходи вели далі, на другу й третю тераси. На горішній стояв прямокутний у плані храм — дім божества. Загальну висоту споруди не з’ясовано, оскільки вище основи другого ярусу її не збережено. У плані її орієнтовано кутами за сторонами світу, що пояснюється необхідністю сакрального захисту від «злого» південно-східного вітру з Перської затоки. Головний фасад звернено на північний схід. Улітку сонце, що сходить, одразу освітлює цей фасад, який пізніше стає затіненим. Ця обставина свідчить про ймовірний зв’язок пам’ятки з сонячним культом. У товщі конструкцій збереженої нижньої тераси знайдено елементи дренажної системи. Це вказує на імовірність того, що на терасах (Ч. Л. Вуллі вважав, що і вздовж сходів) росли дерева. Таким чином зикурат унаочнював міфічну священну гору, порослу лісом, із домом божества на її вершині.

Значення

Зикурат в Урі — найкраще збережений і найвідоміший зразок зикурата. З огляду на це його 2016 включено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як складник пам’ятки: Ахвар (болота) Південного Іраку: притулок біорізноманіття та реліктовий ландшафт міст Месопотамії під № 1481.

Література

Norwich J. J. Great Architecture of the World. London : Mitchell Beazley Publishers Limited, 1979. P. 40.
Woolley L. Ur 'of the Chaldees': a revised and updated edition of Sir Leonard Woolley's Excavations at Ur. Ithaca, N.Y. : Cornell University Press, 1982. 272 p.
Тимофієнко В. Нариси всесвітньої історії архітектури. Київ : Київський національний університет будівництва і архітектури, 2000. С. 226–228.
Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 21–22.
Тимофієнко В. Історія архітектури Стародавнього світу. Київ : Наукова думка, 2006. С. 123.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Зикурат в Урі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Зикурат в Урі (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.01.2025