Демократичні принципи виборів

Демократи́чні при́нципи ви́борів — засади, на основі яких здійснюється виборчий процес і відповідно до змісту яких вибори вважаються реальним волевиявленням громадян. Демократичні принципи виборів умовно поділяють на дві групи — базові і додаткові. Лише комплексне застосування усіх демократичних принципів виборів дозволяє сформувати органи влади демократичним шляхом, сприяє реалізації принципу народного суверенітету.

Базові принципи

Базові демократичні принципи виборів: вільні, рівні, загальні, прямі, таємним голосуванням.

Базові демократичні принципи виборів стосуються участі виборців у виборчому процесі, мають універсальний характер, загальновизнані у світі; без їхнього дотримання вибори як демократичний інститут втрачають будь-який зміст.

Принцип вільних виборів

Виборець самостійно вирішує питання участі/неучасті у виборах чи ступеня долученості. Неприйнятними є будь-який примус щодо участі/неучасті у виборах та процедурі голосування, тиск на виборця тощо.

Із принципом вільних виборів безпосередньо пов’язаний абсентеїзм — байдуже ставлення громадян до реалізації своїх політичних прав та обов'язків, що оприявнюється в ухилянні від голосування. Згідно з принципом вільних виборів будь-яке переслідування за абсентеїзм заборонене. Виділяють дві групи причин абсентеїзму: пов’язані зі загальною ситуацією у державі (політичною, економічною, соціальною тощо); пов’язані зі специфікою конкретної кампанії виборчої, коли виборчі перегони нецікаві виборцям через певні особливості. Абсентеїзму сприяють низький рівень політичної культури, інфантилізм соціальний або усвідомлення власного політичного безсилля, нездатність впливати на політичні рішення, відчуження політичне власних цінностей і потреб від можливостей їх задовольнити, високий рівень недовіри виборців до політичних інститутів та ін. Внаслідок абсентеїзму представницький орган влади обирається незначною кількістю виборців, що дає підстави ставити під сумнів його легітимність. Із метою підвищення участі громадян у виборах законодавство деяких країн запроваджує обов’язковий вотум. У цьому випадку вибори трактуються владою як «суспільна функція», що охоплює не лише право, але й обов’язок громадян голосувати. У разі запровадження обов’язкового вотуму законодавством країни передбачаються певні санкції за свідоме ухиляння від участі у виборах (моральний осуд, грошовий штраф, певні обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, ув’язнення тощо).

Принцип рівних виборів

Виборці повинні мати рівні можливості впливу на результати виборів. Для реалізації принципу рівних виборів необхідне дотримання певних умов: 1) кожен громадянин, який бере участь у виборах, незалежно від віку, статі, раси, національності, майнового стану, походження соціального тощо, має однакову з іншими виборцями кількість голосів на виборах, а також у всьому іншому бере участь у виборах на рівних засадах.

Порушенням цієї умови тривалий час був плюральний вотум (англ. plural voting) — надання частині виборців більше голосів, ніж решті представників виборчого корпусу, залежно від певних критеріїв (майнового стану, професійної кваліфікації або володіння нерухомістю). Історично був запроваджений для більшого впливу на вибори громадян (наприклад, власників великої кількості нерухомості, представників вищої освіти, певних професійних груп); захисту інтересів власників майна (великих земельних ділянок або підприємств), що гарантувало захист їхніх економічних інтересів на політичному рівні; політичної стабільності (плюральний вотум як механізм уникнення радикальних змін у суспільстві), забезпечення більшого впливу на ухвалення рішень тими, хто мав значні активи і більшу відповідальність за економічну стабільність.

Плюральний вотум був законодавчо закріплений у низці країн. У 19 ст. — до початку 20 ст. плюральний вотум застосовувався для забезпечення голосів на виборах до парламенту Великої Британії (наприклад, громадянин, який володів нерухомістю у різних виборчих округах, міг голосувати у кожному з них). У 1920-х деякі виборці Ірландії могли голосувати більше одного разу на виборах до парламенту залежно від їхнього майнового стану. Упродовж 1893–1919 у Бельгії громадяни із вищою освітою, залежно від їхнього майнового стану або особливого соціального статусу, мали право на додаткові голоси. Тепер плюральний вотум розглядається як історичний феномен, практично майже не застосовується, адже суперечить основному принципу сучасної демократії «одна людина — один голос».

2) функціонування принципу рівних виборів потребує об’єднання усіх виборців країни в один виборчий корпус. Порушує цю умову запровадження куріальної системи, згідно з якою виборці країни діляться на кілька груп (курій, общин) за різними ознаками (національною, конфесійною, станово-кастовою тощо), для кожної з яких наперед установлено кількість мандатів, які повинні обрати.

3) обрання депутатів одного органу влади однаковою кількістю виборців. Це пов’язано з тим, що у разі нерівності виборчих округів за кількістю виборців «вага» голосу виборця в менш чисельному виборчому окрузі буде більшою за «вагу» голосу виборця в окрузі, де чисельність виборців є більшою. Для дотримання цієї умови одномандатні виборчі округи створюються із приблизно однаковою кількістю виборців (чи жителів). Абсолютної рівності виборчих округів у кількісному аспекті виборців (громадян) добитися нереально, що, зокрема, можна пояснити тим, що виборчі округи намагаються більш-менш точно узгодити з існуючим у тій чи іншій країні адміністративно-територіальним устроєм. У багатомандатних округах повинна зберігатися пропорція мандатів і виборців, а в єдиному загальнодержавному (національному) багатомандатному виборчому окрузі повинна діяти одна й та сама виборча квота (виборчий метр). Нерідко на практиці принцип рівних виборів свідомо порушується через застосування виборчої геометрії («джерімендерінгу») — формування владою виборчих округів у такий спосіб, щоб забезпечити своїй політичній силі чисельніше представництво у парламенті. Законодавство більшості країн встановлює певні норми права, спрямовані на ліквідацію виборчої геометрії, зокрема, періодичний перегляд кордонів виборчих округів незалежно від того, яка політична сила перебуває при владі. Забороняється розривати територію виборчого округу — вона повинна бути суцільною тощо.

Досягти абсолютної рівності виборчих прав громадян у всіх згаданих аспектах доволі важко.

Принцип загальних виборів

Залучення на вибори максимально широкого кола людей. Однак у виборчій практиці виборчий корпус ніколи не був тотожним кількості населення країни (виборчого округу). Законодавство різних країн завжди допускало існування цензів виборчих — сукупності офіційно закріплених законодавством країни умов, що обмежують виборчі права громадян [ценз громадянства, дієздатності, віковий, осілості, освіченості (грамотності), моральний, військовий, службовий, банкрутства, статевий, майновий, расовий, релігійний] і яким повинен відповідати потенційний виборець для отримання виборчого права.

Принцип прямих і непрямих виборів

Передбачає формування органів державної влади й органів місцевого самоврядування безпосередньо виборцями. Згідно з цим принципом між виборцями і кандидатом на виборну посаду немає ніяких проміжних інстанцій, що опосередковують волевиявлення виборців. Як правило, за принципом прямих виборів обираються депутати однопалатного парламенту і нижньої палати двопалатного парламенту, а також органи місцевого самоврядування.

Поряд із принципом прямих виборів застосовується принцип непрямих виборів: виборні посади у країні обираються не народом, а спеціальним органом. Непрямі вибори мають два різновиди: опосередковані й багатоступеневі. Опосередковані передбачають формування виборного органу чи посади спеціально створеним для цього інститутом (колегією виборців). Такий виборний орган формується виборцями для виконання своїх функцій щодо обрання органу влади, після чого він найчастіше припиняє функціонування. Багатоступеневі передбачають обрання низових органів влади безпосередньо народом, а вищі органи влади формуються вже низовими органами. Принцип непрямих виборів застосовується, як правило, для формування верхніх палат двопалатного парламенту, формування уряду, зрідка — однопалатного парламенту чи нижніх палат двопалатного парламенту. За непрямими виборами обираються президенти у республіках парламентських (інколи і в президентських республіках).

Принцип таємного голосування

Передбачає реальну свободу акту голосування, неприйнятність будь-якого нагляду і контролю за волевиявленням виборців; заборону в будь-якому разі вимагати від виборця інформацію під час голосування (за винятком ситуації, коли виборець добровільно бажає повідомити про це).

Для дотримання принципу таємного голосування законодавством різних країн передбачено виконання кількох умов. Виборець повинен голосувати особисто, голосування за інших осіб заборонено. Акт голосування повинен відбуватися в спеціальній кабіні чи кімнаті для таємного голосування, присутність інших осіб у цьому приміщенні разом із виборцем забороняється. Виняток становлять випадки, коли виборець внаслідок фізичних вад не може самостійно здійснити акт волевиявлення. У такому разі за згодою відповідної дільничної виборчої комісії виборцю можуть допомогти інші особи, особисто не зацікавлені у перемозі певного суб'єкта виборчого процесу. Особливості виборчого бюлетеня повинні унеможливлювати встановлення результату волевиявлення конкретного виборця. Дотримання принципу таємного голосування передбачає встановлення законодавством відповідальності осіб, що порушили таємницю голосування. На сучасному етапі відкриті вибори застосовуються зрідка. Вони функціонують у деяких країнах (напр., Китай) для формування місцевих представницьких органів влади.

Будь-яка спроба порушення принципу таємного голосування має на меті здійснення впливу на волевиявлення виборців і спотворення його результатів.

У період формування первісних демократій поширеним було відкрите голосування шляхом підняття рук, окриком тощо. Однак відкрите голосування дозволяє контролювати, спрямовуючи подання голосів виборців тими, від кого вони якимось чином залежать.

Додаткові принципи

Для існування стабільної демократичної системи на рівні із базовими необхідне дотримання додаткових принципів виборів:

стосуються участі у виборчому процесі кандидатів, партій політичних і блоків виборчих;
характеризують особливості виборчого процесу;
не носять універсальний характер;
по-різному розкриваються під час виборчих кампаній у різних країнах світу; *охоплюють принципи гласності, неупередженості владних структур до всіх і рівності різних суб’єктів виборчого процесу, свободи агітації передвиборчої тощо.

Література

Виборче право України / За ред. В. Погорілко, М. Ставнійчук. Київ : Парламентське видавництво, 2003. 383 с.
Бучин М. Демократичні принципи виборів: суть та типологія. // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. 2008. Вип. 20. С. 37–42.
Кочубей Л. О. Виборчі технології. Київ : Український центр політичного менеджменту, 2008. 332 с.
Бучин М. А. Демократичні принципи виборів: політико-правові аспекти регулювання в Україні. Львів : Львівська політехніка, 2012. 364 с.
Шведа Ю. Технологія виборчої кампанії. Основи електорального маркетингу та менеджменту. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2013. 340 с.
Шведа Ю. Р. Вибори від А до Я. Львів : Астролябія, 2015. 384 с.

Автор ВУЕ

Б. Л. Дем’яненко

Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Демократичні принципи виборів // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Демократичні принципи виборів (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.08.2024