Григорій II

Скульптура папи Григорія ІІ на церкві Святого Богіфація в м. Гейдельберзі, Німеччина

Григо́рій ІІ (лат. Gregorius II), Григорій Молодший (669, м. Рим, тепер Італія — 11.02.731, там само) — церковний діяч, Папа Римський у 19.05.715 — 11.02.731, канонізований як святий.

Григорій II (Gregorius IІ)
Народження	669
Місце народження	Рим
Смерть	11.02.731
Місце смерті	Рим
Місце поховання	собор Святого Петра в Римі
Місце діяльності	Італія, Греція
Напрями діяльності	церковне управління, дипломатія
Традиція/школа	християнство

Життєпис

Походив із сім’ї римських аристократів. Гіпотетичний зв’язок з римською родиною Савеллі не доведений. З дитинства виховувався і навчався в школі при Латеранській базиліці. За деякими свіченнями, у молоді роки потрапив у полон до лангобардів, але звільненився за викуп.

Розпочав службу в церкві за часів понтифікату Сергія І у чині субдиякона. Був канцлером папського палацу, 709 отримав сан диякона. Опікувався бібліотекою Ватикану (див. Ватиканська апостольська бібліотека) — перший папський бібліотекар, чиє ім’я відомо.

Папа Костянтин включив Григорія до складу делегації Римської церкви, що відбула в м. Константинополь (711) з метою погодження рішень Трулльського собору (692, див. у ст. Вселенські собори). Саме він вів переговори щодо спірних статей, проявив себе вмілим дипломатом, зумів домогтися компромісної згоди імператора Юстиніана ІІ на пропозиції Риму.

Став наступником папи Костянтина на папському престолі. Знаний як Григорій Молодший, позаяк у ті часи ще не було усталеного звичая додавати порядкове число до імені папи, .

Похований у базиліці Святого Петра в Римі, безпосереднє місце поховання натепер невідоме.

Понтифікат

Після обрання опікувався ремонтом римських мурів, з огляду на можливу загрозу з боку мусульман (зусилля змарнувала руйнівна повінь р. Тибру).

Понтифікат Григорія ІІ припав на період кампанії іконоборства. Едикт від 726 імператора Лева ІІІ Ісавра (правив у 717–741) супроти практики поклоніння іконам, ушанування хрестів і мощів потяг за собою нищення іконографічних зображень, фресок і мозаїк, переслідування іконошанувальників. Це призвело до загострення соціально-політичних відносин між Римом і Візантією. Видані Левом ІІІ едикти 726–729 відштовхнули від імператора багатьох вірян, як у самій Візантії, так і серед підданих в Італії. Папа Григорій ІІ став на захист ортодоксальної традиції шанування ікон. Скликаний ним Римський собор (727) підтвердив законність іконовшанування (а за грецькими джерелами, навіть відлучив імператора від церкви). У своїх листах до імператора понтифік доводив відмінність між хибним ідолопоклонством та правдивим іконошануванням, принагідно вказував на неприпустимість впливу держави на вирішення власне релігійних (щодо віровчення) та міжрелігійних питань.

У відповідь візантійська влада запланувала арешт папи. Задум не був реалізований через те, що Рим відмовився виконувати розпорядження військового командування Візантії.

Для зміцнення своїх позицій Папа уклав договір із лангобардами, які стали на бік іконошанувальників. Вів дипломатичний діалог з екзархатом Равенни (який демонстративно ігнорував усі релігійні едикти імп. Лева ІІІ). Усе це сприяло зростанню авторитету понтифіка, як у Римі, так і за його межами.

Григорій ІІ виступив проти збільшення податків, які запровадили візантійські намісники у Південній Італії. Поряд із тим Римський єпископ намагався уникнути загострення внутрішньодержавних конфліктів та не допустити повстання проти імператора на території італійських володінь Візантії.

За прикладом Григорія І продовжив політику християнізації германських народів. Опікувався створенням церковної ієрархії у Баварському герцогстві. Спрямував місію священника Вінфріда (майбутній св. Боніфацій, «апостол всіх німців»): у травні 719 благословив його на навернення в християнство германців-язичників, надав церковне ім’я Боніфацій. 722 Боніфацій був піднесений у сан єпископа та отримав від Григорія ІІ повноваження засновувати поселення, монастирі, церковні структури на землях сучасної Німеччини. Прагнув посилити вплив Апостольського престолу в Англії та Ірландії.

Перетворив родинне обійстя в м. Римі на монастир, опікувався будівництвом і ремонтом церков і обителей, зокрема абатства Монте-Кассіно.

Визнання

Вшановують як святого за Римським мартирологом 13 лютого, хоча в інших мартирологах вказана дата 11 лютого.

Література

Ekonomou A. J. Byzantine Rome and the Greek Popes: Eastern Influences on Rome and the Papacy from Gregory the Great to Zacharias, A.D. 590–752. Lanham : Lexington Books, 2007. 358 р.
Ісіченко І., архієп. Загальна церковна історія. Харків : Акта, 2009. С. 342–343; 350–351.
Веселі Е. Вибори папи: Від святого Петра до Франциска / Пер. з хорват. о. К. В. Яремака. Жовква : Місіонер, 2014. С. 55–56.
Mann H. K. The Lives of the Рopes in the Early Middle Ages : in 18 vol. London : Forgotten Books, 2017. Vol. 1. 516 р.
Степовик Д. В. Візантія: Крізь одинадцять століть її історії. Київ : Дніпро, 2022. С. 99–113.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Григорій II // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Григорій II (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.08.2023