Вікліф, Джон

Джон Вікліф, художник Т. Кіркбі, бл. 1828

Ві́кліф, Джон [ англ. Wycliffe (Wyclif), John; точна дата народження невідома, 1320-ті, с. Гіпсвелл, тепер графство Північний Йоркшир, регіон Йоркшир і Гамбер, Англія, Велика Британія — 31.12.1384, м. Луттерворт, тепер графство Лестершир, регіон Східний Мідленд, Англія, Велика Британія] — богослов, філософ, перекладач Біблії англійською мовою, натхненник ідей Реформації.

Вікліф, Джон (Wycliffe (Wyclif), John)
Місце народження	Гіпсвелл
Смерть	31.12.1384
Місце смерті	Луттерворт
Alma mater	Оксфордський університет
Місце діяльності	Англія
Напрями діяльності	викладання, філософія, богослов'я, релігія, переклад

Життєпис

Свідчень про ранні роки життя практично немає.

Тривалий час (ймовірно від 1340-х, з перервами) навчався в Оксфордському університеті. На початку 1350-х висвячений на диякона і священника.

1356 здобув ступінь бакалавра факультету мистецтв, за 4 роки — ступінь магістра. У 1361 — Майстер (ректор) Балліол-коледжу Оксфордського університету, представляв університет у суперечці з Папою Римським про місцеві жебрущі ордени (цю подію розглядають як перший виклик Вікліфа папській владі). Залишив викладання після призначення на посаду священника (1361), але вже 1363 подав прохання про повернення до Оксфорду для набуття теологічної освіти. 1369 здобув ступінь бакалавра теології, 1372 — доктора теології.

Багато писав, зажив репутації майстерного полеміста (зі схоластами), кращого в Оксфорді світського богослова.

У листопаді 1372 вступив на королівську службу. Був представником Корони у м. Брюгге (1374), входив до складу делегації до папи Григорія XI стосовно суперечки між англійським королем і папою щодо прав на землеволодіння. Став на бік короля, втратив прихильність папи. Допомагав відстоювати перед нунцієм позицію англійського уряду супроти обкладення кліру папським податком та просування папських кандидатів на церковні посади в Англії. Того ж року отримав призначення настоятелем церкви в м. Луттерворті (цю посаду зберігав до кінця життя).

Пізніше мешкав у м. Кембриджі (за винятком короткого періоду 1375, коли він очолив Кентербері-коледж в Оксфордському університеті).

У 1376 на прохання принца Дж. Гонта (Гентського, 1340‒1399) проповідував у м. Лондоні, виступив проти єпископальної системи правління; брав участь у Глостерському парламенті.

Кілька спроб з боку церковної ієрархії порушити проти Вікліфа розслідування і судові процеси були марними (завдяки захисту університетської влади та покровителів при дворі). У відповідь на звинувачення діяч посилював критику католицького вчення і релігійного культу. Смерть Григорія ХІ та Велика західна схизма 1378–1417 урятували його від подальших переслідувань (проте гонінь зазнали його учні та прихильники).

Останні роки життя (з 1381) провів усамітнено, священником у Лестерширі.

Погляди

Джон Вікліф читає переклад Біблії Джону Гонту, худ. Ф. М. Браун, між 1847 і 1861 (фрагмент)

Життя діяча припало на конфліктні для Католицької церкви часи Авіньйонського папства (1309–1377) та початку Великої західної схизми, які засвідчили глибоку кризу інституту папства.

У 1370-х публічно критикував корисливу фінансову політику Папи Римського. Виступав за секуляризацію церковних земель: вважав, що держава у скрутний час має право позбавити Церкву її володінь. Розмірковував про те, що Англія може не платити податки, данину та бенефіції папі, оскільки той не допомагає країні. Ратував за незалежність Англійської церкви від папського престолу; підпорядкування духовенства в усіх мирських справах світській владі (ширше — заборону втручатися в царини, що виходять за межі духовних питань). Критикував католицьку церковну ієрархію, продаж індульгенцій, обрядовірство, культ святих, паломництво, усну сповідь. Заперечував право папи відлучати вірян від церкви (оскільки вищою суддею є Бог, а не понтифік).

Розглядав будь-яку діяльність людини як служіння Богові, а все її майно і статки — як подароване Божою милістю. Проте людина втрачає цю милість, скоївши смертний гріх, а тому обстоював право монарха позбавляти кліриків-грішників джерел їхніх прибутків. Запевняв, що віра й практика Католицької церкви суперечать ученню Христа і апостолів, проповідував ідеали «бідної» та «простої» Церкви.

Навчав, що істинна Церква Христа — не папа та «видима» ієрархія, а невидиме Тіло, утворене з вірян, передвизначених для спасіння. Достеменно знати, хто саме «обраний», неможливо, але деякі попередні «прояви» чи «ознаки» позірні за плодами людської діяльності. Чимдалі, тим відвертіше заявляв, що більшість кліру та й сам папа позбавлені спасіння.

Автор підручника (1360) та кількох трактатів з логіки, низки філософських праць, «Суми теології» тощо. У 1370-х працював (у Оксфорді) над відомими трактатами — «Про Божественну владу» (лат. De Dominio Divino) і «Про світську владу» (лат. De Civili Dominio; обидва завершив у 1378), «Про Церкву» (лат. Dе Ecclesia; 1378–1379). Виголосив кілька сотень проповідей.

Особливе неприйняття в богословських і церковних колах викликала його концепція євхаристії та відмова визнавати правдивість транссубстанціації (перетворення хліба і вина на Тіло і Кров Христові), що вважав метафізично неможливим. Засудження університетською комісією його поглядів як єретичних змусило богослова віддалитися від Оксфорда.

На початку 1380 розпочав роботу над англомовним перекладом Біблії (з Вульгати), перша версія надрукована 1382 (з використанням ксилографії). Почав готувати мандрівних проповідників, які читали народу Євангеліє англійською мовою.

Погляди Вікліфа були засуджені папою Григорієм ХІ (1377) та собором англійських єпископів (1382). Констанцький собор проголосив Вікліфа єретиком (1415), а пізніше, згідно з рішеннями собору, рештки діяча були ексгумовані та спалені (1428).

Визнання

Погляди Вікліфа щодо реформування Католицької церкви відносять до ідейних джерел Реформації. Оксфордські студенти — прихильники і послідовники ідей діяча (т. з. вікліфіти) — поширили його вчення за межами Англії, зокрема в Богемії та Чехії. Під впливом ідей Вікліфа формувався світогляд Я. Гуса, Єроніма Празького, пізніше — М. Лютера.

Його полемічні трактати зажили широкої відомості в Англії.

Ще за життя діяча виник, а після смерті поширився в Англії та на континенті осібний рух його послідовників — лолардів (назву перебрали від призабутої однойменної голландської спільноти), або «бідних священників». Лоларди проповідували вчення Вікліфа, захищали ідеал «бідної церкви», вели боротьбу за секуляризацію церковних земель. Зазнали переслідувань інквізиції та королівської влади.

Створена діячом англомовна версія Біблії набула виняткової популярності, її рукописні копії використовували священники та миряни-проповідники навіть після посмертного засудження Вікліфа; вплинула й на пізніші переклади.

Нонконформізм Вікліфа називають з-поміж витоків пуританської традиції, теології англіканства. Отримав метафоричне прізвисько «ранкова зірка Реформації».

Література

Workman H. John Wyclif: A Study of the English Medieval Church : in 2 vol. Oxford : The Clarendon Press, 1926.
Daniell D. The Bible in English: Its History and Influence. New Haven : Yale University Press, 2003. 900 p.
MacCulloch D. The Reformation: A History. New York : Penguin Books, 2005. 896 p.
Lahey S. John Wyclif. Oxford : Oxford University Press, 2009. 290 р.
Bossy J. Christianity in the West 1400‒1700. Oxford; New York : Oxford University Press, 2010. 190 р.
Rublack U. The Oxford Handbook of the Protestant Reformations. Oxford : Oxford University Press, 2019. 824 р.
John Wycliffe and Jan Hus: The Lives of the Influential Church Reformers Who Preceded Luther and the Protestant Reformation. [W. p.] : Charles River Editors, 2021. 100 р.