Бас

Контратенор

Тенор

Баритон

Бас

Бас (нім. Bass, фр. basse, італ. basso — низький голос, від пізньолат. bassus — товстий, низький) — багатозначний термін.

1) Найнижчий чоловічий голос. Діапазон від фа великої до фа першої октави.

За теситурою баси поділяють на високі і низькі.

Бас-кантaнте (італ. basso cantante, букв. — співучий бас) — високий бас, співучий, тембрально нагадує баритон, але з більш вираженою густотою тембру (Іван Сусанін з однойменної опери М. Глинки; Мефістофель з опери «Фауст» Ш. Гуно).

Бас-профундо (італ. basso profóndo — густий бас) — низький, центральний, має могутнє звучання центральної ділянки та нижніх нот діапазону. Високі ноти озвучуються напружено (Зарастро з опери «Чарівна флейта» В. А. Моцарта, Марсель з опери «Гугеноти» Дж. Меєрбера).

В оперній практиці вирізняють комічний (колоритний) бас (basso buffo) — характерний гнучкий, рухливий голос (Бартоло з опери «Севільський цирульник» Дж. Россіні).

У хоровій практиці особливою окрасою є найнижчий бас-октавіст (бас-октава), діапазон якого — ля-фа контроктави — ля малої октави. Краса найнижчих нот компенсує у них відсутність основного діапазону, властивих традиційним басам. У басів (і драматичних баритонів) переважає грудне резонування, тому фізіологія співака, зокрема могутня грудна порожнина і низьке положення гортані, створює сприятливі умови для розвитку вокальних здібностей. Добре розвинені від природи гладкі м’язи живота (прес) у чоловіків сприяють більш глибокому диханню та активному резонуванню грудей, що й відображається на звукових характеристиках.

Для розвитку техніки співу низьких чоловічих голосів важливим показником є віднайдення правильного акустико-фізіологічного звучання, яке в акустиці отримало назву форманти (див. Форманта) тракту (порожнини гортані та грудей — «звукової труби»).

Серед співаків-басів — І. Бутенко, Б. Гмиря, С. Гулак-Артемовський, М. Донець, А. Кочерга, О. Кривченя, С. Паторжинський, М. Роменський, П. Цесевич, Ф. Шаляпін.

2) найнижча партія багатоголосного твору.

3) найнижчий звук акорду (басова основа).

Література

Юссон Р. Певческий голос: исследование основных физиологических и акустических явлений певческого голоса. Москва : Музыка, 1974. 262 с.
Микиша М. Практичні основи вокального мистецтва / Літ. виклад М. Головащенка. 2-ге вид. Київ : Музична Україна, 1985. С. 39–44.
Юцевич Ю. Музика: словник-довідник. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2009. 352 с.
Стасько Г., Шуляр О., Сливоцький М. та ін. Голос людини та вокальна робота з ним. Івано-Франківськ : Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2010. С. 33–43.
Кушка Я. С. Методика навчання співу. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2013. С. 88–94.
Стасько Г. Основи технології звукоутворення у сучасній практиці виховання голосу. Івано-Франківськ : Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2018. С. 54–64.