Духові музичні інструменти

Духові́ музи́чні інструме́нти — різноманітні за розміром, матеріалом виготовлення та формою трубки, що утворюють звук внаслідок коливання струменя повітря, що міститься всередині них.

Характеристика

За типом звукоутворення духові музичні інструменти поділяють на три групи: інструменти з газоподібним типом (флейта), з язичковим типом (гобой, кларнет, фагот, саксофон) та з амбушурним (губним) типом (труба, валторна, тромбон, туба).

За матеріалом виготовлення їх поділяють на дерев’яні (гобой, кларнет, фагот, флейта та саксофон) та мідні (труба, валторна, тромбон і туба).

До духових музичних інструментів можуть належати й деякі клавішні інструменти, у яких струмінь повітря у звукові коливання приводить дія спеціальних міхів або ж відповідних механічних пристосувань (акордеон, баян, орган), та деякі народні інструменти — сопілка, дводенцівка, жалійка, трембіта, дуда, окарина, ріг тощо.

У сучасному музичному інструментарії наявні різновиди для кожного духового інструмента, наприклад, для флейти — флейта-пікколо, альтова флейта, для кларнета — кларнет-пікколо, бас-кларнет, група саксофонів (сопрано, альт, тенор і баритон-саксофон).

Історична довідка

Давніші духові музичні інструменти європейського народного музичного інструментарію (дерев’яні продольні та поперечні флейти, шалмеї, шалюмо, бомбарди, волинки, сопілки, а також різноманітні мідні труби, сакбути, букцини, ріжки, роги) використовували в побутовій, військовій, ритуально-культовій, церемоніальній, сигнальній, декоративній, когнітивній функціях.

У 1-й половині 19 століття відбулася інструментально-конструкційна реформа духового академічного інструментарію. 1815 німецькі майстри Ф. Блюмель (1777; тепер Польща — 1845; невідомо) та Ґ. Г. Штольцель (1690–1749; тепер Німеччина) здійснили еволюційний поступ у конструкції мідних духових. Вершиною активізації тогочасної конструкційно-інструментальної думки стало створення саксофона бельгійським майстром А. Саксом (1842).

Постійне вдосконалення конструкції духових музичних інструментів зумовило вияскравлення в них інструментально-самобутніх художньо-виразових якостей. Основною сферою застосування є ансамблево-оркестрове виконавство.

Застосування

В академічному симфонічному оркестрі духові музичні інструменти представлені групою дерев’яних (флейти, гобої, кларнети, фаготи) та мідних духових інструментів (валторни, труби, тромбони, туба).

Темброва своєрідність дерев’яних академічних духових інструментів виразно підкреслена у творах композиторів періоду музичного бароко: Партита a-moll для флейти соло Й.С. Баха, 12 Фантазій для флейти соло Г.Ф. Телемана, Увертюра для 2-х кларнетів та валторни Г. Ф. Генделя та ін. У період музичного класицизму для оркестру написані твори: Концерти для флейти, гобоя, кларнета, валторни В. А. Моцарта; Концерт для труби Ф. Й. Гайдна; камерно-інструментальні твори — Соната для валторни й фортепіано Л. ван Бетховена; Квінтет для кларнета і струнних інструментів В. А. Моцарта; Квінтет для гобоя, кларнета, фагота, валторни і фортепіано Л. ван Бетховена. Довершені твори для духових інструментів у різноманітних жанрах створили К. М. фон Вебер, Р. А. Шуман, Ф. Мендельсон Бартольді, Й. Брамс, Л. Шпор, Й. Н. Гуммель (1778; тепер Словаччина — 1837; тепер Німеччина), М. Римський-Корсаков.

Сьогочасна універсальність академічного духового інструментарію полягає в можливостях застосування технік мікроінтерваліки, багатозвуччя, перманентного виконавського видиху, в численних виконавських прийомах (осциляції, слептонів, аерозвуків), у різноманітті видів (глісандо, портаменто, фруллато, вібрато), різних шумових ефектах, у багатогранності артикуляційно-штрихової, динамічної (гучність звуку), темброво-колористичної палітри тощо. Це привернуло увагу композиторів — Е. Денисова, К. Пендерецького (1933–2020; Польща), В. Лютославського, К. Штокгаузена, П. Крестона (1906–1985; США), Дж. Маккейна (нар. 1973; США), М. Арнольда (1921–2006; Велика Британія), В. Рунчака (нар. 1960; тепер Україна), Л. Колодуба, О. Щетинського, Л. Дичко, В. Сильвестрова, Є. Станковича.

Цитати

Апатський В.М.:

«Сьогодні саксофон є одним з найбільш досконалих класичних духових інструментів. Володіє соковитим, повним та виразним звуком дещо пряного тембру, величезними технічними можливостями. Діапазон його виразового потенціалу дуже широкий: віртуозність, багата палітра штрихів, вібрато, великий діапазон динаміки гучності, пластичність звуковедення, багатий арсенал нетрадиційних засобів виразності…, все це й багато іншого доступно сучасному саксофону. Крім того, він володіє значно більшою, ніж у інших дерев’яних духових інструментів, силою звуку (приблизно такою, як у валторни). Якби у музичних інструментів існував концертний коефіцієнт, то у саксофона він був би одним із самих високих»

 Цит. за: Апатський В. М., Цюлюпа С. Д. Духові інструменти в історичних шляхах свого розвитку // Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України. 2007. Вип. 2. С. 6–13.

Апатський В. М.:

«Звучання духових інструментів нескінченно різноманітне та барвисте. Акварельна прозорість та чистота колориту „дерева”; сліпучо яскраве, подібне променям сонця, що сходить, fortissimo мідних; пасторальна природа флейти та гобоя; прозорчаста „кришталевість” кларнета; глибокий, м’який, дещо носовий тембр фагота; лицарська прямота та відкритість труби й тромбона; густий і тягучий звук валторни, який дивовижним чином поєднує у собі задумливу співучість та силу; м’яка могутність туби, що обгортає … Виражальна сфера тембрів духових інструментів практично нескінченна. Вона постійно привертала до себе увагу композиторів минулого. Проте розкрити її багатство у повній мірі ще доведеться композиторам та виконавцям майбутнього».

 Цит. за: Апатский В. Н. История духового музыкально-исполнительского искусства : в 2 кн. Київ : Задруга, 2012. Кн. 2. С. 131.

Література

1. Юцевич Ю. Е. Словарь музыкальных терминов. Киев : Музична Украина, 1988. 264 с.
2. Апатский В. Н. Основы теории и методики духового музыкально-исполнительского искусства. Киев : Национальная музыкальная академия Украины им. П. И. Чайковского, 2006. 432 с.
3. Апатський В. М., Цюлюпа С. Д. Духові інструменти в історичних шляхах свого розвитку // Історія становлення та перспективи розвитку духової музики в контексті національної культури України. 2007. Вип. 2. С. 6–13.
4. Хащеватська С. С. Інструментознавство. Вінниця : Нова Книга, 2008. 256 с.
5. Дражниця Л. Л. Інструментознавство. Львів : ЗУКЦ, 2011. 168 с.
6. Апатский В. Н. История духового музыкально-исполнительского искусства : в 2 кн. Київ : Задруга, 2012. Кн. 2. 408 с.
7. Громченко В. В. Духове соло в європейській академічній композиторській та виконавській творчості ХХ — початку ХХІ ст. (тенденції розвитку, специфіка, систематика). Київ; Дніпро : Ліра, 2020. 302 с.

Автор ВУЕ

В. В. Громченко

Покликання на цю статтю: Громченко В. В. Духові музичні інструменти // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Духові музичні інструменти (дата звернення: 11.10.2026).